Психофізіологія дітей 4-5 років (фізичний розвиток)

ПСИХОФІЗІОЛОГІЯ ДІТЕЙ 4-5 РОКІВ

Перші три роки життя вже пролетіли, і наш малюк подорослішав, у йод погляді з’явилась серйозність, але ще досить дитяча, рухи стали більш плавними, самодостатніми, хоча ще досить часто точність та терплячість під час виконання тих чи інших дій є недосконалими. Увага відволікається на нове та цікаве, особливо якщо там лунають нові звуки та голоси, з'являються гами нових кольорів, нові незнайомі однолітки та дорослі. Дуже цікаво все, що ру­хається, лежить поряд, стоїть або росте на подвір’ї. Хочеться поспілкуватись з хатніми та вуличними тваринами, птахами, спробувати на смак комах, землю, рослини. Одним словом, увібрати у себе весь світ, що існує поруч.

Зрозуміло, що так діють діти, які мають небайдужих батьків та вихователів дошкільних закладів, які люблять їх і прагнуть не тільки нагодувати, а й підтримати розвиток у їх психомоторних та пізнавальних прагненнях, міркуваннях над розв’язанням різноманітних життєвих завдань, почуттєвих переживаннях, розумінні уявних власних світів. Розширюючи горизонти свого всесвіту, дитина буде здатна побачити та зрозуміти душу інших, співпереживати культурні та мистецькі здобутки людства.

Кожна жива істота потребує піклування та хорошого догляду і, мабуть, тільки дитина може навіть загинути або загальмуватись у своєму розвитку від того, що не отримує достатнього спілкування з боку дорослого. Тому політика деяких до­рослих, спрямована у вихованні дитини на її фізіологічні потреби (нагодувати та одягти), є недостатньою та досить хибною, небезпечною і навіть ризикованою для повноцінного психофізіологічного розвитку дитини зараз і у її майбутньому. Навіть, якщо заглянути в далеке минуле, то можна побачити, як наша культура розвивала своїх нащадків: старше покоління (бабусі і дідусі), в силу своєї старості сиділи з дітьми біля хати і грали з ними в різні ігри та розповідали казки і оповідки, в той час, як середнє покоління (мамусі і татусі) працювали в полі, щоб забезпечити свою родину.

Ще одним підтвердженням того, що дитині потрібен психологічний розвиток є і Біблійний вислів – «Не тільки хлібом насущним буде сита людина…».

Цей етап в житті дитини насичений різноманітними перебудовами її тіла та подальшими психічними змінами. Від того, як з ними буде справлятись дитина, залежить її успіх або неуспіх в її підготовці до навчання в школі. Врахування всіх особливостей психофізіологічного розвитку дитини дорослими має допо­могти створити хороше підґрунтя для її благополучного проживання дитинства, в яке неможливо пізніше повернутись та надолужити і заповнити прогалини без суттєвих втрат психічного та фізичного здоров’я дитини.

Пам’ятаймо, що основним методом дослідження стану розвитку дитини є, на перший погляд, звичайне спостереження педагогів та батьків за дитиною. Утім, спостереження має бути фіксацією результатів певних узагальнень, які необхідно заносити до звичайного щоденника (бо людська пам’ять має властивість забувати і відтворювати події дещо в іншій інтерпретації, тоді як зафіксоване у щоденнику буде об’єктивнішим джерелом інформації і не дасть переплутати події).

Всі ми є насамперед батьками, педагогами, а вже потім іншими. Ми дуже хочемо, щоб виросло висаджене нами дерево, щоб був збудований будинок і щоб виросли в ньому щасливі діти. Тому пам’ятаймо нашу високу місію. І нехай Бог благословить всіх нас і дасть всім нам творчого натхнення, цілеспрямованого бажання та великого терпіння на цьому складному життєвому шляху становлення Людини!

ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ 4-5 РОКУ ЖИТТЯ

Життя дитини після трьох років стає дедалі насиченішим руховими діями. М'язи набувають більшої еластичності та сили. Загальну картину фізичного розвитку дошкільника можна змалювати з двох поглядів.

По-перше, порівняно з першими трьома роками життя, темп росту уповільнюється, малюк не так швидко додає в рості та вазі. По-друге, дедалі більше число органів і системи організму дитини наближають показники своєї діяльності до показників їх роботи як у дорослих. Але при цьому варто мати на увазі, що й анатомічні особливості, і функціональні можливості організму дошкільника більшою мірою зберігають риси «дитячості», пере­оцінка можливостей організму дитини призвела б до найгірших наслідків. Звідси певні обмеження у фізичних навантаженнях.

Отже темп розвитку уповільнюється, хоча збільшення в рості і вазі самі собою не можна назвати малими. Протягом чотирьох дошкільних років збільшення ваги і росту коливається — в одні періоди малюк швидше витягається вгору, в інші швидше додає у вазі. Так, звісно, в період від чотирьох до шести збільшення росту малюка помітніше (за два роки до 15 см), ніж збільшення у вазі (до 5 кг); тому часом створюється враження, що дитина худне.

Середні дані фізичного розвитку дитини

Дітям 4-5 років властиві такі фізіологічні особливості: загальне— нестійке статичне положення тіла і обмежені динамічні можливості. Це зумовлено тим, що значна частина їхньої м’язової сили витрачається на підтримання власної рівноваги. Простежується слабкість кістково-м’язового і сухожильного апаратів, порівняно великий розвиток верх­ньої частини тіла і мускулатури плеча, а також м’язів-згиначів, значна рухова активність дитини за недостатньої узгодженості рухів, у яких беруть участь великі м’язові групи, недостатній розвиток дрібних рухів кистей рук, потреба в частій зміні положення тіла, підвищена втомлю­ваність за тривалого збереження однієї і тієї самої пози і виконання однотипних дій.

Загальною закономірністю розвитку опорно-рухового апарату в дітей цього віку є його гнучкість і еластичність. До півтора року хре­бет дитини росте рівномірно. Потім дещо сповільнюється ріст шийних і верхніх грудних хребців.

У 3-4-річної дитини конфігурація хребта наближається до такої, як у дорослого. У п’ять років усі відділи хребта починають рости рівно­мірно. Його гнучкість і рухливість забезпечуються значною кількістю хрящової тканини. Тому батькам у період росту дитини потрібно дуже уважно стежити за поставою. Неправильні пози під час ходьби, стояння і сидіння (зведення плечей, опускання одного плеча, опущена голова) можуть стати звичайними. Це призводить до порушення постави, що негативно впливає на функцію дихання, кровообігу, сприяє частим гострим респіраторним захворюванням. Надлишкова вага, надмірні фізичні та побутові навантаження часто спричиняють плоскостопість, порушують розвиток опорно-рухового апарату і зумовлюють його деформацію. Так, наприклад, якщо дитина ліпить з надто твердого пластиліну, то у неї може розвинутися деформація пальців.

Негативно позначається на стані опорно-рухового апарату тривале перебування у статичній позі. Тому, займаючись з дитиною вдома потрібно добирати фізичні вправи з таким розрахунком, щоб навантаження розподілялося рівномірно на всі частини тіла. Для цього слід використо­вувати різні вихідні положення — лежачи, сидячи, на спині, на животі і дотримувати оптимального дозування (у комплексі не більше 6-8 вправ із кількістю повторень кожної 5--6 разів). Темп виконання вправи залежить від фізичної підготовленості і рухового досвіду дитини.

Динамічна робота сприяє активному припливу крові не тільки до м’язів, а й до кісток, що зумовлює їх інтенсивний ріст. Діти, які до­статньо рухаються (ходять, бігають, стрибають, грають), здебільшого фізично краще розвинені, ніж ті, що мало рухаються.

Розвиток опорно-рухового апарату у дітей середнього дошкіль­ного віку здебільшого пов’язаний із роботою м’язів. М’язовий тонус (пружність) у дитини ще недостатній. У 4-5-річних діаметр м’язів збільшується у 2-2,5 раза, одночасно з цим відбувається диференціація м’язових волокон. Будова м’язів, характерна для хлопчиків і дівчаток четвертого року життя, зберігається без суттєвих змін до шестирічного віку. Мускулатура стосовно до загальної маси тіла і м’язова сила у них розвинуті слабко.

У п’ять-шість років значно збільшується вага мускулатури (особ­ливо нижніх кінцівок); збільшується сила та працездатність м’язів. Праця зі зміною напруження і розслабленням м’язів менше стомлює дитину порівняно з тією, що потребує статичності, тобто утримання тіла чи окремих його частин у певному фіксованому положенні. Через це тривале стояння або сидіння знесилює дитину.

М’язова працездатність у дітей значно нижча, ніж у дорослих. Це пояснюється недосконалістю координаційного апарату, частішим скороченням м’язів, меншим поперечним їх перерізом та іншими фізіологічни­ми особливостями. Водночас стомлені м’язи у дітей під час відпочинку швидше відновлюють працездатність завдяки кращому кровообігу.

Великі м’язові групи у своєму розвитку переважають над дрібни­ми, тому дітям легше виконувати рухи однією рукою (котити м’яч, машинку і т.д.). Але поступово в іграх вдосконалюються рухи кистю, пальцями. Особливо цьому сприяють кидки і ловіння м’ячів різного діаметра і ваги. Характерно, що діти, які добре володіють м’ячем, у школі швидко опановують навички письма, у них легко виробляється чіткий, красивий почерк.

Вправи на піднімання рук угору, в сторони, нахили, повороти, присідання вчать володіти тілом. Проте для правильного впливу на ту чи іншу групу м’язів потрібні певні вихідні положення. У середньому дошкільному віці діти вже розуміють і можуть виконати поставлене перед ними завдання, прийняти потрібне для виконання вправи вихідне положення. Темп рухів батьки повинні визначити, враховуючи можли­вості організму (2-3 рази повторити кожну вправу).

Потрібно пам’ятати, що діти ще не можуть поєднати дихання з ру­хом, тому важливо навчити не затримувати дихання під час виконання фізичних вправ. Якщо під час бігу або стрибків дошкільник починає дихати ротом, це сигнал для того, щоб зменшити дозування вправ. Дуже корисними будуть вправи на стимуляцію видиху: ігри з пушинками, надування мильних бульбашок, гумових іграшок тощо.

Тим часом саме в ці роки починається помітне нагромадження м’язової сили, збільшується витривалість, росте рухливість. Щодо «дитячих» особливостей організму варто звернути увагу на те, що кісткова система зберігає ще в окремих місцях хрящову будову (кисті рук, гомілкової кістки, деякі частини хребта).

І варто ще раз нагадати дорослим про те, як важливо стежити за правильною поставою малюка, за правильним положенням його тіла під час сну, їжі, занять. Варто пам’ятати про небезпеку тривалого статичного сидіння (а останнім часом все більша спокуса посадити дитину 4-5-го року життя за парту, стіл, пропонуючи різно­манітні заняття), яке спотворює поставу та перевантажує ще не зовсім міцний організм дитини, стаючи пусковим механізмом різноманітних психофізіологічних порушень.

Властивий дитячому організму посилений обмін речовин вимагає від батьків та педагогів підвищеної уваги до того, як харчується малюк, яка якість харчування (співвідношення жирів, вуглеводів, білків, мікроелемен­тів). Важливо—який руховий режим дитини; чи не обмежений він; скільки часу проводить вона на свіжому повітрі; чи провітрюється кімната перед і під час денного та нічного сну; чи достатньо вологості в кімнатному повітрі; чи не застосовують заборонених педагогічних впливів, як-от: заборони виходити на свіже повітря, бо дитина погано себе поводила.

Хоча вже до четвертого року життя оформляється будова клітин мозку, характерна для дорослої людини, нервова система малюка за­лишається помітно вразливою. Посилені інтелектуальні навантаження недопустимі, бо вони шкодять здоров’ю дитини і є насильством сто­совно до її психіки. Тільки дбайливе ставлення до дитячої нервової системи, неухильне дотримання в житті дитини нормального режиму дня, підтримка лагідної, врівноваженої, радісної атмосфери в родині — один з найголовніших обов’язків батьків та педагогів.

Відзначаючи досягнення розвитку, скажемо, що маса й об’єм серця збільшуються (до 7-8 років серце дитини за структурою наближається до серця дорослого), а головне — у разі зменшення числа серцевих скорочень кількість крові, що викидається серцем за один удар, по­мітно збільшується. Про що важко сказати в період 4-5 року життя. Ось чому діти занадто рухливі. Це компенсація неспроможності серця справлятись зі зростаючими потребами організму, звідси активність руху, яка спонукає до кращого кровообігу, а отже, і насичення мозку дитини. Саме мозок потребує досить високого газообміну та насичення киснем, що дає змогу дитині активно розумово діяти, а відповідно активізувати свою пізнавальну сферу.

Ємність легенів збільшується приблизно утричі, тому під час скорочен­ня частоти подиху хвилинний обсяг подиху збільшується майже удвічі. Це ще одна з причин важливості прогулянок дитини на свіжому повітрі.

Отже, рівень енергетичного забезпечення організму помітно зростає.

Сила м’язів тулуба зростає удвічі, а сила м’язів рук—удвічі-утричі.

Максимальна сила різних груп м’язів у нетренованих дітей, кг

У 5 років функція рівноваги значно покращується, і діти можуть ходити по гімнастичній колоді, стояти на одній нозі. У дітей 4 років у 50% випадках дослідженням встановлено розвиток правильної координації руху рук і ніг під час ходи, а у 5-річних дітей це простежувалося у 65% досліджуваних. 3-4 роки—це період програмування довільних рухів, і поточний їх контроль здійснюється зорово-руховою функціональною системою на базі зорового зворотного зв’язку. 5-6 років — у цьому віці відбувається перехід до поточного контролю за точністю рухів з використанням пропріоцептивного (система, яка характеризується положенням і рухом кінцівок) зворотного зв’язку; провідним стає механізм кільцевого регулювання. У дітей 4-5 років (відповідно 308 і 356 мс) — найбільша швидкість рухових дій рук та ніг.

Фізична працездатність у 7 років вища ніж у 3 роки у півтора раза у хлопчиків і майже удвічі у дівчаток. Отже, функціональні ресурси організ­му дошкільника досить великі. Якщо донедавна вони недооцінювалися, то тепер відбувся відомий поворот у поглядах, і батьків доводиться застерігати проти іншої крайності—переоцінки фізичних можливостей малюка.

Такий поворот у поглядах відбувся, можливо, під впливом даних про акселерацію, помітною мірою це торкнулося і малюків. Дошкільники анатомічно й функціонально стали ніби старші за своїх однолітків ко­лишніх років. Наприклад, розбіжності в рості трирічних і семирічних становили, за даними 1968 року, близько 27 см, тоді як за 40 років до цього, 1921 р., вони не перевищували 22 см.

Показники фізичного розвитку дітей 4-5 років м.Києва

Раніше починається зміна молочних зубів на постійні. Кілька де­сятиліть назад нормою була поява перших постійних зубів у першій половині сьомого року життя. Сьогодні 40% дітей у віці 5 років мають 1-4 постійних зуби.

Що діти старше, то менше в них частота серцевих скорочень і по­диху. Так, якщо раніше в 5 років нормою було 100 ударів на хвилину, то тепер — 97 ударів. Шестирічна дитина раніше робила в середньому до 26 вдихів на хвилину, тепер — 23 вдихи.

Помітно зросли й «спортивні» досягнення. Так, у 50-ті р. XX ст. п’ятирічні досягали на дистанції 30 м швидкості бігу 3,55 метра на секунду. Тепер швидкість становить до 4 метрів на секунду.

Важливу роль у нормальному фізичному розвитку відіграє насліду­вання. Воно виступає як механізм формування рухових умінь у дітей дошкільного віку. На початку наслідування здійснюється дитиною чисто механічно (що бачить і чує, те й повторює), а потім усе більш і більш свідомо. Звідси під час формування рухових умінь у маленьких дітей особливу важливість набуває наочний метод навчання, показ дорослими рухів, а не ретельний його опис і пояснення. Тому діти четвертого та п’ятого року життя потребують хороших еталонних дій з боку дорослих. Але вже в цей час додається поступово невеликими порціями і пояснювальний елемент руху.

Останнім часом діти все менше рухаються, дедалі частіше набувають перевагу статичні пози в житті (сидіння за партами, столами біля комп’ютера, телевізора) дитини. Найбільш оптимальною профілактикою проти гіпо­динамії може бути заняття бігом. Під час бігу потрібно звертати увагу на дотримання правильної постави—положення тулуба й голови. Якщо бігун тримає тулуб прямо, приземлюючись на передню частину стопи, і ставить поштовхову ногу рухом коліна вперед-угору—усе правильно.

Надалі потрібно тільки стежити, щоб це поєднувалося з вільною й розмашистою роботою зігнутих рук. Слід пам’ятати, що правильна техніка бігу народжується й закріплюється у повільному темпі, де можна перевірити позу бігуна і виправити помилку у роботі рук, пос­тановці ноги на ґрунт.

Для перевірки швидкості бігу Е.С.Вільчковський встановив оп­тимальні дистанції: для дітей 4-х років — 20 м, 5-ти років — 25 м. Пробігання зазначених відстаней з максимальною швидкістю не дає значних фізіологічних навантажень на організм. При цьому частота серцевих скорочень зростає у межах допустимих величин (на 50-80%), відновлення відбувається на 2-3-й хвилині.

Рівень розвитку швидкості у дошкільнят 4-5 років можна визна­чити, порівнюючи результат їхнього бігу з даними таблиці.

Швидкість бігу у дітей

Крім бігу, важливо підвищувати функціональний стан усіх систем організму, цілеспрямовано впливати на нього і водночас розвивати рухові здібності дитини.

Показником високого рівня фізичної підготовки є рівномірний і оптимальний розвиток основних рухових якостей (швидкісно-силових, спритності, сили, гнучкості).

Спритною можна вважати дитину, яка здатна:

а) швидко оволодівати новими вправами;

б) раціонально перебудовувати рухові дії відповідно до вимог, що змінюються;

в) оволодівати координаційно складними руховими навичками;

г) точно і економно виконувати рухові дії.

Рівень розвитку спритності дітей здебільшого визначається їхньою здатністю до самооцінки власних рухових дій, положення тіла в різних ситуаціях.

Вправи для розвитку спритності у дітей

1.      Виконання вправ із незвичайних вихідних положень: метання м’яча в ціль зі стійки на колінах, з положення сидячи; нахили тулуба вперед, боком, біг угору по сходах, лазіння по паркану.

2.       Ускладнення звичайних вправ:

а) згинання, розгинання і відведення рук, ніг з предметом;

б) стрибки у довжину, у висоту, з м’ячем;

в) біг з перешкодами;

г) ходьба і біг по рейці гімнастичної лави, колоді, кубиках;

д) ходьба, біг з рухами рук, ніг, тулуба.

3.       Дзеркальне виконання вправ: навчаючи, тренер стоїть обличчям до дитини, виконує рухи руками і ногами, тулубом, а дитина копіює його рухи, як у дзеркалі.

4.       Зміна швидкості або темпу рухів: виконання комбінацій вправ на лавці спочатку у повільному, а потім у швидкому темпі, метання малих м’ячів на швидкість, швидке виконання вправ ранкової гімнастики.

5.       Зміна способу виконання вправ: метання м’яча однією рукою (лівою або правою), обома руками вперед, назад, убік, стоячи на одній нозі, на обох, з поворотом і без повороту тулуба.

6.       Ускладнення вправ завдяки додатковим рухам: стрибки з лави з поворотом вправо (вліво), з оплеском перед собою.

7.       Зміна протидії (в рухливих іграх), проведення ігор з різними «супротивниками».

8.       Створення незвичайних умов для виконання вправ: ходьба і біг по снігу, піску, траві, метання м’ячів, каменів тощо.

Педагогам та батькам варто враховувати, що дані, наведені у таб­лицях, є середніми. Тому показники ваших дітей можуть бути істотно відмінними від цих середніх даних. Отже, оцінюючи ресурси дитини, треба виходити не стільки з її віку, скільки з досягнутого нею рівня розвитку. Насильницьке «прискорення» може завдати тільки шкоди. Турбота про фізичний розвиток повинна починатися із закладення «фундаменту» — налагодження загального режиму, загартування, правильного харчування, виховання культури рухів.

Шановні читачі

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ

У попередніх публікаціях  ми розглянули дуже важливий період у житті дитини,  перші три роки її життя. Зрозуміло, що саме там, образно кажучи, закладається контур та основа «фундаменту» майбутньої людини. Після трьох у дошкільному віці міць «фундаменту» особистості має зрости, що дає підстави для розбудови та розвитку майбутніх здібностей дитини.

Утім, дорослі досить часто поспішають у своїх намаганнях пришвид­шити ті чи інші процеси розвитку, тіла та душі, забуваючи про необхідність певного їх «дозрівання». Є велике бажання запитати всіх нас дорослих: чи споживали би ми в їжу винятково «зелені» нестиглі овочі, фрукти чи збіжжя? Відповідь зрозуміла всім! Чому ж тоді ми, як «Господь Бог» вирішуємо за природу та беремо на себе відповідальність за дії, що спотворюють і навіть позбавляють дитинства малюка, вирішуючи на наш власний розсуд його майбутнє? Чи можливо ми так упевнені у своїй непогрішності, що будь-які засоби досягнення нашої дорослої мети важ­ливіші за дитячі потреби та їх радість? Невже і надалі ми, дорослі, будемо насиллям забезпечувати «щастя» наших дітей? Ось чому й хочемо показати природні «береги» психофізіологічного єства дитини та дати певні поради, як їх не розмити, як спрямувати у природне русло творчу енергію.

Зрозуміло, що ми не ставимо за завдання показати «пульт керу­вання» дитиною. Наше завдання в іншому—показати безмежність, індивідуальність та деякі загальні механізми роботи психофізіоло­гічних механізмів дитини. Готові «рецептурні довідники» з проблем виховання та навчання дитини є досить неефективними тому, що не враховують різноманітності та багатоплановості у розвитку душі та тіла дитини. Досить часто одні й ті самі «рецепти» виховання та навчання для різних дітей мають протилежні результати і наслідки. Тому пам’ятаймо про це! Запропонована публікація не є панацеєю від всіх проблем, що виникають у дитини в процесі її виховання та навчання дорослими.

Насамперед ми бажаємо озброїти батьків знаннями певних зако­номірностей психофізіологічного розвитку дитини в її дошкільному віці, а саме 4-5 років. Ми усвідомлюємо, що цей вік наразі в Україні постає перед досить складною і доволі неоднозначною проблемою підготовки дитини до майбутнього її шкільного навчання так, як воно може починатись уже з шести років. Трагізм ситуації полягає в тому, що період підготовки до школи припадає саме на ці два роки — 4-й та 5-й рік життя дитини.

Пояснимо нашу позицію. Мама може перебувати у відпустці по догляду за дитиною до трьох років. Тому в садочок дитина може прихо­дити на четвертому році життя. До школи вона може вступати в шість, а досить часто, «заплющуючи очі» на вимогу настирливих батьків, і у «п'ять з хвостиком» (бо за твердженням ультрасучасних батьків, діти вже все знають і готові до навчання у школі, на їх погляд, а те, що вони не награлись, програючи у грі досвід дорослих, у майбутні соціальні ролі, соціокультурні стосунки, початкову стадію своєї самоідентифікації у світі казки,—це не проблема, її можна подолати, доклавши вольових зусиль з боку дорослих). А що вже казати про фізіологічну готовність до школи (сформованість очного яблука, пропорції голови до тіла і т.д.)? «Ми, дорослі, самі знаємо, як діяти нашим дітям» — обґрунтування на погляд ультрасучасних батьків досить залізне.

Втім, дослідження свідчать про його хибність і навіть небезпе­ку в подальшому становленні нормальної психофізіології дитини. Пришвидшуючи штучно природні закони розвитку дитини, забіга­ючи наперед, можемо наразитись на досить гіркі результати. Варто пам'ятати, що не може пшениця бути посіяна і дозріти за місяць і стати придатною для вживання, так само і дитина не може набути досвіду, все осягнути і стати дорослою за один-два роки свого життя, особли­во коли тобі три-чотири роки і є велике бажання досхочу погратись, побігати та пострибати. Коли на повні груди людина має «вдихнути» ДИТИНСТВА, а не прожити його заочно, догоджаючи самовпевненим амбіціям дорослих дядь та тьоть.

Матеріали наступних публікацій (Психофізіологія 4-5 років) допоможуть батькам зрозуміти дитячі потреби та бажання, а отже, наблизять дошкільне навчання до природних потреб дитини, зберігши унікальну «флору» та «фауну» СВІТУ ДИТИНСТВА. За це варто поборотись, пам’ятаючи про унікальну місію батьків, яка об’єднує в собі педагога з лікарем. Педагог працює з душею людини, а лікар з її тілом, а разом вони мають високу мету — «Не нашкодити людині»!!! Дорогі батьки!!! Давайте свідомо ставитися до батьківства і «не шкодити» своїм дітям.