ДИТЯЧІ СТРАХИ

ДИТЯЧІ СТРАХИ

Дитячі страхи - явище досить поши­рене, вони можуть виникати за будь-яких обставин. Страх - це захисна емоція, що з’являється під час загрозливої для життєдіяльності людини ситуації, спрацьовує інстинкт самозбереження.

Залежно від характеру загрози інтен­сивність та специфіка переживання стра­ху коливається в досить широкому діапа­зоні відтінків: побоювання, тривога, пере­ляк, жах.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ДИТЯЧИХ СТРАХІВ

1. Випадок, який дійсно відбувся з дитиною. Життя навколо досить різнома­нітне й не завжди безпечне: налякала со­бака, застряв у ліфті, на вулиці приставав якийсь чужинець. Ці страхи легше ніж інші піддаються корекції. Якщо подібні події більше не повторюються, більшість таких страхів проходять самі по собі.

2. Особливості характеру дитини. Появі й, головне, закріпленню страхів спри­яють такі риси як тривожність, підозрілість, недовірливість, пе­симізм, невпевненість у собі, над­мірна залежність від інших людей (батьків, вихователів, учителів), хворобливість. Усе це стає підґрунтям для розквіту страхів, які ви­никли під час екстремальної ситу­ації. А звідки ж беруться усі ці риси характеру? У більшості випадків - від нас, дорослих!

3. Виховання дітей методом залякування. «Не будеш їсти, за­бере тебе Бармалей!»; «Не плач, бо віддам тебе чужому діду»; «Якщо не будеш спати, прийде за тобою Баба-Яга!» тощо. Напевно, нам неодноразово доводилося чути подібні «шедеври» педагогічного впливу. Так, метод діє, але батьки повинні розуміти, що цей метод розвиває у дітей недовіру не лише до оточуючого світу, а й до самих батьків. Наслідки недовіри батькам проявляють себе не зразу, а через багато років – починаючи з підліткового віку. Можливо цей приклад буде  жорстоким стосовно Вас, батьки, але це правда, наприклад: небажана вагітність та багато іншого. За використання брехні дитина учитися брехати, адже вдійсності цих персонажів не існує. Тепер дитина знає, що близькі для неї люди можуть відда­ти її чужому дідові, ніхто не захис­тить її від Баби-Яги. Як же це несправедливо - карати дитину страхом! Краще повідомити дитині, що її поведінкою не задоволені ви особисто, саме ви, а не якась Баба-Яга. Тоді дитина побачить, що нею не задоволена найзначущіша для неї людина - мама або тато, вихователька чи учителька. Це дуже впливовий метод.

4. Тривожні батьки. Дуже часто діти бояться чогось не самі по собі, а тому, що цього бояться їхні батьки, бабусі. У біль­шості випадків така ситуація зустрічаєть­ся в сім’ях, де в мами чи бабусі спостері­гається високий рівень тривожності щодо дитини, особливо, якщо вона - єдина, пізня або не досить здорова. В такому випадку допомога потрібна не тільки дітям, а й мамі чи бабусі, а може, навіть, татові.

5. Дитячі фантазії. У когось ця якість розвинута менше, у когось - більше, однак світ фантазій звичне середовище для до­шкільнят та молодших школярів. І цей світ поки що не контрольований. Деякі фантазії виходять із-під контролю, стають неслух­няними й тому - страшними. У будь-яко­му випадку дитина сама створює стій світ та свої страхи.

6. Наявність іншого, більш серйозного розладу. Якщо поряд зі страхами у дитини з’являються й інші розлади поведінки: агресивність, порушення сну, заторможеність, тіки або заїкання —можливо, в неї невроз. Якщо дитячі страхи досить незвичайні за своїм змістом і способом прояву, якщо дитина чує погрожуючий голос або бачить щось, чого не бачать інші, тоді це привід для серйозного занепокоєння й для термінового звернення до спеціалістів: медиків та психотерапевтів.

ДІАГНОСТИКА ДИТЯЧИХ СТРАХІВ

Виявити тривожну дитину, зазвичай, не складає труднощів, якщо враховувати напруженість та занепокоєність, намагання уникати джерела загрози й позитивну відповідь на запитання про наявність страху.

Перед тим, як допомагти дитині, необхідно з’ясувати, які конкретно страхи у неї. Адже страхи, які з’являються в поведінці дитини, відображають далеко не повну картину її внутрішніх, часто невідокремлених від небезпек, страхів.

МЕТОДИ ПСИХОКОРЕКЦІЇ ДИТЯЧИХ СТРАХІВ

Терапія малюванням. Вивчення дитя­чих малюнків дозволяє краще зрозуміти інтереси, особливості переживань та внутрішній світ дітлахів. Відсутність пози­тивного емоційного стану та наявність страхів, із якими дитина не може впоратись, у малюнках підкреслюється перева­жанням сірих тонів і домінуванням чорно­го кольору. Під супроводом психотерапевта (арт-терапевта) малюнки сприятимуть втраті афективно-травмуючого страху в психіці дитини.

Казкотерапія. Тексти казок викликають інтенсивний емоційний резонанс у дітей. Тому психологові (батькам, вихо­вателям чи учителям) потрібно так викласти зміст казки, щоб дитина відчула себе хороброю, сильною і змогла побороти страх. Для цього використовуються  казки: вигадані психологом із врахуванням індивідуальних особливостей дитини або підібрані таким чином, щоб ство­рити сприятливі умови для подолання страху. Казка дає можливість відреагувати значущі емоції, виявити внутрішні конфлікти та труднощі. Під час прослуховування страшних казок або казок зі «страшними» епізодами дитина вчиться зменшувати інтенсивнісь своїх страхів, тоді  емоційний світ стає гнучким та насиченим.

Музикотерапія. Усім відомо, що музика заспокоює, підбадьорює та подавляє негативні емоції. Чітко підібрані музичні твори заспокоюють дитину, розслабляючи та відволікаючи її від страху.

Танцювальна терапія - метод психотерапії, в якому співвідносяться рухи тіла і вплив музики, які відволікають дитину від страхів, сприяють розумінню мови свого тіла, вмінню корегувати свої почуття та емоції.

Системний підхід в арт-терапії  дитячих страхів один із найбільш ефективних методів. Які методи корекції не були б вибрані (один чи декілька), вони принесуть лише користь дитині. Адже легше попередити розвиток патологічних страхів у дитячому віці, ніж лікувати фобії та нав’язливі стани в дорослих. Використання запропо­нованих методів для профілактики та ко­рекції дитячих страхів допоможе дитині легше пройти вікову обумовленість страхів та переключитися на здорову, життєрадіс­ну діяльність, гру.

Ігротерапія. Дитина, беручи активну участь у грі, переступає поріг страху та со­ром’язливості, отримує «перемоги» й за­знає «поразки». Наслідування улюблених героїв під час гри допомагає побороти страх та переляк. Граючись, можна побігати за Вовком (один із гравців одягає маску вов­ка) з пістолетом. І тепер уже боїться та про­сить пробачення за свої погані вчинки Вовк. У грі можна й самому побути Вовком, Бабою-Ягою, налякати своїх однолітків, маму чи бабусю (дати дитині можливість бути мужнім та хоробрим!), разом посмія­тися над їхнім страхом. Адже сміх вбиває страх. Зустрічаючись зі страхом у присут­ності значущих для дитини людей, дітла­хи навчаються долати його.

Батьки, психологи чи вихователі/учи­телі для подолання страхів у дитини мо­жуть використовувати давно відомі народні ігри, які допоможуть зняти заторможеність, скутість та страхи, що виникають у дитини в темряві, замкнутому просторі в новій, неочікуваній ситуації спілкування.

Ігрова терапія - природний спосіб вира­ження свого «Я», зміцнення впевненості у собі. Ігротерапія пробуджує активність дитини, її ініціативу й самостійність, роз­виває вміння володіти емоціями та приймати самостійні рішення.

НАРОДНІ ІГРИ СПРЯМОВАНІ НА ПОДОЛАННЯ СТРАХІВ

Гра«Піжмурки»

Мета: подолати страх раптового впли­ву; темноти та замкнутого простору.

Правила гри. Спочатку дитині, яка відчуває страхи, міцно зав’язують очі, вона повинна їх тримати закритими, тобто імітувати замкнутий простір. Пе­ред початком гри ведучий із зав’язани­ми очима повертається кілька разів на­вколо себе для ускладнення орієнтації в оточуючому просторі. Основне правило гри - стояти іншим гравцям на одному місці й нічим себе не виявляти, щоб ве­дучий не міг знайти. Проте можна виги­натися, нахилятися, присідати, лягати, коли ведучий проходить поряд і нама­гається доторкнутися витягнутими рука­ми до учасників гри. Але й тоді їхні ноги залишаються «приклеєними» до підлоги. Коли ведучий знайде одного з гравців, йому потрібно на дотик упізнати й наз­вати ім’я цієї дитини. Гра триває в серед­ньому 10-15хв.

Гра «Хованки»

Мета: подолати страх темряви, замкну­того простору, а також страх залишитись одному.

Правила гри. Дорослий, ховається в темні та безлюдні місця (в темну ванну кімнату, шафу), а дитина-ведуча шукає. А потім, навпаки. Але якщо дитина під час ховання уникає темних куточків, тоді зробіть вигляд, що вам страшно заглядати в такі місця й ви там шукати нікого не бу­дете. А самі й надалі ховайтеся в темні за­кутки. Через деякий час дитина, яка не могла залишитися одна у своїй кімнаті, боялася самотності й темряви, із задово­ленням ховається в темній кімнаті, шафі чи під ліжком. Тому, знайшовши дитину, щиро похваліть її - адже вона подолала свій страх.

РЕКОМЕНДАЦІЇ З РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ

Для того, щоб в наших діток емоції розвивалися адекватно, в першу черго потрібно самим вивчити базові емоції та дослідити свій емоційний світ.

З власного досвіду, хочу сказати, скільки б не проходила терапію в групі, постійно отримую новий емоційний досвід. В такі миті не знаю як правильно назвати свої емоції, оскільки вони для мене нові, але важливо не те як їх назвати, а те – які вони, приємні чи ні. Збагачуючи свій емоційний світ – ви збагачуєте емоційний світ своїх дітей. Якщо ви цього прагнете, не нехтуйте самоосвітою в любій формі – читання, навчання, індивідуальна та групова консультація психолога. Що до мене, я надаю перевагу груповій терапії – чим більше людей, тим більше різних реакіцій, різного досвіду, різних емоцій.
Для прикладу
Гравець в снукер, Шон Мерфі, володіючи хорошою технікою не міг виграти через занижену сомооцінку. Кожного разу на порозі виграшу він думав: "Я не достойний бути чемпіоном..." - через що починав хвилюватися і тремтіти. А це неправильне емоційне ставлення батьків до нього, яке призвело до невпевненості в собі. Для того, щоб оволодіти ТОПовим відчуттям, яке надає впевненості він ходив до психотерапевта. Результат - чемпіон світу 2005.

Трохи про базові емоції(за класифікацією К.Ізарда):

1. Інтерес – позитивне переживання. Інтерес відіграє важливу мотиваційну роль у формуванні та розвитку навичок, умінь, інтелекту і творчих прагнень, забезпечує працездатність.
2. Радість – активне внутрішнє задоволення, переживання впевненості в собі, власної значущості, успіху своєї діяльності. Домінування цієї емоції комфортне для людини.
3. Подив – пов’язаний зі сприйняттям чогось раптового, несподіваного, неочікуваного.
4. Сум – зневіра, безнадія, ізоляція. Ця емоція гальмує розумову і фізичну активність.
5. Гнів – обурення, невдоволення чимось. Гнів – один із компонентів агресивної мотивації. Контроль над нею відіграє важливу роль у процесі соціального розвитку.
6. Відраза – украй неприємне відчуття, викликане чимось бридким, огидним, потворним.
7. Презирство – переживання глибокої зневаги до когось (чогось) морально низького. Презирство призводить до збільшення почуття власної значущості і до знецінювання об’єкта презирства.У ситуаціях, що активізують гнів, водночас актуалізуються емоції відрази та презирства. Комбінація цих трьох емоцій розглядається як тріада ворожості.
8. Страх – відчуття сильного переляку, боязні когось (чогось). Переживання страху сприймається як загроза особистій безпеці, супроводжується почуттям невпевненості, незахищеності, неможливості контролювати ситуацію.
9. Сором – невдоволення собою, яке викликає бажання сховатися, втекти.
10. Почуття провини – пов’язане з переживанням порушень моральних та етичних норм.

Інші емоції, відповідно до теорії К.Ізарда, є похідними. Особливості їх зовнішнього прояву визначаються за виразними рухами тіла, за інтонацією, тембром голосу. Виразні дії не лише визначають, але й формують почуттєву сферу.

Як поводитися батькам для формування емоцій

Тепло

Словом «тепло» ми позначаємо інтерес до дітей, доброзичли­вість і реагування на їхні потреби. Завдяки цьому діти відчувають, що їх люблять, цінують, приймають.

Щоб виявити тепло:

• будьте завжди поруч;
• ніжно торкайтеся дитини;
• установлюйте і підтримуйте з нею зоровий контакт;
• використовуйте можливість, аби поговорити з дитиною;
• розмовляючи з дитиною, нахиляйтеся до неї так, щоб вона вас бачила.

 Чуйність

Коли реакція дорослих доброзичлива і передбачувана, діти очікують комфорту й затишку, світ для них безпечний. Постійна реакція батьків чи вихователя на дитину та стосунки, які виникають між ними, — найважливіші чинники, що визначають подальший успіх. Взаємостосунки, засновані на щоденному позитивному контакті дитини й дорослого, роблять дитячий світ захищеним і передбачуваним.

Можливі реакції чуйного дорослого на дії маляти:

• щойно малюк починає плакати, візьміть його на руки, з'ясуйте причину сліз та усуньте її;
• обговорюйте з іншими членами сім як пово­дитися з дитиною;
• у певних ситуаціях поводьтеся згідно з особливостями дитини: наприклад, коли Тетянка лягає спати, то любить, щоб її погойдали, а Юрко — аби йому погладжували спинку;
• пестіть дитину, коли є така можливість.

 Повага

Повага до дітей базується на вірі в їхні здібності та потенційний розвиток.

Щоб проявити повагу:

• приділяйте увагу особливостям, інтересам, потребами, схильностям дитини;
• робіть так, аби діти самі шукали рішення;
• просіть дітей поділитися з вами своїми ідеями.

 Емпатія

Емпатія — це здатність розуміти і приймати емоційний стан, недоліки, думки іншого. Емпатія формується за наявності досвіду емпатійного ставлення до себе.

Дорослі можуть по-різному виявляти емпатію до малюка:

• пристосовуючись до настрою дитини;
• виражаючи її почуття мімікою, голосом, жестами;
• повторюючи за дитиною звуки;
• називаючи емоції дітей просто і без оцінки: «Ти почуваєшся щасливим», «Ти дуже розхвилювався», «Ти засмучений»;
• хвалячи дітей, коли вони виявляють емпатію стосовно ін­ших: «Як ти гарно мене обійняв», «Ти пожалів Марійку»;
• у відповідь на жести дитини промовляють: «Ти хочеш персик»;
• повторюють і розвивають сказане дитиною. Наприклад, дитина каже: «Черевик». Дорослий: «Ти хочеш знайти свій улюб­лений червоний черевик».

 Щирість

Щирість означає, що дорослі мають бути правдиві, справед­ливі, розумні і повинні помічати в дітях хороше.

Способи виявлення щирості:

• чесно зізнайтеся, коли щось не так;
• не вселяйте дітям помилкові надії;
• будьте поруч, коли вони чимось самостійно займаються, аби їх підтримати і підбадьорити;
• подякуйте дітям за допомогу чи спробу щось зробити;
• пояснюйте, чому ви просите їх зробити те, що їм спочатку робити не хочеться.

 Автономність і впевненість

Для розвитку автономності і впевненості можна використо­вувати такі прийоми:

• дайте дітям можливість самостійного вибору;
• нехай вони самі вирішують, з якої чашки пити, яку книжку розглядати, які фрукти їсти, чим зайнятися, яку руку мити першою;
• дайте дітям змогу самостійно обслуговувати себе: вони можуть самі налити сік, одягтися і допомогти прибрати іграшки;
• дозвольте дітям, не забуваючи про їхню безпеку, досліджу­вати матеріали, не коментуйте, як саме це слід робити;
• дайте змогу фізично досліджувати навколишній світ — ви­лазити на гірку, ходити по колоді, стрибати з невисоких східців: повторюючи ці дії, діти вдосконалюються;
• дайте дітям доволі часу для роботи з різноманітними ма­теріалами, щоб вони експериментували, пробували, вибирали, бачили результати своїх дій.

Як не варто поводитися

Діти вчаться керувати своїми емоціями, взаємодіючи з іншими людьми. Вони спостерігають за тим, як дорослі справляються зі своїми емоціями. З цього досвіду діти виносять корисні або шкідливі уроки. Якщо дорослі ігнорують емоційні сигнали дітей, малюки відчувають, що їхні почуття не мають значення для до­рослих або просто «неправильні».

Дорослі часто дозволяють собі неправильно поводитися — вони нав'язують, забороняють, не об'єктивно трактують дійсність, допускають раптові зміни у власній поведінці. Вони роблять це, на­приклад, коли хочуть уникнути неприємної ситуації чи залагодити н гостроту. Ефект  у такому випадку—зворотний. При цьому ситуа­ція непросто не вирішується, а загострюється, і діти позбавляються можливості зрозуміти, як можна було справитися зі своїм станом.

Шляхи сприяння емоційному розвитку дитини

Іноді дорослі заперечують наявність почуттів у дітей, заборо­няють емоції. Слова «не бійся», «не можна сердитися», «ану, по­сміхнися», «чого тут плакати» спростовують переживання емоцій.

Часом дорослі знецінюють емоції дітей— «нічого страшного тут немає», «нічого поганого з тобою не трапиться». Як правило дорослі хочуть зробити, як краще, але, на жаль, така реакція сиг­налізує дітям, що їхні почуття та емоції неправильні, не сприйма­ються дорослими, що вони роблять щось неправильно.

Правильна стратегія у таких випадках—визначити почуття дитини і спробувати пояснити, чому потрібно робити якось інакше.

Жартувати над дитиною, соромити її, щоб вивести з емоцій­ного стану, неправильно. Діти ображаються, коли чують: «Ти ж не маленький», «Ти ж не дівчинка», «Ось я бабусі розповім, як ти по­водився». Такі фрази підривають віру дитини у справедливість любов дорослого, змушують сумніватися у власній правильності й адекватності.

Визнайте наявність страху в дітей і не тисніть на них, коли вони бояться. Помилково вважати, що якщо малят залишати віч-на-віч зі своїми страхами, діти подолають цей стан. На жаль, коли страхи зрос­тають, вони можуть залишитися на все життя. А неправильна поведін­ка дорослих у цій ситуації може підірвати дитячу довіру до них. Страхи не слід ігнорувати, потрібно допомагати дитині поступово долати їх.

Іноді, щоб захистити дітей від хворобливого емоційного досві­ду, дорослі спотворюють те, що відбувається. Потрібно говорити, що бувають складні, хворобливі ситуації. Важливо пояснити дітям, що з ними відбувається. Ретельно добирайте слова, аби не за­шкодити розвиткові здорових емоцій.

Будьте послідовні, не допускайте різкої зміни настрою. Якщо настрій дорослих різко змінюється, діти починають їх боятися. Поводьтеся так, щоб ваша поведінка викликала у дітей довіру.

Як розмовляти з дітьми про їхні емоції

Батьки починають говорити з дітьми про їхні емоції одразу ж після народження маляти. Важливо весь час продовжувати знайомити дітей з «емоційним» словником. Найкраще діти навча­ються на власному досвіді, тому треба називати їхні емоції й опису­вати їх. Наприклад, коли Катруся сердито відштовхує руку батька, він може сказати: «Катрусю, ти сердишся». Так дорослий пов'язує набутий досвід із поняттям гніву, показує дитині, що її емоційний стан зрозумілий, піддається опису. А з тим, що зрозуміло, що мож­на описати, легше впоратися. Якщо дорослі так поводяться, діти вчаться краще розуміти і свій стан, і стан інших людей.

Уважно спостерігайте за дітьми

Значення або зміст будь-якої ситуації можна зрозуміти, лише ро­зуміючи загальний контекст, в якому ця ситуація відбувається. Уваж­но спостерігайте за дітьми, за виразом їхнього обличчя, за жестами, рухами, звуками чи словами. Якісь почуття можуть бути загострені, а якісь — помірні. Важливо називати емоції, які б вони не були.

Визначте, що почуває дитина, і скажіть, звертаючись до неї: «Ти, здається, чимось стурбована?», «У тебе задоволений вигляд». Описуючи емоції, використовуйте різні слова. Розпочніть із назв базових емоцій: радісний, сумний, сердитий, зляканий. Потім по­ступово використовуйте слова, щоб якомога точніше визначити відтінки емоцій і почуттів: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований.

Після нового слова поясніть його значення, наприклад: «Ти розчарована, Катрусю? Ніяк не можеш скласти пірамідку». Навіть коли дитина ще не розуміє цих слів, ви самі звикатимете спосте­рігати та якомога точніше описувати стан дитини. З часом ваші слова будуть значити для малюка все більше й більше, і дитина краще розумітиме свої почуття.

автор - Наталія Володимирівна Галамейко

Діагностика порушень емоційної сфери

ДІАГНОСТИКА ПОРУШЕННЯ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ

ПОРУШЕННЯ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ

Інструкція для батьків. Переглянувши наведені нижче характеристики, зауважте, що властиво вашій дитині.

Інфантильна агресивність

•          Задерикуватий;

•          часто свариться з дітьми;

•          мучить навколишніх;

•          часто провокує батьків;

•          ображає оточуючих;

•          неслухняний;

•          постійно пред'являє претензії батькам;

•          несподівані прояви бурхливого темпераменту;

•          поводиться, як тиран;

•          агресивний;

•          ревниво ставиться до братів і сестер;

•          скаржиться, що його не люблять;

•          свариться з ровесниками;

•          невгамовний;

•          дратує інших дітей;

•          надто багато говорить;

•          знищує свої речі, іграшки.

Надмірна активність

•          Перебуває в постійному русі;

•          багато говорить;

•          говорить дурниці;

•          неспокійно спить;

•          несподівані прояви бурхливого темпераменту;

•          нервово покусує нігті;

•          не вміє чекати.

Відокремленість

•          Сором'язливий;

•          любить усамітнюватися;

•          приховує свої почуття;

•          бажає бути непомітним;

•          не бере участі в грубих іграх;

•          надає перевагу перебуванню вдома;

•          мало спілкується;

•          боязкий.

Страх

•          Схильний до головного болю, у шкільному віці до мігрені;

•          часто болить живіт;

•          страх перед дитячим садком чи школою;

•          легко бере на себе вину;

•          скаржиться, що його не люблять;

•          може легко блювати.

Порушення сну

•          Не хоче спати один;

•          боязкий; 

•          боїться темряви;

•          спить неспокійно;

•          невпевнений;

•          страждає від жахіть.

Труднощі в навчанні

•          Докладає багато зусиль для вивчення матеріалу;

•          погано читає;

•          погано розділяє слова на склади;

•          не справляється з домашніми завданнями;

•          відстає від інших учнів, одногрупників;

•          погано пише;

•          погано рахує;

•          легко відволікається.

Агресивна поведінка

•          Інколи поводиться погано, щоб привернути до себе увагу;

•          із задоволенням провокує дітей;

•          заважає іншим дітям своєю непосидючою поведінкою;

•          штовхає, зачіпає і б'є дітей;

•          завжди знаходить недоліки в тому, що роблять інші діти;

•          коли сердиться, погрожує зробити зло іншим дітям.

Замкнута поведінка

•          Боїться сторонніх дорослих;

•         легко виходить із рівноваги в новій обстановці;

•          боїться, що програє під час гри;

•          тремтять руки, коли хвилюється;

•          швидко лякається;

•          ніколи не кричить голосно, навіть якщо є всі причини сер­дитись;

•          не захищається, коли інші діти ображають.

Пасивно-агресивна поведінка

•          Стає капризним і впертим, якщо щось не вдається;

•          ображається через найменшу критику стосовно себе;

•          вважає, що всі повинні йому в усьому догоджати;

•         від будь-якої необхідності послухатися скаженіє;

•          зі злістю в очах дивиться на оточуючих;

•          постійно ображений;

•          коли сердиться, ні з ким не розмовляє.

ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ТРИВОЖНОСТІ І СХИЛЬНОСТІ ДИТИНИ ДО НЕВРОЗУ (За А. Захаровим)

Мета: оцінити емоційний стан дитини, його зв'язок із поведінковими реакціями.

Інструкція для батьків. Якщо відзначена особливість по­ведінки виражена й останнім часом збільшується, то відповід­ний пункт оцініть у 2 бали. Якщо зазначені прояви трапляються періодично, то відповідний пункт оцініть в 1 бал. За відсутності названих у пункті особливостей поведінки поставте 0 балів.

Твердження

1. Легко засмучується, довго переживає, занадто близько все бере до серця. 
2. Коли щось не так — плаче, не може заспокоїтися.
3.  Вередує без причини, дратується через дрібниці, не може чекати, терпіти.
4.   Дуже часто ображається, сердиться, не терпить ніяких за­уважень.
5.  Украй нестійкий настрій: може сміятися і плакати одночасно.
6.  Засмучується без очевидної причини.
7.  Як і в перші роки свого життя, ссе соску, палець, усе крутить у руках.
8.  Довго не засинає без світла і без присутності поруч близь­ких; спить неспокійно, часто прокидається вночі; не може вранці одразу прийти в себе.
9.  Надто збуджується, коли потрібно стримуватися, або галь­мує, виконуючи щось.
10. З'являються виражені страхи, побоювання у будь-яких нових, невідомих або відповідальних ситуаціях.
11. Зростає невпевненість у собі, нерішучість у діях і вчинках.
12.  Швидко втомлюється, відволікається, важко сконцентровує увагу.
13.  Усе важче знайти спільну мову, домовитися; постійно змі­нює рішення або поринає в себе.
14.  Скаржиться на головні болі ввечері або на болі в ділянці живота вранці; часто блідне, червоніє, упріває; чухається без очевидної причини; страждає від алергії, різних висипів на шкірі.
15. Знижується апетит, часто і довго хворіє, без причини під­німається температура; часто пропускає дитячий садок чи школу.

Інтерпретація результатів

Отримані бали потрібно додати.

• 30 - 20 балів — безсумнівний нервовий розлад.
• 19 - 15 балів — невроз був або буде найближчим часом.
• 4 - 10 балів — є ознаки нервового розладу, але вони не обов'язково свідчать про наявність захворювання.
• 9 - 5 балів — є схильність до виникнення нервового розла­ду, потрібно бути уважнішими до стану нервової системи дитини.
• 4 - 0 балів—відхилення несуттєві, є виявами вікових особ­ливостей дитини, які з часом минуть.