Адаптація дітей до школи

Виховання дитини починається  від її народження. Якою вона виросте значною мірою залежить від нас, батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога: освітню (передача життєво значущої інформації), виховну (засвоєння норм життя в людському суспільстві), розвивальну (підвищення індивідуального потенціалу).

Вступ до школи — переломний момент у житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом основної діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюється все: обов'язки, оточення, режим. Це «кризовий період» у житті дитини, і ця «криза» виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовільняти навчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному - від 2 тижнів до 2-3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров'я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до школи, або «шкільної зрілості».

Шкільна зрілість виявляється у:

1) морфогенетичній готовності, що передбачає фізіологічну зрілість (стан здоров'я) та рівень фізичного розвитку (розвиток дрібної моторики руки і зорово-рухової координації), а саме:

• фізичні показники довжини тіла, маси тіла;

• особливості розвитку на етапі дошкільного дитинства, що обтяжили розвиток дитини: важкі пологи, травми, тривалі захворювання;

• темп розвитку в дошкільному дитинстві (чи вчасно дитина почала ходити, говорити);

• стан соматичного здоров'я дитини: характер відхилень у системах і функціях організму, хворобливість; скільки разів у минулому році хворіла дитина, скільки днів;

2)   інтелектуальній готовності дитини до школи, що передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища, уміння порівнювати, класифікувати та узагальнювати ці знання, а також певний рівень розвитку пізнавальних здібностей у дитини (мислення, пам'яті, сприймання, уяви, уваги);

3)   комунікативній готовності, що передбачає володіння навичками взаємодії з дорослими, однолітками, а саме: знання моральних норм та правил поведінки (вміння слухати, не перебиваючи, вміння вибачати і вибачатися, співчувати, враховувати настрій та бажання інших людей тощо);

4)   емоційно-вольовій готовності, що передбачає вміння:

• робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити (довільність поведінки);

•поставити мету, виявити певні зусилля у випадку подолання перешкод, оцінювати результати своєї діяльності;

• розуміти й адекватно виражати свої емоції;

• свідомо підкорятися загальним правилам та вимогам;

• уважно слухати й самостійно виконувати найпростіші усні вказівки дорослого;

• самостійно діяти за зразком (точно відтворювати, діяти за аналогією);

5)   мотиваційній готовності, що передбачає чітко сформовану позицію школяра, коли дитина:

• має належне уявлення про школу;

• позитивно ставиться до шкільних занять, загальноприйнятих норм дисципліни;

• віддає перевагу урокам грамоти й лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, фізкультура, трудове навчання тощо);

• визнає авторитет учителя.

Школа з перших днів ставить перед дитиною низку завдань. Їй необхідно успішно опанувати навчальну діяльність, засвоїти шкільні норми поведінки, долучитися до життя у класному колективі, пристосуватися до нових умов розумової праці та режиму. Виконання кожного з цих завдань безпосередньо пов'язане з попереднім досвідом дитини.

Готовність дитини до школи залежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми.

Особливої уваги потребують, так звані, «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менше комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться зали­шатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи — це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

В цьому місці хотілося б повести розмову не про дітей, а про нас, дорослих, про наше ставлення до їх успіхів і, ще важливіше, до їхніх невдач. Шкода, але ми, батьки, частіше за все нетерплячі та егоїстичні, хоча виправдовуємося «добрими намірами». Але, якими б не були виправдання, наше роздратування, крики, вияснення стосунків, покарання — все це додаткові стресові ситуації, це постійний дитячий біль від непорозуміння та образи. Чим більші наші старання, чим більше уваги приділяємо ми дітям, тим вищий батьківський рівень домагань, тим більша надія і бажаніша нагорода — відмінні оцінки...

А згадайте своє шкільне життя, чого в ньому більше – позитиву, чи негативу? Які випадки вам запам’яталися найбільше? Пригадайте випадок саме з 1-го класу. Що ви відчували, коли почалося навчання? Що вам подобалося виконувати на уроках, а що ні? Чи подобалося вам виконвувати домашнє завдання? Згадавши свій 1-ий клас подивіться на своє дитя. Чим воно відрізняється від вас? А порівнявши, подумайте, чи спроможні ви виправити помилки своїх батьків? Ставитися до свого першокласника краще, ніж ваші батьки ставилися до вас?

Продовжуючи тему першокласника хочу зазначити, що особливе значення при формуванні готовності дитини до навчання надається фізіологічній адаптації.

Як проходить цей процес, які зміни в організмі дитини наявні при адаптації до школи протягом багатьох років вивчали спеціалісти в галузі медицини.

Що ж відбувається в організмі дитини в перші дні навчання:

•   низький рівень і нестійкість працездатності;

•   дуже високий рівень напруження серцево-судинної системи;

•   низькі показники координації різних систем організму між собою;

•   зміни функціонального стану центральної нервової системи;

•   різке зниження навчальної активності;

•   зниження працездатності;

•   до кінця першої чверті маса тіла зменшується у 60 % дітей;

•   скарги на втому, головний біль, сонливість, погіршення апетиту, поганий сон;

•   рухова розгальмованість або млявість, утомленість;

•   розлади шлунково-кишкового тракту;

•   підвищення артеріального тиску.

Процес фізіологічної адаптації дитини до школи можна розділити на кілька етапів:

І етап	2-3 тижні	орієнтовний, коли у відповідь на весь комплекс нових впливів бурхливо реагують усі системи організму («фізіологічна буря»)
ІІ етап	1-2 місяця	нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить певні оптимальні варіанти реакцій на ці впливи
ІІІ етап	до 3-6 місяців	Відносно стійке пристосування, коли організм знаходить найбільш оптимальні варіанти реагування на навантаження

Щоб хоч якось зменшити фізіологічний стрес пропоную декілька порад щодо режиму дня:

•   12 годин сну з урахуванням обіднього(1-1,5 год.) для поновлення сил.

•   Після школи не спішіть садити дитину за уроки, необхідно 2-3 години відпочинку (обідній сон). Найпродуктивніший час для приготування уроків з 15.00 до 16.00 години. Заняття ввечері безрезультатні, завтра доведеться все починати спочатку.

•   Не примушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хв занять необхідні 10-15хв «перерви».

•   Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давайте їй можливість працювати самостійно, але якщо буде потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон та підтримка («Не хвилюйся, все вийде», «Давай розбиратися разом», «Я тобі допоможу»), похвала, навіть якщо щось не виходить, необхідна. Не акцентуйте увагу на оцінках («Не дарма з письма в тебе одні «2» та «3»).

Якщо ви будете дотримуватись вищевказаних побажань у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною.

ПРАВИЛА БАТЬКІВСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ В ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

1) Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше Ви вимагаєте її (самостійності) в усіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією ціллю, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного і тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

2) Якщо Ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв'язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, таким як, наприклад, вказівка на довідники, знаходження правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв'язання. Але не подавайте саме розв'язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв'язання.

3) Дайте своїй дитині можливість перенести знання зі школи на домашній рівень і таким чином практично їх засвоїти.

4) Визнайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі (заохоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням Ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж ниттям, нагадуваннями і іншими покараннями.

5)  При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою («Дев'ять, звичайно, чудово, але без двох дурних помилок це могло б бути дванадцять»). Будьте обережними в обходженні із заохоченнями (винагородами) як визнанням здобутку (ефективності).

6)  Не ставте перед своєю дитиною завищені вимоги. Не робіть їх строгішими ніж вимоги вчителів, наприклад, вимагаєте виконання додаткових завдань.

7) Будьте зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків, які читають, швидше й сама читатиме, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

8)  Говоріть, по можливості, якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.

ВАРІАНТИ ШКІЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ

1.  Дезадаптація як невстигання

Причина - педагогічна занедбаність. Тут величезна провина дорослих, бо вони неуважні чи байдужі до того, як у дитини формуються навички і вміння.

2. Дезадаптація як невміння дітей довільно регулювати свою поведінку, увагу, адекватно сприймати вимоги

Такі учні виконують завдання не за власною ініціативою, а внаслідок зовнішньої стимуляції (коли їх сварять, змушують). Подібне виявляється в емоційних дітей, які відзначаються високою чутливістю, збудливістю, неадекватністю переживань і, відповідно, реакцій. Вони зосереджуються на своїх внутрішніх переживаннях, а отже, виконуючи завдання, припускаються безлічі помилок, неуважні, загальмовані. Це, як правило, є наслідком сімейного виховання - «вседозволеності», тобто діти прийшли до школи з дуже низьким рівнем вольової готовності.

3. Дезадаптація як невміння дітей увійти у темп шкільного життя

Учні, які соматично ослаблені, часто втомлюються, нестримані. Вони пасують перед труднощами, значно недооцінюють свої можливості.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ШКІЛЬНІЙ ДЕЗАДАПТАЦІЇ

· формуйте позитивне ставлення до школи;

· виявляйте інтерес до шкільних справ та успіхів дитини;

· формуйте адекватну самооцінку;

· не перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх з грою;

· навчайте етичних норм спілкування з однолітками та дорослими;

· привчайте самостійно долати труднощі, які під силу 6-річній дитині;

· частіше хваліть, а не докоряйте;

· пам'ятайте, що кожна людина має право на помилку;

· частіше згадуйте себе у дошкільному віці;

· любіть дитину безумовною любов'ю, приймайте її такою, якою вона є.