Чому діти ссуть палець?

ЧОМУ ДІТИ ССУТЬ ПАЛЕЦЬ?

Багато батьків занепокоєні тим, що їхня дитина ссе палець. Що з нею відбувається? Це шкідлива звичка? Ознака хвороби? Чи може пустощі? Спробуємо з’ясувати.

Ссання пальця (частіше великого) заповнює нереалізований інстинкт ссання, зменшує почуття самотності, заспокоює, заколихує, пом’якшує  відчуття нерозділеності почуттів, брак ніжності, приглушує, на деякий час, фізичний біль.

Уже під час вагітності маля вміє ссати пальчик, так воно реагує на неспокійний стан мами, її тривогу. Водночас це важливий показник того, що плід розвивається, вдосконалюються його рухи.

Дитина вже у віці 3 місяців уміє донести свою ручку до рота, що не так і легко зробити, для цього потрібна хороша скоординованість рухів!

Це важливий показник. Якщо малюк, якому менше року, тягне пальчик, а іноді й весь кулачок, у рот, то це значить, що:

-       він голодний;

- у нього незадоволений інстинкт ссання (якщо дитина на штучному вигодовуванні – великі дірочці в сосці з сумішшю, якщо на грудному вигодовуванні – мало або недостатньо часто ссе груди);

-   малюк чимось стурбований, йому нудно (мама поза полем його зору, довго ніхто не бере на руки).

Багато дітлахів забувають про свій пальчик уже після року, але буває, що маля постійно (часто) ссе палець чи соску до 3 років. Причинами цього можуть бути:

-       занепокоєння, невпевненість у любові батьків;

-       брак ласки;

-       сильний переляк.

Багато дітей засовують палець у рот, коли стомлюються або на чомусь зосереджуються. Ссання пальця в цьому віці часто поєднюється з погладжуваннями (по голові, животі), з перебиранням  або висмикуванням волосся, вій.

Дитина може ссати й інші предмети (соску, куточок ковдри, лапу улюбленого ведмежати тощо).

Якщо дитина після 3 років продовжує ссати палець, або таке явище в цей час лише з’являється, то це вже вважається шкідливою звичкою й часто переходить в обгризання нігтів, нав’язливі рухи. Такій дитині необхідна допомога!

Передумови ссання пальця

1. Особливості темпераменту. Найчастіше палець ссуть діти з рисами флегматика.

2.     Незадоволений інстинкт ссання у ранньому дитинстві.

3. Несприятливі психологічні фактори: часте занепокоєння; неприйняття матір’ю дитини (усвідомлене або неусвідомлене); вимоги батьків, що не відповідають віку дитини.

4. Сімейні проблеми: конфлікти батьків; алкоголізм; розлучення; дитина залишена сама на себе; поява брата/сестри.

5.     Особливості психіки дитини:

-    ММН (мінімальна мозкова недостатність) або ММД (мінімальна мозкова дисфункція);

- родові травми, як наслідок – швидка втомлюваність, дратівливість, порушення сну;

-       висока емоційна чутливість.

6.     Слабке здоров’я (часті застуди, ОРЗ, дизентерія, глисти тощо).

Що робити батькам? Чи можна допомогти дитині?

У боротьбі зі ссанням пальця, як і з іншими шкідливими звичками, батьки часто допускають невиправні помилки. Вони намагаються викорінити шкідливу звичку, карають, намагаються пояснити, що це погано, соромлять. Але такі методи лише закріплюють цю звичку.

Рекомендації для батьків

1.     Не змагайтеся зі звичкою, а з’ясуйте причини її виникнення й усуньте їх.

2.    Установіть довірливі стосунки з дитиною. Дуже важливо вчасно помітити тривогу, переляк і допомогти маляті заспокоїтися (приголубити, поговорити, відволікти чим-небудь). Якщо дитині менше року, допомагає погойдування на руках або в ліжечку, розумне користування соскою, заколихування. Навіть старші малюки люблять слухати колискові пісні у виконанні мами або тата.

3. Установіть чіткі рамки дозволеного. Заборон не повинно бути занадто багато, але вони мають бути незмінними (ніколи не можна залазити на підвіконня, брати посуд із плити, відчиняти шафу з ліками тощо).

4.     Життя дитини повинне бути різноманітним, насичене враженнями, різними іграми, але не перевантажене. Активна діяльність має змінюватися спокійнішими заняттями.

5.   Не бійтеся зайвий раз похвалити малюка, відволікти його від сумних думок.

6.     Заохочуйте спілкування з іншими дітьми.

7.  Якщо дитина гризе нігті, зменшіть інтелектуальні навантаження, адже ця звичка свідчить про розумову й емоційну перевантаженість, про високий рівень тривожності.

8.  Контролюйте перегляд дитиною телевізора (потрібно менше дивитися, а краще до 7 років зовсім виключити бойовики, новини й жорстокі мультфільми), ігри на комп’ютері (мінімум «стрілялок», більше розвивальних).

9.     Не читайте страшні казки, розповіді.

Комфортний мікроклімат у дитячому колективі

КОМФОРТНИЙ МІКРОКЛІМАТ У ДИТЯЧОМУ КОЛЕКТИВІ

Як відомо, успіх соціального розвитку дитини залежить насамперед від її уміння спілкуватися з іншими. У дитячому садку – це спілкування з однолітками. Як створити в групі дружню, доброзичливу атмосферу? Як сприяти розвитку  комунікативних здібностей малят?

Навчити дитину вільно спілкуватися, відстоювати свою думку, поважати однолітків та дорослих, бути коректною, терплячою, доброзичливою до них – пріорітетні завдання розвитку особистості. Певна річ, успіх виховання добрих, дружніх взаємин між дітьми залежить, перш за все, від особистісних якостей педагога, від характеру його спілкування з дошкільнятами.

Так, якщо вихователь або вчитель відверто зловживає підвищеним тоном, заборонами («Не чіпай!», «Не розмовляй!» тощо), загрозою покарання, - це земовлює розвиток у дітей пасивності, сліпої покори, знижує їхню ініціативність і самостійність, негативно впливає на характер спілкування між ними. Вихованці запозичують авторитарний стиль (див. таблицю) спілкування педагога з дітьми: вони теж намагаються розмовляти з однолітками наказовим тоном, через що виникають конфлікти у дитячих взаєминах.

Варто пам’ятати: постійні зауваження дорослого породжують у дітей або впертість, агресивність, або байдужість до його оцінок. До того ж під впливом вихователя (вчителя) росте негативне ставлення з боку однолітків до так званих неслухняних, недисциплінованих дітей («Його не люблять вихователь (вчитель) і вся група»). Часто такі малята «ізольовані» в дитячому колективі. Якщо ж переважає демократичний стиль (див. тиблицю) взаємин педагога з вихованцями, то в групі панує сприятливий емоційний мікроклімат, діти доброзичливі одне до одного, мають високий рівень комунікативних вмінь.

Слід сказати, що у спілкуванні дорослих між собою та з дітьми часто відсутні інтонації доброзичливості, радості, захвату.

Невміння спілкуватися, конфліктність, «ізольованість» - не лише ознаки слабкої адаптації дитини до навколишнього світу, а й причини серйозних емоційно-особистісних проблем у майбутньому.

Велике значення має навчання дітей доброзичливого спілкування, прищепленню вміння співпереживати, співчувати, розуміти власні емоції та емоційні стани інших людей. Усі ці вміння найкраще формуються в процесі колективної ігрової діяльності.

Потрібно проводити вправи, які сприяють згуртуванню діток, допомагають їм бути розкутими, активними, спонукають до творчості, вчать дітей розуміти один одного. Особливо подобаються малятам творчі ігри та вправи.

СТИЛІ ПОВЕДІНКИ

Авторитетний	Високий рівень контролю. Теплі взаємини	Визнають та заохочують самостійність дітей. Відкриті до спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки; припускають зміну своїх вимог у розумних межах. Діти дуже добре адаптовані: упевнені в собі, у них розвинено самоконтроль і соціальні навички, вони добре навчаються у школі та мають високу самооцінку.
Авторитарний	Високий рівень контролю. Холодні взаємини	Віддають накази, сподіваючись беззастережного виконання. Закриті для постійного спілкування з дітьми; встановлюють жорсткі вимоги та правила, не припускають їх обговорення; дозволяють дітям лише мінімальну незалежність. Такі діти, як правило, відлюдькуваті, боязкі та похмурі, невибагливі та вразливі; дівчатка найчастіше є пасивними та залежними у підлітковому та юнацькому віці; хлопчики можуть стати некерованими та агресивними.
Ліберальний	Низький рівень контролю. Теплі взаємини	Недостатньо або зовсім не регламентують поведінку дитини. Відкриті для спілкування з дітьми, але домінантна спрямованість комунікації – від дитини до дорослого; дітям надають необмежену свободу (за незначного керівництва); не встановлюють обмежень. Діти схильні до неслухняності та агресивності, у присутності сторонніх поводяться неадекватно та імпульсивно, невимогливі до себе; іноді стають активними, рішучими творчими людьми.
Індиферентний	Низький рівень контролю. Холодні взаємини	Не встановлюють жодних обмежень; байдужі до дітей. Закриті до спілкування; обтяжені власними проблемами, не мають сил на виховання дітей. Якщо байдужість поєднується з ворожістю, дитину ніщо не втримує від вияву найруйнівніших імпульсів та схильності до асоціальної поведінки

Чому покарання не спрацьовує?

ЧОМУ ДІТИ «ПОГАНО» ПОВОДЯТЬСЯ? 

або

 ЧОМУ ПОКАРАННЯ НЕ СПРАЦЬОВУЄ?

Принцип «правий той, хто сильніший» - один з найдавніших і діє й досі. Але цікаво: рабовласництво у всьому цивілізованому світі вже давно засуджується й переслідується законом, вимогою рівних прав чоловіків і жінок у цивілізованих країнах уже нікого не здивуєш, проте щодо дітей, найслабших і найбеззахисніших істот, насильство, як і раніше, лишається найбільш розповсюдженим способом поведінки.

Застосування насильства у вихованні давнє, як світ:

-    Давня Греція та Рим, де з’явилася ідея, що людина – вимір усіх речей, були рабовласницькими державами;

-       Середньовіччя – жахлива нерівність чоловіка та жінки, спалювання відьом;

-       Близький Схід – жінка прирівнювалася до худоби.

Тому немає нічого дивного у тому, що насильство було засобом виховання дітей у всі часи і вважалося нормою життя. Навіть діти королів щодня «об’їдалися» різками, а материнські пестощі та поцілунки змінювалися на стусани вихователів.

Чому діти «погано» поводяться?

Загалом, коли дитина «погано» поводиться, для цього завжди є конкретні і дуже вагомі причини. У 40-х роках ХХ сторіччя американський педагог і психолог Рудольф Дрейкурс запропонував класифікацію мотивів «поганої» поведінки дітей. Їх лише 4: привертання уваги, вплив, помста та уникнення невдач.

1.     Привертання уваги – «мені потрібна твоя особлива увага».

Напевне, найнеприємніше для будь-якої людини – відчувати себе порожнім місцем. Коли батьки, ровесники, колеги не реагують на вашу присутність: не бачать, не відповідають, не помічають – що хочеться зробити нормальній людині? Підвищити голос, розсердитися. Хочеться так чи інакше дати зрозуміти: я – не порожнє місце!

Півторарічний малюк методом спроб та помилок швидко знаходить спосіб привернути увагу. Для цього потрібно зробити щось погане. Наприклад, робити, розлити, вдаритися. І тоді мама відірветься від телефона і зверне бодай якусь увагу – нехай негативну, але увагу! У дитини формується стійкий умовний рефлекс: хочеш уваги – поводься погано.

2.     Вплив – «Ти мені нічого не зробиш».

У сучасному світі існує мода на «сильну» особистість, на «крутих». Діти бачать лише зовнішній ефективний бік цього і просто не знають, що для того щоб бути сильним зовсім не потрібна агресивність, достатньо бути впевненим у собі.

Головна відмінна риса «впливу» від «привертання уваги» - як поведеться дитина після того, коли ви зробите їй зауваження. Якщо вона одразу припинить «погано» поводитися – вона досягла своєї мети. Але якщо її поведінка стане ще гіршою, її мета – вплив.

3.     Помста – «шкодити у відповідь на образу».

Помста схожа на владу, але причини «поганої» поведінки глибші. Якщо владолюбець просто випробовує вас, то месник викорінює внутрішній біль, якого завдали, можливо, ви самі, не помітивши цього, а може хтось інший. Відчувши свою нікчемність, страх, образу, людина схильна помститися за все це комусь.

4.     Уникнення невдачі – «не буду й намагатися – все одно не вийде».

Ці тихі діти – цілком слухняні, просто вони безініціативні та безпомічні. Часто намагаються занадто підкреслити свої слабкості та переконати дорослих, що дурні або незграбні. Такі діти очікують у відповідь жалю та допомоги в елементарних речах.

Чому покарання не спрацьовує?

Дітей часто карають як у дома, так і в садку. Погрози, докори, ляпаси, пасок чи обмеження рухової активності (куток, стільчик, заборона на прогулянку, ігри тощо). В такій спосіб дитині прививається почуття провини та сорому! Річ не тільки в тому, що карати дитину не гуманно, а й ще неефективно. Не вірите? Пропоную розібратися в цьому питанні уважніше.

Покарання викликає у дитини страх. Від страху вона перестає погано поводитися. Але, це лише поверхневий ефект. Якщо уважно поспостерігати за поведінкою дитини, стає зрозуміло, що вона шукає засобів, як «віддячити» тим, хто її образив. Дитина може капризувати, псувати речі, робити щось на зло, прагнути відігратися на братах і сестрах. Крім того, застосування покарання викликає в ній лють, образу, бажання помститися. Ці почуття небажані, якщо, звісно, ви не хочете виховати в ній саме це. Іншими побічними ефектами покарання можуть бути нерішучість, невпевненість у собі, психосаматичні захворювання – зниження імунітету, порушення травлення, роботи серця, неврози, неврастенія, істерія, психостенія, поведінкові порушення, шкідливі звички.

Покарання і погрози вчать дитину не попадатися, вивертатися, приховувати свої вчинки. Небажана ж форма поведінки тим часом видозмінюється, і ми її не помічаємо. Але це – міна уповільненої дії. Незабаром вона може вибухнути вчинком, причин якого ми не в змозі пояснити.

Усі батьки люблять своїх дітей, але не завжди вміють правильно виявити свою любов. Якщо в батьків немає з дитиною довірливих взаємин, заснованих на любові, усе інше (дисципліна, взаємини з однолітками, успіхи в школі) формуються на неправильній основі і тоді неминуче виникнуть проблеми.

Практика сімейного виховання свідчить, що досить часто батьки застосовуть покарання (за низькі оцінки, за неадекватну поведінку в школі, тощо), як спосіб контролю та корекції поведінки дитини, але при цьому забувають, що покарання не повинно завдавати дитині ні морального приниження, ні фізичного страждання. Одна з небезпек покарання – в пригніченні особистості дитини. Принижуючи почуття гідності, батьки виховують у дитини схильність до пристосування та до поганих, негідних вчинків. Бездушні покарання породжують страх, а страх – хитрість та брехливість. Виникає замкнене коло в якому діти навчаються як їм жити:

1.       якщо діти живуть в умовах постійної критики, вони навчаються засуджувати;

2.       якщо діти живуть в умовах ворожнечі, вони навчаються насильству;

3.       якщо дитину постійно висміювати, вона навчається зневажати себе;

4.       якщо дітей постійно соромлять, вони навчаються почувати постійну провину;

5.       якщо діти живуть в умовах толерантності, вони навчаються терпимості;

6.       якщо дітей підтримують, то вони навчаються впевненості в собі;

7.       якщо дітей схвалюють, вони навчаються самоповаги;

8. якщо діти живуть в умовах справедливості, вони навчаються бути справедливими;

9.       якщо діти живуть у безпеці, вони навчаються довіряти;

10. якщо діти живуть з визнанням, вони навчаються дружелюбності. Вони навчаються знаходити любов на землі.

Щоб виявити причину «поганої» поведінки дитини, важливо порівнювати  її, взаємини вихованця в різних середовищах. Якщо в школі (садочку) і вдома поведінка різна (у школі дитина слухняна, а вдома ні), то причина цьому наймовірніше – вдома, в сімейних стосунках.

А якщо дитина скрізь поводиться недобре, то причина, очевидно, криється  у природі особистісних якостей дитини.

Якою ж має бути тактика дорослих, зокрема батьків, у стосунках з дітьми?

1.     Необхідно спиратися на позитивні риси особистості.

2.     Показувати власний приклад позитивної поведінки, не допускати розходження між словами і власними діями: «Роби, як я», а не «Роби, як я кажу».

3.     Давати оцінку не особистості, думкам, емоціям дитини, а її поведінці: «Ти розумна дівчинка, але зараз чиниш не вірно.»

4.     Зауважувати позитивне в житті.

5.     Жити «тут і сьогодні», не згадувати без особливої потреби негативні ситуації з минулого.

6.     Не жити замість дитини, але бути поруч, щоб допомогти, якщо необхідно.

Створюйте відповідне середовище для виховання. Відомий педагог Шаталов якось сказав: «Аби засолити огірки, не потрібно ніяких особливих зусиль – їх просто варто опустити на деякий час у солону воду. Так і з вихованням: створіть середовище – і проблем не буде».

А для тих, кому важко зразу покинути звичку карати дітей, пропоную правила покарання психотерапевта, батька двох дітей Володимира Леві, які допомагають не зіпсувати стосунки з дітьми. Правила за посиланням: 

http://keytochildrenhearts.blogspot.com/search?updated-max=2015-05-20T12:20:00-07:00&max-results=7&start=17&by-date=false

Правила виховання дітей

Не можна принижувати дитину

Приниження руйнують позитивну самооцінку. Малюк починає почувати провину за те, що він живе на світі. У результаті може вирости глибоко нещасна людина.

Не треба погрожувати

Погрози змушують дитину боятися й ненавидіти дорослого, який їй погрожує.

Від погроз дитина не перестане поводитися абияк, а якщо навіть і перестане, то лише в присутності дорослого, але потім обов'язково «відіграється».

Не слід вимагати обіцянку загрозами

Обіцянка, як погроза, відноситься до майбутнього - коли ще вона здійсниться? А дитина живе сьогодні, в теперішньому часі. Насильне вимагання обіцянок розвине в ній почуття провини, або цинічність у словах та справах.

Нерозумно вимагати негайної покірності

Дитина не робот і не зомбі. Їй потрібен час, щоб зрозуміти й прийняти чи не прийняти вашу настанову. Попереджайте малюка, що час гри скоро закінчиться. Навіть у беззастережних обов'язках має лишатися ілюзія самостійності.

Не слід допікати опікуючись

Інакше дитина ніколи не відчує, що може зробити щось сама. А це знижує самооцінку й призводить до формування психологічних комплексів. Окрім цього, зайва опіка привчає дитину до думки, що можна не напружуватися - й так усе для тебе зроблять,

Не можна сліпо потурати дитині

Чим конкретніші «так» і «ні», тим простіше дитині зрозуміти, чого хоче від неї дорослий. Деякі правила малюк засвоюватиме швидко, інші ж потребуватимуть часу й терпіння.

Слід бути послідовним, аби досягнути розуміння.

Дитина не в змозі зрозуміти дорослі «інколи», «можливо», «подекуди» й «лише на свята». Чи можна навчитися переходити дорогу, якби в понеділок, вівторок і четвер червоний колір означав «стоп», а в середу й суботу - «можна перейти»?

Любов довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не гордиться, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. 

Новий завіт.

Перше послання до Коринфян

5 помилок батьківської любові

П’ЯТЬ ПОМИЛОК БАТЬКІВСЬКОЇ ЛЮБОВІ

Дуже часто, ми, батьки, думаючи, що любимо свою дитину калічимо її, а тоді в прихильному віці звинувачуємо в невдячності. Оскільки любов буває різна, хотілося б попередити про помилки в любові:

1.     Власницька

Вона заохочує в дитини почуття надмірної залежності від батьків. Мамі й татові здається, що лише вони знають, яку кашу найбільше полюбляє чадо, яке платтячко одягнути в садок, у який гурток ходити після уроків тощо. Маніпулюючи, опікуючи, використовуючи свою владу, батьки намагаються  тримати дитину залежною від себе. Вона – їхня власність, вони мають усі права на неї. Ці батьки й поводяться з дитиною, як з власною річчю. Забуваючи, що вона – істота, нехай і маленька, котрій необхідно розширювати свої права й ставати впевненою в собі людиною.

Власницькі почуття є в кожного з батьків. Але спробуйте відокремити їх від щирої турботи про благополуччя дитини. Поважайте в дитині право бути самою собою. Звичайно, це не означає відмови від усіх обмежень і дозволу всього. Просто заохочуйте в ній прагнення думати, брати на себе відповідальність.

Надмірна опіка заважає емоційному розвитку дитини, їй, цілком покірній батькам,  буде важко знайти себе у цьому світі. Вона може стати легкою здобиччю вольових, впливових особистостей або груп. Або ваші взаємини з дитиною погіршуватимуться в міру її дорослішання, вона все менше піддаватиметься вашому керівництву.

2.     Амбіційна

Ми всі до деякої міри задовольняємо свої амбіції через дітей. Недавно на концерті в дитячому садку ви з’ясували, що ваша дівчинка непогано танцює. Спостерігаючи за граціозними рухами дочки, ви думкою перенеслися в ті дні, коли самі палко мріяли стати балериною. Вам це не вдалося, але от, може, дочка здійснить мамину мрію. Чи син повинен стати спортсменом, тому що ним не зумів стати тато.

Будь-які ваші зусилля втілити свою не здійснену мрію  через дитину будуть помилковими, якщо вона сама цього не захоче. Чим частіше батьки задовольняють свої амбіції через дітей, тим більш умовна їхня любов. Адже вона залежить від того, наскільки добре дитина виправдала сподівання мами й тата.

У такому разі в дитини не виникне розуміння особистих прав. Вона не навчиться думати самостійно й покладатися на себе. Батьківська любов має допомагати дітям виконати в життя те, що визначено долею, а не вказівками дорослих.

3.     Лише аргумент під час сварки

Найчастіше під час сварок між людьми відбувається зміна ролей. Через брак інших аргументів мама чи тато апелюють до своїх дітей. Більшою мірою це властиво жінкам, які намагаються відстояти у сварці з чоловіком свою правоту, скаржаться на нього маленькому синові чи залучають в спільники дочку. Батьки поводяться з дитиною як з дорослою й дивляться на неї як на джерело підтримки, комфорту для себе.

На жаль, майже всі ми вдаємося до такої форми спілкування,  розраховуючи, що дитина допоможе нам вийти з важкого становища. Не має значення, чим воно викликано: хворобою, депресією, втомою.

Не чекайте, що, перейнявшись ситуацією, дитина виявить дива поступливості, розуміння, слухняності. Та ще й стане вашим захисником і втішальником. Ваші вимоги непомірні й надто передчасні для неї, вона не  в змозі виконати те, чого від неї хочуть, і реагувати належним чином. Якщо нав’язати їй цю роль утішальника, вона не буде нормально розвиватися.

Звичайно, дитина повинна вміти й поспівчувати батькам, і виявити про них турботу, але на рівні свого віку. Не можна навіть припускати, що вона може задовольнити ваші емоційні потреби. В батьків має бути особисте духовне життя, свої захоплення, вірні друзі, улюблені люди, надійні подружні стосунки. Ви можете дати дитині більше, якщо самі будете емоційно й духовно наповнені.

4.     Спокуслива

Поки дитина ще зовсім маленька,  важко втриматися від спокуси потискати її, зацілувати, залишити в батьківському ліжку. Ми зворушуємося, коли синочок із почуттям цілує свою неньку просто в губи. Сміємося, коли дочка заявляє, що вийде заміж за тата. Замість того щоб визначити деяку дистанцію у стосунках.

Якщо не зробити цього вчасно, дитина може сприйняти батьківську ласку зовсім не так, як треба. Наслідки ж цього - невміння створити особисте життя й прихильності до когось із батьків будучи в же дорослим від занадто раннього пробудження чуттєвості.

5.     Нелюбов

Усі ці взаємини шкідливі як для батьків, так і для дітей, і нормальні дорослі, зрозуміло, хотіли б їх уникнути. Але зі страху виявити «неправильні» почуття батьки впадають в іншу крайність. Вони утримуються від вияву своєї любові.

Це найпоширеніша помилка у вихованні.

Тож не допускайте ситуації, коли ваше серце переповнене любов’ю, але її занадто мало в повсякденному житті вашої дитини. Вона їй дуже потрібна.

Психічне здоров'я дитини

ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ДИТИНИ

Роль сім’ї у формуванні характеру, самооцінки дитини, її  становленні є найголовнішою і найважливішою. Причиною негараздів чи, навпаки, досягнень у справі виховання молодого покоління вважається сімейна атмосфера. Саме сім’я насамперед впливає на гнучку психіку дитини і тому несе головну відповідальність за поведінку й особистісні особливості своєї дитини.

Сучасні дослідники встановили, що в школі дитина проводить 70% свого активного життя протягом 12 років, але доведено, що лише 20-40% негативних впливів на психічне здоров’я дитини пов’язані зі школою. Найважливішим для психічного здоров’я дитини є психологічний клімат родини, ставлення до дитини в сім’ї. Це стосується невротизації дитини, тобто причин виникнення і перебігу хвороби. Найчастіше неврози та інші психічні захворювання починаються з дошкільного періоду. Щоб корегувати та налагодити гармонійний розвиток дитини використовують психопрофілактику – це корекційні та психологічні заняття з дітьми.

Безумовно, найкращий профілактичний засіб – добрі подружні стосунки. Вони іноді навіть є важливішими за взаємини дітей з батьками. І взаємини дитини з батьками, і її відчуття безпеки сильно залежать від взаємин чоловіка та жінки. Спочатку важливо створити найкращі взаємини між чоловіком та дружиною, перш ніж налагодити теплі стосунки з дитиною.

Н.Корольчук визначоє психічне здоров’я як такий рівень діяльності психіки людини, що забезпечує її оптимальне й адекватне функціонування на психологічному, соціальному, біологічному й професійному рівнях.

Психічне здоров’я, як адекватне відображення усвідомлення людиною себе й навколишнього світу у всьому його різноманітті, забезпечує задоволення потреб у діяльності, спілкуванні, пізнанні, відновленні психічних і фізичних сил і при цьому дає відчуття психологічного й фізичного комфорту.

Для здоров’я дитини важливо не тільки те, щоб задовільняти її пізнавальні потреби, а й соціальні потреби у спілкуванні, психологічні потреби у повазі до свого почуття власної гідності, до її почуттів та переживань, інтересів та здібностей (не тільки у навчальній діяльності). На думку І.Дубровіної, психічне здоров’я – це те, що робить особистість самодостатньою. Суспільство ж ззовні задає їй норми і рамки. Воно озброює її засобами саморозуміння, самоприйняття й саморозвитку в констексті взаємодії з людьми в умовах культурних, соціальних, економічних та екологічних реальностей навколишнього світу.

Показники психічного здоров’я-

це індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей – збудженість, емоційність, чутливість, схильність до стресів, афектів, особливості мислення, характеру, здібностей, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, настанов, уявлень, почуттів тощо.

Індикатори, які відображають індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини: наявність проблем спілкування, відчуття комфорту перебування в колективі, характер стосунків із близьким оточенням, уміння керувати своїм психічним станом, ступінь стресу, ступінь самозадоволення.

Перехід від психологічного до соціального рівня досить умовний. Психологічні властивості особистості просто не існують за межами системи суспільних відносин.

Що таке особистість?

Метафізична особистість має свої фізичні прояви: у поведінці, вчинках, властивостях характеру. Цілком матеріальні прояви нематеріальної особистості свідчать про факт її існування. Сутність особистості, в її психологічному розумінні, проявляється тільки через ставлення до інших людей. Думка про те, що умовою існування особистості є інша людина, про те, що особистість пізнається й проходить становлення лише через інших людей, пронизує всю вітчизняну психологію та філософію. Л.Виготський писав про особистість: «Через інших ми стаємо собою».

Розуміння особистості не може лежати поза зв’язком із мораллю. Цей зв’язок такий очевидний, що ігнорування й виключення морального компоненту неминуче призводить до формування аморальної особистості.

Суспільство егоцентричних та егоїстичних людей – ущербне суспільство.

Відомо, відхилення особистості й невротичний розвиток (психічне здоров’я) тісно пов’язані з егоцентричною орієнтацією людини, є причиною різних невротичних і особистісних розладів.

Експериментальне дослідження типів особистості виявило: коли домінують мотиви самоствердження, благополуччя, особистого успіху на шкоду іншим – це егоїстична спрямованість; якщо домінують мотиви допомоги іншим, пізнання, творчості – це суспільна (ділова) спрямованість.

Виявилось, що особи, в яких спрямованість егоїстична, менш благополучні у своєму психічному розвитку. Вони роблять усе для себе, для свого успіху, досягнень, а виходить, що живуть собі на шкоду. З такими людьми менше товаришують. Вони хочуть бути визнаними, любимими, але виявляється, що їх менше люблять. Виникає парадоксальна ситуація: що більше людина прагне до самоствердження, визнання, то менше вона виявляється задоволеною.

Людина, як особистісить, насамперед є істотою суспільною. Тут на перший план  виходить питання впливу (як позитивного, так і негативного) з боку різних соціальних зв’язків – родини, друзів, педагогів, роботи, дозвілля, приналжність до релігійних та інших організацій тощо. Тільки люди зі здоровою психікою почуваються активними учасниками соціальної системи.

Реалізація ідеї психічного здоров’я в соціальному плані потребує від суспільства перегляду невиправданих традицій і пріорітетів у сфері виховання та навчання, професійної зайнятості, організації дозвілля й відпочинку, індустрії харчування тощо.

Критерії оцінювання психічного здоров’я

Питання оцінки психічного здоров’я є ключовим. Деякі автори для характеристики психічного здоров’я пропонують окремі його ознаки. Особливовї уваги серед цих ознак заслуговує критерій психічної рівноваги. За його допомогою можна говорити про характер функціонування психічної сфери людини (пізнавальної, емоційної, вольової).

Від ступеня виразності психічної рівноваги залежить урівноваженість людини з об’єктивними умовами, пристосованість до них (В.М’ясшиев). Врівноваженість людини й адекватність її реакцій на зовнішній вплив мають велике значення в плані розмежування норми й патології.

Тільки у психічно здорової, тобто врівноваженої, людини простежуються ознаки:

- відносної стійкості поведінки й адекватності її зовнішнім умовам;

- високої індивідуальної пристосованості організму до звичайних коливань зовнішнього середовища;

- здатності підтримувати звичайне комфортне самопочуття, морфофункціональне збереження органів і систем.

Цей критерій органічно пов’язаний з двома іншими: органічністю організації психіки і її адаптивними можливостями.

За одним критерієм неможливо оцінити психічне здоров’я. Ідея комплексного підходу  до оцінювання психічного здоров’я людини є перспективною.

Критерії основних ознак здорової психіки поділяються за видами виявлення психічного (психічні стани, процеси, властивості, ступінь саморегуляції тощо).

Критерії психічного здоров’я:

- властивості особистості: оптимізм, зосередженість (відсутність метушливості), врівноваженість, етичність (чесність, совісність, тактовність тощо), адекватний рівень домагань, упевненість у собі, неуразливість (уміння позбутися образ), працьовитість, незалежність, безпосередність, відповідальність, почуття гумору, доброзичливість, терпимість, самоповага, самоконтроль;

- психічні стани: емоційна стійкість (самовладання); зрілість почуттів, відповідно до віку; вільний природний вияв почуттів та емоцій; здатність радіти; збереження звичайного оптимального самопочуття;

-  психічні процеси: максимальне наближення суб’єктивних образів до об’єктів дійсності, яка відображається (адекватністю психічного відображення); адекватне сприйняття самого себе; здатність до логічної обробки інформації; креативність (здатність до творчості, уміння використати інтелект); знання себе; дисципліна розуму (керування думками).

Характерні ознаки психічного нездоров’я:

- властивості особистості: залежність від шкідливих звичок, невідповідальне ставлення до себе; втрата віри в себе, свої можливості; пасивність (духовне нездоров’я);

- психічні стани: емоційне отупіння, безпричинна злість; ворожість; слабкість як вищих, так і нижчих інстинктивних почуттів; підвищена тривожність;

- психічні процеси: неадекватне сприйняття самого себе, свого Я; нелогічність, зниження когнітивної активності; хаотичність (неорганізованість) мислення; категоричність (стереотипність) мислення; підвищена сугестивність; некритичність мислення.

Критерії оцінювання психічного здоров’я:

- усвідомлення й відчуття безперервності, сталості й ідентичності свого фізичного й психічного Я;

-       відчуття сталості й ідентичності переживань в однотипних ситуаціях;

-       критичність у ставленні до себе, своєї діяльності, її результатів;

- адекватність психічних реакцій силі впливів середовища, соціальним обставинам і ситуаціям;

-   здатність до самоконтролю поведінки відповідно до соціальних норм, правил, законів;

-       здатність планувати своє життя й реалізовувати його;

-     здатність змінити спосіб поведінки залежно від зміни життєвих ситуацій та обставин.

Рекомендації батькам щодо виховання дітей

ДІАЛОГ З ДИТИНОЮ

Основою виховного підходу є здатність установлювати з дитиною діалогічні взаємини. Навчитися діалогу з дитиною можна, якщо навчишся діалогу з собою. Діалог із собою – це вміння оголосити собі (зовнішньому, емпіричному, своєму наявному стану) війну, щоб виявити красу внутрішньої людини.

Гідність людини засипана різним мотлохом, чекає, коли про неї згадають і подбають. Ця забута й занедбана внутрішня людина живе в кожному, а отже, і в дитині. Іноді, коли перебуваєш у владі  емпіричного, зовнішнього й суєтного, починаєш вірити, що немає гідності ні в тобі, ні в інших. Спілкування з дітьми так, ніби ти апелюєш до внутрішньої людини, в якої є гідність і своя місія, вирощування внутрішньої людини – ось завдання виховання. Завдання непросте. Якщо ти по-справжньому поважаєш себе, то поважатимеш і інших.

Що ж у собі, та й у інших, ти можеш і повинен поважати? Що є підставою для цього? Прихована внутрішня людина, яка може любити, терпати, пробачати, співчувати. Людська гідність – це гідність образу Божого в людях, і діти – не виняток. Міра виразності такого образу не повинна виключати належного ставлення ні до себе, ні до інших, ні до дітей. Подолання в собі того, що не відповідає цій внутрішній людині, і створення умов для такого подолання в дітей – завдання виховання дітей, а також завдання виховання в собі батька. Якщо зрозуміємо це – то ми на шляху до діалогу із собою та дітьми, тому що діалог – це взаємодія мого й твого духовного «Я», що супроводжується радістю єдності та взаєморозуміння.

Багато прикладів діалогу з дітьми можна знайти у В.Сухомлинського. В одній із його книжок є опис, як він разом із дітьми пішов у похід, до якого вони дуже довго готувались. Усі радісно смакували, як вранці зустрінуть світанок, посидять біля багаття, як радісно буде їм на природі разом. Настав довгоочікуваний день. Вони, веселі й натхненні, вирушили в похід. Але дорогою зустріли тракториста зі зламаним трактором, що самотньо стояв у полі. Нікого не було, і не було від кого чекати допомоги. Тоді вчитель звернувся до дітей: «Що будемо робити? Підемо далі чи допоможемо трактористу?». Він дав свободу вибору, бо сподівався, що діти вчинять правильно. І вони це зробили. Усі дружно допомогли трактористові.

Вищенаведений приклад – свідчення того, як звертання до внутрішньої людини, віра в неї в поєднанні зі свободою стали основою морального вибору дітей. Подібний досвід вільного вибору, і при цьому переживання радості від того, що ти вчинив по совісті, подолав себе й допоміг іншому, робить його по-справжньому цінним.

Як же правильно виховувати дитину, щоб вона максимально засвоїла право називатися людиною? Зрозуміло, що у кожній сім’ї існують свої традиції, принципи, норми та правила. Але, мабуть, немає сім’ї, в якій батьки не хотіли б бачити свою дитину доброю, щирою, доброзичливою, справедливою. Не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна було б, не змінюючи «застосовувати» до своєї дитини. Індивідуальне ставлення до дітей – це невід’ємне право кожного батька.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

1. Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона – єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.
2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її  сильні властивості.
3. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.
4. Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.
5. Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.
6. Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато – лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.
7. Ніколи не давайте дитині особистих негативних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».
8.  Намагайтеся впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй інструкції. Якщо прохання не виконується, треба переконатись,  що воно відповідає вікові й можливостям дитини. Лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій, наказів, що буде досить ефективним для дитини, яка звикла реагувати на прохання батьків. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання – найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний – вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
9. Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття, про життєві правила та цінності, зможете краще зрозуміти одне одного.
10. Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.
11. Нехай не буде жодного дня без прочитаної разом книжки (день варто закінчувати читанням доброї, розумної книжки).
12.  Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Щодня цікавтеся її справами, проблемами, переживаннями, досягненнями.
13. Дозволяйте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити, працювати з конструктором. Заохочуйте її до цього, створюйте умови.
14. Відвідуйте разом театри, музеї (спершу достатньо одного залу, щоб запобігати втомі, а згодом поступово, за кілька разів, слід оглянути всю експозицію), організовуйте сімейні екскурсії, знайомлячи дитину з населеним пунктом де ви мешкаєте.
15. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підтримуйте ініціативу й бажання допомагати вам).
16.  Дайте вашій дитині більше самостійності, не забирайте у неї право на помилку, адже, виправляючи свої помилки, дитина вчиться. Краще порадьте їй як вчинити правильно, й обов’язково аргументуйте свої думки. Розкрийте дитині наслідки її майбутнього вчинку і потім надайте право вибору.
17. Дотримуйтесь єдності вимог у сім’ї, інакше дитина навчиться пристосовуватись, обманювати.
18. Ніколи не з’ясовуйте стосунки у присутності дитини. Виникнення дитячих неврозів має тісний зв’язок із негативною дією сварок між батьками у присутності дітей. Не маніпулюйте дитиною у власних інтересах, особливо, коли вона це бачить і чує.
19. Не соромтеся визнати перед дитиною свою помилку чи неправоту, попросити у неї вибачення. Покажіть їй, що ідеальних людей не існує і ви теж можете помилятися.
20. У спілкуванні уникайте наказових форм дієслів.
21. У конфліктіній ситуації уникайте «ти-висловлювань», замінюючи їх «я-висловлюваннями»:

-       Ти завжди кричиш на мене! – Я дуже хочу, щоб на мене не кричали, бо я тоді погано розумію, чого від мене вимагають.

-       Ти знову розкидав іграшки! – Я так втомилася на роботі, невже мені доведеться ще й іграшки складати? Здається це твій обов’язок.

-       Ти не любиш мене! – Я знаю, що ти мне любиш, просто зараз трохи сердишся на мене, давай вибачимо один одному і помиримося.

-       Ти знову погано їси! – Невже я зовсім не вмію готувати? Як шкода, що моя їжа несмачна…

22. Уникайте абстрактних висловів, що не описують конкретної ситуації:

-       Скільки разів тобі казати!

-       Ти знову…

-       Коли ж ти навчишся?

-       Ти все робиш не так!

23.Ніколи не займайтесь цілеспрямованим словесним вихованням. Краще покажіть дитині гідний приклад. Адже дитина на підсвідомому рівні засвоює і копіює ваші правила поведінки та моральні норми. Дитина ваше – дзеркало.

24. Демонструйте оптимізм. Виражайте впевненість у хорошому результаті, у можливостях дитини – цим ви укріплюєте віру дитини в себе, сприяєте позитивному ставленню до світу і оточення, зміцнюючи її психічне здоров’я.

Психологи радять розглядати виховання не як однобічну спрямованість впливів, а двосторонній процес, де дитина – не лише об’єкт цих впливів, а й активний учасник, суб’єкт виховання. Це можливо, коли стосунки між дорослими і дітьми в сім’ї формуються на засадах особистісної рівності, довіри, взаєморозуміння, визнання права кожного на свою точку зору в різних життєвих ситуаціях. Навть коли йдеться про 6-7-річного малюка, треба пам’ятати: перед вами не просто маленикий хлопчик чи дівчинка, а особистість з унікальним внутрішнім світом, з тільки їй притаманними індивідуальними відмінностями. Знання та врахування цих відмінностей – неодмінна складова успішного виховання. Батьки мають бути пильними й дуже чутливими до реакцій, слів, вчинків своїх дітей. Дуже часто син чи донька в непрямій формі сигналізують дорослим про їхні ж помилки та прорахунки.

Здатність почути, зрозуміти дитину – своєрідний місток між батьками та дітьми.

«Чим досконаліше виховання, тим щасливіші народи». (Гельвецій)

«Дитина – рентгенівський знімок сім’ї». (Макаренко)

«Важкі діти – ті, в яких немає душевного контакту з дорослими». (Соловейчик)

«Виховання в тому і полягає, що доросле покоління передає свій досвід, свою пристрасть, свої переконання молодшому поколінню». (Макаренко)