Стилі батьківської поведінки

ВАШ СТИЛЬ БАТЬКІВСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ ТА ЯКУ ОСОБИСТІСТЬ ВИ НИМ ВИХОВУЄТЕ

Важливим для психічного здоров’я дитини є психологічний клімат сім’ї. Він суттєво впливає на дитину, спричиняє стан комфорту або ж дискомфорту.

Деякі батьки не лише не можуть бути взірцем  для своєї дитини, а й негативно впливають на її психічний стан. Вивчення дитячих неврозів (як, до речі, і функціональних розладів у мовленні, скажімо, заїкання) свідчить, що вони мають дуже тісний зв’язок із психогенною дією сварок між батьками у присутності дітей.

Слід пам’ятати, що стиль поведінки батьків суттєво, а іноді й вирішально, позначається на становленні творчих здібностей дитини. Тому важливо бути обізнаним із цими стилями. Відомий американський психолог Діане Бомрінд поділяє батьків на авторитетних, авторитарних та ліберальних, його колеги Маккобі та Мартін розрізняються ще й індиферентних. Отже, можна говорити про відповідні  стилі поведінки.

У таблиці подано стислу характеристику чотирьох стилів батьківської поведінки, визначених з огляду на відношення двох параметрів – рівня батьківського контролю та характеру взаємин.

СТИЛІ БАТЬКІВСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ

Авторитетний	Високий рівень контролю. Теплі взаємини	Визнають та заохочують самостійність своїх дітей. Відкриті до спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки; припускають зміну своїх вимог у розумних межах. Діти дуже добре адаптовані: упевнені в собі, у них розвинено самоконтроль і соціальні навички, вони добре навчаються у школі та мають високу самооцінку.
Авторитарний	Високий рівень контролю. Холодні взаємини	Віддають накази, сподіваючись беззастережного виконання. Закриті для постійного спілкування з дітьми; встановлюють жорсткі вимоги та правила, не припускають їх обговорення; дозволяють дітям лише мінімальну незалежність. Їхні діти, як правило, відлюдькуваті, боязкі та похмурі, невибагливі та вразливі; дівчатка найчастіше є пасивними та залежними у підлітковому та юнацькому віці; хлопчики можуть стати некерованими та агресивними.
Ліберальний	Низький рівень контролю. Теплі взаємини	Недостатньо або зовсім не регламентують поведінку дитини; беззастережна батьківська любов. Відкриті для спілкування з дітьми, але домінантна спрямованість комунікації – від дитини до батьків; дітям надають необмежену свободу (за незначного керівництва); не встановлюють обмежень. Діти схильні до неслухняності та агресивності, у присутності сторонніх поводяться неадекватно та імпульсивно, невимогливі до себе; іноді стають активними, рішучими творчими людьми.
Індиферентний	Низький рівень контролю. Холодні взаємини	Не встановлюють жодних обмежень; байдужі до своїх дітей. Закриті до спілкування; обтяжені власними проблемами, не мають сил на виховання дітей. Якщо байдужість батьків поєднується з ворожістю (як у батьків, що нехтують своїми дітьми), дитину ніщо не втримує від вияву найруйнівніших вмпульсів та схильності до асоціальної поведінки

Отже, можна констатувати, що найкраще адаптуються діти авторитетних батьків. Тому важливо, щоб такий стиль батьківської поведінки панував у сім’ї – як найефективніший та найпродуктивніший для реалізації таланту дитини.

Більшість психологів вважають, що психічне здоров’я, яке є підгрунтям для розвитку таланту, або хвороба дитини нерозривно пов’язані також із типом батьківського виховання. У психологічній літературі можна зустріти різні класифікації стилів і типів батьківського виховання та аналіз наслідків, які випливають з практики певного стилю (важливо зазначити, що часто цей аналіз стосується клінічних виявів).

СТИЛІ БАТЬКІВСЬКОГО ВИХОВАННЯ за А.Болдуїном

1.Демократичний. Характеризується високим рівнем сприймання дитини, добре розвиненим вербальним спілкуванням з нею, вірою в її самостійність водночас із готовністю за необхідності прийти на допомогу. За такого виховання діти вирізняються вмінням спілкуватися з однолітками; активністю, агресивністю, намаганням контролювати інших дітей (але самі уникають контролю), добрим фізичним розвитком.

2.Контрольний. Батьки обмежують діяльність дітей, пояснюючи їм зміст заборони. За такого стилю дітям бувають властиві слухняність, нерішучість, неагресивність.

3.Мішаний. Наслідком такого виховання найчастіше є слухняність, емоційна чутливість, навіюваність, неагресивність, недопитливість, бідна уява.

Неправильні типи виховання приводять до неврозів – неврастенії, істерії, психастенії (функціональний розлад, «зрив» вищої нервової діяльності через напруження – збудження, гальмування та їх динаміка).

ТИПИ НЕПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

за В.Гарбузовим, А.Захаровим, Д.Ісаєвим

1.Неприйняття, емоційне відторгнення дитини (усвідомлене або неусвідомлене), жорсткі регламентації та контрольні дії, нав’язування дитині певного типу поведінки відповідно до батьківських уявлень про «хороших дітей». Інший полюс відторгнення характеризується цілковитою байдужістю, поблажливістю та браком батьквського контролю.

2.Гіперсоціалізуюче виховання – тривожно-недовірливе ставлення  батьків до здоров’я, навчальних успіхів та статусів дитини серед однолітків, а також надмірна занепокоєність її майбутнім.

3.Егоцентричне – надмірна увага всіх членів родини, присвоєння дитині ролі «кумира родини», «сенсу життя».

Аналізуючи з позиції психології позитивні й негативні системи виховання дітей у сім’ї та простежуючи, як результати цього виховання позначаються на долях людей у дитячому і дорослому віці. Наприклад:

Авторитарний громадянин	Демократичний громадянин
Слухняний	Ініціативний, відповідальний
Не цікавиться: «Чому?» (куди мені таке допетрати)	Питає: «Чому?», - відчуває, що може вплинути на ситуацію
Пасивний (нічого змінити не можна)	Приймає рішення спільно з іншими
Деспотичний з тими, чиє становище нижче, слухняний з тими, чиє положення вище (з мене знущалися, тож тепер моя черга)	Може бути і лідером, і підлеглим, уміє будувати рівноправні, партнерські стосунки
Слухається інших (залежний від думки оточення)	Здатний впливати на інших
Приймає накази	Приймає відповідальність
Почувається малениким, незначущим	Почувається рівноправним і самоцінним

Хочу сказати, що світ, в якому ми живемо, сильно відрізняється від того, в якму жили наші батьки. І, напевне, наші діти будуть жити в іншому світі.

Зараз, у нашому суспільстві, старі моделі певедінки не діють, а до нових ми ще не звикли. Кар’єра людини дедалі менше залежить від слухняності і щораз більше пов’язана з ініціативністю та відповідальністю.

Те, як житимуть наші діти, багато в чому залежить від методів виховання, які ми до них застосовуємо. Як ви гадаєте, що краще готує дитину до життя у вільному суспільстві: покарання за помилку чи підкріплення ініціативи? Наказ чи надане право вибору?...

Який виховний підхід ви використовуєте?

ЯКИЙ ВИХОВНИЙ ПІДХІД ВИ ВИКОРИСТОВУЄТЕ ТА ЯКУ ОСОБИСТІСТЬ НИМ ВИХОВУЄТЕ

Писати сьогодні про виховання (коли здається, що світ перевернувся, і в ньому якщо й залишилося місце для правди, то незначне) важко, але необхідно. Навіть у наш складний час істина не зникла, а продовжує бути, і це буття ніхто й ніколи скасувати не може. Наше завдання – наблизитися до істини, відкрити її, пізнати й спробувати жити й виховувати дітей згідно з непорушними законами, які мають вічний, абсолютний характер, незважаючи на часи та народи.

Говорити про виховання неможливо, не визначивши мети виховання. Визначити мету – значить відповісти на запитання: «Навіщо, власне, виховувати дітей?». Цілком логічно, що відповіді на запитання «Навіщо виховувати дітей?», «У чому сенс виховання?» можуть бути знайдені лише в контексті мети й сенсу життя. Якщо ми правильно розуміємо сенс життя людини, то, відповідно, і мету виховання тлумачимо правильно, якщо ж ціль життя визначається неправильно, відповідно, неправильно ставляться й завдання виховання.

Розмитість уявлень про те, як виховувати, кого, навіщо, - ознака нашого часу. Невизначеність завдань виховання є наслідком невизначеності мети й сенсу життя, дезорієнтацією, неправильним осмисленням життєвого досвіду.

Де ж варто шукати сенс життя?

Навряд чи його можна знайти у тимчасовому чи минулому. Місцем і джерелом сенсу вважають те, що не зникає в часі, розвивається, перетворюється, виховується. Цим сутнісним феноменом життя, його осередком є особистість – предмет вивчення багатьох наук, психології загалом.

Особистість є предметом виховання, саме в особистості перебуває сутнісний центр життя, а відповідно, зміст і мета виховання.

Виховується особистість. Звичайно, з урахуванням  фізіологічних, психологічних, біологічних і вікових  особливостей. Виховувати – значить сприяти правильному розвитку особистості, а значить забезпечувати психічне здоров’я особистості.

Розмірковуючи над сучасними спробами виховання, узагальнюючи досвід, а також різні погляди на особистість, можна визначити чотири основні підходи до виховання, характерні для нашого часу.  В основу цього узагальнення покладений такий критерій: «У чому полягає мета виховання при тому або іншому виховному підході?». Ідеологічною базою, що живить ці підходи, є різні уявлення про особистість, які склалися в науці. Звичайно, важко уявити прямий зв’язок між теоріями особистості й вихованням. Але він існує в площині суті, і не важливо, хто що започаткував, головне – це розуміння того, як і в якому виховному підході відбився той чи інший погляд на особистість.

ПІДХІД І – «СТИХІЙНЕ ВИХОВАННЯ»

В такому типі виховання сама мета виховання відсутня або розмита. Виховні міри ситуативні, визначаються вимогами конкретної ситуації, настроєм; часто непослідовні, іноді суперечливі. Такий підхід обумовлений нечіткими уявленнями про сенс життя і, відповідно, про виховання або повну відсутність будь-яких уявлень про це. Подібний підхід до виховання безвідповідальний.

Роль родини у вихованні завжди була провідною. В умовах здорового суспільства (якщо родина не справлалась з цією функцією) саме суспільне середовище, його ідеали створюють сприятливі умови для виховання. Що відбувається зараз у соціальній ситуації, де ростуть наші діти? Відповідь на це запитання – перший крок в усвідомленні проблем, з якими зіштовхуються батьки.

Дитина приходить у світ. Що тут є? Хаотичність, невизначеність. Вона починає шукати себе та своє місце в цьому світі, цінності, ідеали. Що ж пропонує сучасне середовище? Такі пошуки закінчуються у кожного по-різному: хтось, шукаючи самоствердження за будь-яку ціну, може потрапити в екстремальну субкультуру типу емо або готів; хтось у пошуках розради й розуміння потрапляє в тоталітарну секту; когось може захопити ігроманія, а когось – алкоголь або наркотики. Хай цього не станеться з нашими дітьми!

Таке трапляється, коли в соціальному середовищі молода людина не знайшла справжніх ідеалів або знайшла морально перекручені. Де ж шукати ідеал, заради якого варто жити, віддавати йому свої сили й час? Цим першим і дуже важливим середовищем є родина з її цінностями, переконаннями, вихованням. Якщо виховання відбувається стихійно, то немає ніякої гарантії, що молода людина прагнутиме засвоювати кращі, а не гірші зразки.

ПІДХІД ІІ – «ВИХОВАННЯ ЯК АДАПТАЦІЯ»

Мету виховання визначає пристосування до вимог суспільного розвитку. Мета споживацького суспільства – виробництво і споживання різних товарів та послуг, бажання одержати задоволення; виховання, що підкоряється ідеї адаптації до вимог суспільного розвитку, породжує споживачів. За межами уваги залишається особистість людини. Сенс життя зводиться до матеріального благополуччя. Відповідно, завдання виховання, навіть якщо вони й не усвідомлюються, зводяться до виховання соціально адаптованої, соціально благополучної людини. Це включає розвиток фізичних та інтелектуальних можливостей, ініціативи, заповзятливості.

У такій моделі немає місця особистості, вона нівелюється, тому що в суспільства свої потреби та інтереси, воно «замовляє музику». Чи може бути виправдане це «соціальне замовлення»? «Здатність завдяки вихованню пристосувати до навколишнього світу не може бути визнана найважливішим завданням виховання. Оскільки виховання вільне в постановці своїх завдань, оскільки воно не стиснуте тим, що нав’язує йому суспільство або держава, воно звернене до особистості дитини… У цьому сенсі поняття особистості є основним і центральним поняттям педагогіки», - чітко визначив місце суспільства у справі виховання Зенькевський.

Крім того, корисливі прагнення егоїстичні та призводять до відчуження людей одне від одного; по суті – це недосяжні прагнення. «Тому що хіба може пристосуватися до навколишніх обставин та людина, в якої розлад усередині, в самій душі, в самому осередку її життя?» (Священомученик Фаддей).

«Якщо внутрішні потреби людини з дитинства «заземлюються», якщо вчителі й батьки передають дітям почуття тваринної самодостатності, позбавляючи їх хліба небесного – навчання (виховання)  припиняється й замінюється процесом соціалізації та професіоналізації, що можна назвати не навчанням (вихованням), а пристосуванням… Формується система освіти адаптаційного типу, яка дає змогу дитині пристосувати до умов життя в суспільстві,  але виключає умови його духовного, а виходить, особистісного зростання» (Є.Шестун).

ПІДХІД ІІІ – «ВИХОВАННЯ ЯК РОЗВИТОК (гуманістичний підхід)»

В основі цього підходу лежить, на перший погляд, дуже привабливий гуманістичний світогляд. Суть його добре передають слова Франка: «Починаючи з епохи Ренесансу й аж до теперішнього часу, європейське духовне життя протікає під знаком запеклої, смертельної ворожнечі між вірою в Бога та вірою в людину. Від Джордано Бруно й атеїстів італійського Ренесансу безперервна лінія духовного розвитку доходить до Фейєрбаха, Маркса й Ніц-ше… Фактично для духовного життя це означає, що людина усвідомила себе земним богом. Утративши й відкинувши Бога, людина увірувала в себе саму».

У гуманістичному світогляді домінують принципи рівності, справедливості, повага до людської гідності, турбота про благо людей, водночас саме в руслі гуманістичного світогляду в сучасних школах «патріотизм був осміяний, виховання цнотливості замінилося сексуальним вихованням, фізична культура поступилася місцем валеології… Стимулювання вільного життя підлітка, засноване на непослуху своїм батькам, стало улюбленим прийомом засобів масової інформації» (Є.Шестун).

Гуманістичний світогляд нетотожний гуманному ставленню до людини. «Сутність гуманного ставлення полягає у милосерді до незіпсованої частини душі, а не в милосерді до пороків» (Священомучений Фаддей).

Мета виховання в цьому підході – розвиток наявних у дитини потенцій. Ідея розвитку, поширена зараз у засобах  масової інформації та в уявленнях багатьох сучасних людей, так поглинула людську свідомість, що це поняття стало майже магічним. Якщо йдеться про розвиток, то мається на увазі щось дуже позитивне, хороше, привабливе.

Вникнувши глибше в сутність цього поняття, стає зрозуміло, що розвиток припускає, насамперед, щось у наявності, данність. Якщо йдеться про розвиток дитини, значить, у дитини вже є щось, що має бути розвинене. Що це? Багато чого. Здібності, таланти – так. Але чи тільки це?  Якби було так, то не було б злочинності, наркоманії, жахливих випадків дитячої жорстокості тощо. Очевидність фактів свідчить, що в природі людини потенційно закладено не лише добро, а й зло. І якщо ми говоримо про розвиток як про вирощування наявного зерна, то як можемо уникнути вирощування бур’янів?

У понятті розвитку як удосконалюванні наявного потенціалу є певна двозначність. В одному дитячому мультфільмі показана лісова школа розбійників, де звірів учать хитрості, обману, лукавства, тобто тих якостей, що допомагають стати справжніми розбійниками. Хіба в цій школі не розвивають? Розвивають так само, як у деяких школах і родинах.

Цей антропоцентричний, на перший погляд, позитивний підхід ідеалізує дитину, ігноруючи іншу, ушкоджену її частину. Якщо запитати людину, що саме та розуміє під вихованням, у чому основна мета виховання, людина зведе її до розвитку. Розвиток для розвитку? Далі тупик.

Виховання, що ставить за мету розвиток різних задатків і здібностей, допускає помилку у головному. Без внутрішньої боротьби зі своїм злом ніякий розвиток не вирішить основного життєвого завдання, особливо якщо під розвитком розуміють розвиток інтелекту, прагматизму тощо. Не співмірність, а провідна спрямованість визначає розвиток особистості. «Структура особистості стає гармонійною не на основі «розміреного» та «пропорційного» розвитку всіх її сторін, а в результаті максимального розвитку тих здібностей людини, що створюють домінуюче спрямування її особистості, яке надає сенс усьому життю й діяльності людини» (Б.Додонов, цит. за Л.Божович).

ПІДХІД ІV – «ВИХОВАННЯ ЯК ПЕРЕТВОРЕННЯ АБО СПАСІННЯ»

На початку ХХ ст. професор В.Зеньківський сформулював головне завдання виховання й визначив помилку сучасної педагогіки: «…тема виховання в новітній культурі відірвалася від теми порятунку. Цей розрив двох тем, власне кажучи, глибоко пов’язаних одна з іншою, фатально вплинув на розвиток пдагогіки. Виховання дитини постало поза темою порятунку, підготовка дитини до життя в цьому світі – поза зв’язком із підготовкою до життя вічного».

Уникнути неправильного ставлення до виховання як до розвитку або адаптації допомагає зовсім інше уявлення про суть виховання, що узгоджується з сенсом життя та завданнями особистості. Виховується особистість. Як вже говорилося, особистість існує в площині вертикального виміру: в площині суті змісту і цінностей,  категорій добра та зла – тільки цей вимір є особистісним виміром. Таке розуміння особистості визначає виховання як особистісне перетворення, сутність якого полягає у формуванні прагнення до добра, переваги добра, що й є умовою порятунку. Цей погляд на виховання спрямований на вирішення основного завдання особистості. Сутність підходу до виховання зводиться до створення умов для перетворення особистості. «Пробудження духовного життя, натхнення душі благодаттю відбувається в певних умовах. Створення цих умов і становить зміст педагогічної діяльності» (Є.Шестун). Якщо з таких позицій поглянути на виховання, то основне завдання виховання буде у створенні умов для розвитку добрих початків у дитині та формуванні прагнення до боротьби зі злом у собі. Саме в цьому перетинаються виховання і сенс життя.

Що раніше створяться такі умови, то успішнішим буде виховання.

Звідси правила для вихователів та батьків: необхідно якомога раніше пробудити в дитині духовне бачення, бачення любові, совісті, потяг до досконалості і здатність безкорисливо радіти й насолоджуватись радістю; слід засвідчити дитині, що божественне – не ілюзія, що воно об’єктивне, веде до Бога; варто розповісти про готовність і вміння ставити себе перед Богом і відчувати духовно-творче невдоволення собою (І.Ільїн).

Шановні батьки! Вибір виховання за вами. Подумайте кого ви хочете виховати.

Чи потрібно "садити" дитину на дієту?

ДІЄТА ДЛЯ ДІТЕЙ...

Останнім часом частенько чую розмову між мамусями про дієту для своїх маленьких донечок і щоразу розумію, що в них включається своя нереалізована або недостатньо реалізована мрія. Дорогі мамусі, в цій публікації хотілося б звернутися до вас із побажанням - піднімайте свою самооцінку і не губіть дітей непотрібними дієтами. В житті ваших принцес буде ще предостатньо клопоту, який буде занижувати їхню самооцінку, а завдяки нав'язаній вами вашої заниженої самооцінки їхній тягар зросте не в два раза, а в стільки кілограмів, в скільки ви вважаєте себе неповноцінною, грубою.

Природа достатньо попіклувалася про вагу і розвиток вашого дитяти, і те чи воно повніше, чи худіше не завжди буде залежати від "замка" на ротику. Ви ризикуєте тим, що ваша ненаглядна красуня чи красунчик, будучи у формі в дорослому віці, буде бачити в дзеркалі неповноцінну повну (грубу) особу, що свідчить про психологічне захворювання - булемію або анорексію. Хочу коротко розкрити осмотичну рівновагу тканин організму як з психологічної так і з медичної точок зору.

Медицина чітко каже про те, що осмотична рівновага в організмі - це рівновага, яка забезпечується за допомогою рівня солоності рідини. Рідина з концентрацією NaCl (солі) 0,9% нейтральна або називається ізотонічним розчином (в осмотичному плані він є інертним). Коли концентрація перевищує 0,9% розчин стає гіпертонічним (витягує на себе воду), коли концентрація нижча за 0,9% - він віддає воду. Іншими словами, якщо клітину, в середині якої знаходиться гіпотонічний або ізотонічний розчин помістити в гіпертонічний розчин солі, розчин витягне всю воду з клітини і клітина зморщиться (стиснеться), і навпаки, якщо помістити клітину з гіпертонічним(соленим) розчином в гіпотонічний (несолений), то клітина буде втягувати воду в себе і розширюватися поки не знайде можливості звільнитися від лишньої рідини.

З психологічної точки зору пояснення осмотичної рівноваги тканин організму аналогічне, тільки в іншому контексті, з іншими словами - осмотична рівновага тканин організму буває двох видів: стиснення тканини, при якому відбувається втрата тканинної рідини, і розширення тканини, підвищуюче вміст рідини. В обох випадках присутнє незадоволення, різниця лише в шляху позбуття незадоволення.

Якщо говорити про перший випадок, як про нав'язливу ідею, наприклад: моє дитя (я) грубе і йому потрібно худати методом дієт, то тканина буде стискатися, іншими словами ваше дитя (ви) схуднете, але відчуття голоду буде постійним. Оскільки дієта - це обмеження і з клітин витягується рідина, клітина стискається - знижується поверхнева напруга, але відчуття, яке приносить незадоволення (голод) не зникає, тому задоволення організм не отримує він просто усуває незадоволення.

В другому випадку навпаки, незадоволення пов'язане з реальною напругою - клітина вбирає рідину, а значить розширюється, а це означає, що поверхня клітини (тканина) натягується (напружується) - цієї напруги можна позбутися тільки з допомогою розслаблення клітини (релаксації), тобто позбутися субстанції (рідини). В цьому випадку тканина не лише худне, позбувається рідини, а й отримує задоволення від вивільнення рідини.

Для тих, хто хоче щоб його дитина була не лише красивою, а й розумною хочу наголосити - голод не сублімується, а енергію задоволення можна сублімувати в розвиток розумових, підприємницьких, винахідницьких та інших здібностей. Іншими словами, якщо є надлишок енергії, то її обов'язково можна в щось "вкласти", а думка про голод не дає ні про що більше думати окрім їжі.

В цій частині я описала лише механізми стиснення та розширення тканин. Далі хочу коротко розповісти про дію цих механізмів на тіло загалом. Коли кров, енергія іде від периферії (зовнішніх органів: шкіри, судин...) до центру (внутрішніх органів: серця..), то зовнішні органи (смакові, генітальні..) не можуть отримувати задоволення (в дорослому віці - імпотенція, фригідність). Наш організ сам виконує цю функцію в екстремальних ситуаціях, наприклад при повільному замерзанні, тому навіщо свій організм тримати постійно в екстримі, а відповідно в стресі, а відповідно швидше "зношувати" його, а відповідно укорочувати собі віку?

Коли енергія, кров іде від внутрішніх органів до зовнішніх і знаходить спосіб вивільнення: оргазм або сублімація сексуальної енергії в розвиток, то людина отримує не лише усунення незаодовелення, але й задоволення.

В природній роботі тіла кровообіг іде по всьому тілі, а отже, найкращий варіант, коли тканина не стискається і не розширяється, а стоїть в рівновазі. Коли розчин солі і в клітині в рідині 50%/50%, тоді клітині не доведеться ні вбирати рідину, ні віддавати, що означає бути постійно в гармонії. А гармонія - це задоволення в усіх планах. Якщо вашій дитині не приписана дієта медичним працівником, то шукайте гармонію, а не дієту.

автор - Наталія Володимирівна Галамейко

Іти до першого класу ще рано, чи ще рік почекати?

МОЖЕ, ПОЧЕКАТИ ЩЕ РІК?

Іноді результати тесту свідчать про готовність до школи, а ви розумієте, що дитя ще до школи не готове. Цифри і відсотки - річ вперта. Але внутрішній голос батьків, які добре знають свою дитину, є набагато важливішим!

Якщо ви не хочете, щоб перший клас став для дитини "щоденним жахом", коли все не виходить, до школи йти не хочеться, - зважте всі "за" і "проти". Уважно поставтеся до того, що саме розуміється під "шкільною готовністю" і про що свідчать тести. Зверніть увагу на зріст дитини та особливості її здоров'я. Сполучення "шкільної неготовності" з ослабленням здоров'я свідчить про те, що до першого класу іти ще рано та дійсно, потрібно ще рік почекати!

В цю мить батьки задаються питанням: "Чи не буде пізно через рік? Взагалі, чи можна спізнитися до школи?".

ДОПОМОЖЕ зрозуміти це нескладна вправа: уявіть свою дитину у третьому, так третьому, класі і поставте собі питання: "Вона буде відмінником? За якою партою вона сидить? Вона весела чи сумна?". А тепер уявіть її уже в одинадцятому класі і поставте собі ті самі питання.

Історія не розповідає про випадок, коли б дитина постраждала від того, що пішла до школи пізніше. Якщо замислитися, зайвий рік дає навіть декілька переваг. По-перше, дитина буде старшою за однолітків, міцнішою фізично, буде мати більший життєвий досвід. Це саме по собі підвищує самооцінку та створює умови для того, щоб стати лідером, успішною людиною. Часто говорять, що старшій дитині буде нудно у першому класі. Але школа - це не тільки навчання.

По-друге, рік, що залишився, можна теж використати в інтересах дитини. Якщо не знаєте, чим краще зайнятися, - зверніться за консультацією до психолога. Фахівець оцінить розвиток дитини, особливості організації її мозку та добере такі види діяльності, які будуть найбільш корисними та потрібними.

Наприклад, заняття танцями і басейн сприяють відмінній взаємодії лівої та правої півкуль мозку. Розфарбовування - це тренування кисті, підготовка руки до письма. Досвід спілкування з різними педагогами є теж дуже корисним. Ігри з однолітками - рухливі, сюжетно-рольові, настільні з певними правилами - все це теж необхідно для формування вольової сфери. Розширювати кругозір, поняття про живу і неживу природу, заняття людей, професії, географічні пізнання - от скільки всього цікавого може вмістити цей зайвий рік!

Адаптація дітей до школи

Виховання дитини починається  від її народження. Якою вона виросте значною мірою залежить від нас, батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога: освітню (передача життєво значущої інформації), виховну (засвоєння норм життя в людському суспільстві), розвивальну (підвищення індивідуального потенціалу).

Вступ до школи — переломний момент у житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом основної діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюється все: обов'язки, оточення, режим. Це «кризовий період» у житті дитини, і ця «криза» виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовільняти навчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному - від 2 тижнів до 2-3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров'я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до школи, або «шкільної зрілості».

Шкільна зрілість виявляється у:

1) морфогенетичній готовності, що передбачає фізіологічну зрілість (стан здоров'я) та рівень фізичного розвитку (розвиток дрібної моторики руки і зорово-рухової координації), а саме:

• фізичні показники довжини тіла, маси тіла;

• особливості розвитку на етапі дошкільного дитинства, що обтяжили розвиток дитини: важкі пологи, травми, тривалі захворювання;

• темп розвитку в дошкільному дитинстві (чи вчасно дитина почала ходити, говорити);

• стан соматичного здоров'я дитини: характер відхилень у системах і функціях організму, хворобливість; скільки разів у минулому році хворіла дитина, скільки днів;

2)   інтелектуальній готовності дитини до школи, що передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища, уміння порівнювати, класифікувати та узагальнювати ці знання, а також певний рівень розвитку пізнавальних здібностей у дитини (мислення, пам'яті, сприймання, уяви, уваги);

3)   комунікативній готовності, що передбачає володіння навичками взаємодії з дорослими, однолітками, а саме: знання моральних норм та правил поведінки (вміння слухати, не перебиваючи, вміння вибачати і вибачатися, співчувати, враховувати настрій та бажання інших людей тощо);

4)   емоційно-вольовій готовності, що передбачає вміння:

• робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити (довільність поведінки);

•поставити мету, виявити певні зусилля у випадку подолання перешкод, оцінювати результати своєї діяльності;

• розуміти й адекватно виражати свої емоції;

• свідомо підкорятися загальним правилам та вимогам;

• уважно слухати й самостійно виконувати найпростіші усні вказівки дорослого;

• самостійно діяти за зразком (точно відтворювати, діяти за аналогією);

5)   мотиваційній готовності, що передбачає чітко сформовану позицію школяра, коли дитина:

• має належне уявлення про школу;

• позитивно ставиться до шкільних занять, загальноприйнятих норм дисципліни;

• віддає перевагу урокам грамоти й лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, фізкультура, трудове навчання тощо);

• визнає авторитет учителя.

Школа з перших днів ставить перед дитиною низку завдань. Їй необхідно успішно опанувати навчальну діяльність, засвоїти шкільні норми поведінки, долучитися до життя у класному колективі, пристосуватися до нових умов розумової праці та режиму. Виконання кожного з цих завдань безпосередньо пов'язане з попереднім досвідом дитини.

Готовність дитини до школи залежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми.

Особливої уваги потребують, так звані, «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менше комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться зали­шатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи — це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

В цьому місці хотілося б повести розмову не про дітей, а про нас, дорослих, про наше ставлення до їх успіхів і, ще важливіше, до їхніх невдач. Шкода, але ми, батьки, частіше за все нетерплячі та егоїстичні, хоча виправдовуємося «добрими намірами». Але, якими б не були виправдання, наше роздратування, крики, вияснення стосунків, покарання — все це додаткові стресові ситуації, це постійний дитячий біль від непорозуміння та образи. Чим більші наші старання, чим більше уваги приділяємо ми дітям, тим вищий батьківський рівень домагань, тим більша надія і бажаніша нагорода — відмінні оцінки...

А згадайте своє шкільне життя, чого в ньому більше – позитиву, чи негативу? Які випадки вам запам’яталися найбільше? Пригадайте випадок саме з 1-го класу. Що ви відчували, коли почалося навчання? Що вам подобалося виконувати на уроках, а що ні? Чи подобалося вам виконвувати домашнє завдання? Згадавши свій 1-ий клас подивіться на своє дитя. Чим воно відрізняється від вас? А порівнявши, подумайте, чи спроможні ви виправити помилки своїх батьків? Ставитися до свого першокласника краще, ніж ваші батьки ставилися до вас?

Продовжуючи тему першокласника хочу зазначити, що особливе значення при формуванні готовності дитини до навчання надається фізіологічній адаптації.

Як проходить цей процес, які зміни в організмі дитини наявні при адаптації до школи протягом багатьох років вивчали спеціалісти в галузі медицини.

Що ж відбувається в організмі дитини в перші дні навчання:

•   низький рівень і нестійкість працездатності;

•   дуже високий рівень напруження серцево-судинної системи;

•   низькі показники координації різних систем організму між собою;

•   зміни функціонального стану центральної нервової системи;

•   різке зниження навчальної активності;

•   зниження працездатності;

•   до кінця першої чверті маса тіла зменшується у 60 % дітей;

•   скарги на втому, головний біль, сонливість, погіршення апетиту, поганий сон;

•   рухова розгальмованість або млявість, утомленість;

•   розлади шлунково-кишкового тракту;

•   підвищення артеріального тиску.

Процес фізіологічної адаптації дитини до школи можна розділити на кілька етапів:

І етап	2-3 тижні	орієнтовний, коли у відповідь на весь комплекс нових впливів бурхливо реагують усі системи організму («фізіологічна буря»)
ІІ етап	1-2 місяця	нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить певні оптимальні варіанти реакцій на ці впливи
ІІІ етап	до 3-6 місяців	Відносно стійке пристосування, коли організм знаходить найбільш оптимальні варіанти реагування на навантаження

Щоб хоч якось зменшити фізіологічний стрес пропоную декілька порад щодо режиму дня:

•   12 годин сну з урахуванням обіднього(1-1,5 год.) для поновлення сил.

•   Після школи не спішіть садити дитину за уроки, необхідно 2-3 години відпочинку (обідній сон). Найпродуктивніший час для приготування уроків з 15.00 до 16.00 години. Заняття ввечері безрезультатні, завтра доведеться все починати спочатку.

•   Не примушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хв занять необхідні 10-15хв «перерви».

•   Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давайте їй можливість працювати самостійно, але якщо буде потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон та підтримка («Не хвилюйся, все вийде», «Давай розбиратися разом», «Я тобі допоможу»), похвала, навіть якщо щось не виходить, необхідна. Не акцентуйте увагу на оцінках («Не дарма з письма в тебе одні «2» та «3»).

Якщо ви будете дотримуватись вищевказаних побажань у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною.

ПРАВИЛА БАТЬКІВСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ В ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

1) Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше Ви вимагаєте її (самостійності) в усіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією ціллю, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного і тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

2) Якщо Ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв'язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, таким як, наприклад, вказівка на довідники, знаходження правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв'язання. Але не подавайте саме розв'язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв'язання.

3) Дайте своїй дитині можливість перенести знання зі школи на домашній рівень і таким чином практично їх засвоїти.

4) Визнайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі (заохоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням Ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж ниттям, нагадуваннями і іншими покараннями.

5)  При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою («Дев'ять, звичайно, чудово, але без двох дурних помилок це могло б бути дванадцять»). Будьте обережними в обходженні із заохоченнями (винагородами) як визнанням здобутку (ефективності).

6)  Не ставте перед своєю дитиною завищені вимоги. Не робіть їх строгішими ніж вимоги вчителів, наприклад, вимагаєте виконання додаткових завдань.

7) Будьте зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків, які читають, швидше й сама читатиме, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

8)  Говоріть, по можливості, якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.

ВАРІАНТИ ШКІЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ

1.  Дезадаптація як невстигання

Причина - педагогічна занедбаність. Тут величезна провина дорослих, бо вони неуважні чи байдужі до того, як у дитини формуються навички і вміння.

2. Дезадаптація як невміння дітей довільно регулювати свою поведінку, увагу, адекватно сприймати вимоги

Такі учні виконують завдання не за власною ініціативою, а внаслідок зовнішньої стимуляції (коли їх сварять, змушують). Подібне виявляється в емоційних дітей, які відзначаються високою чутливістю, збудливістю, неадекватністю переживань і, відповідно, реакцій. Вони зосереджуються на своїх внутрішніх переживаннях, а отже, виконуючи завдання, припускаються безлічі помилок, неуважні, загальмовані. Це, як правило, є наслідком сімейного виховання - «вседозволеності», тобто діти прийшли до школи з дуже низьким рівнем вольової готовності.

3. Дезадаптація як невміння дітей увійти у темп шкільного життя

Учні, які соматично ослаблені, часто втомлюються, нестримані. Вони пасують перед труднощами, значно недооцінюють свої можливості.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ШКІЛЬНІЙ ДЕЗАДАПТАЦІЇ

· формуйте позитивне ставлення до школи;

· виявляйте інтерес до шкільних справ та успіхів дитини;

· формуйте адекватну самооцінку;

· не перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх з грою;

· навчайте етичних норм спілкування з однолітками та дорослими;

· привчайте самостійно долати труднощі, які під силу 6-річній дитині;

· частіше хваліть, а не докоряйте;

· пам'ятайте, що кожна людина має право на помилку;

· частіше згадуйте себе у дошкільному віці;

· любіть дитину безумовною любов'ю, приймайте її такою, якою вона є.