ТРИВОЖНІСТЬ

Дитячі страхи є нормальною реакцією дитини, яка усвідомлює недостатність своїх можливостей. У міру розвитку умінь дитини одні страхи зникають, а інші з’являються, бо дитина усвідомлює нові небезпеки. Відсутність страхів не є показником благополуччя. Здорова дитина – та, яка не боїться боятися. Шкідливими страхами є ті, що обмежують розвиток можливостей дитини (вона не пробує досягти того, чого хоче) або підривають її здоров’я – погіршують сон, знижують апетит, псують настрій, виводять із рівноваги. Такі страхи потребують спеціальної уваги батьків та психологів.

Чим можуть допомогти батьки

1. Оскільки «нездорові страхи» характеризуються тим, що діти «бояться боятися», то насамперед допоможіть дитині спокійно сприймати сам факт наявності страхів. Якщо вона вирішить, що боятися – це неприпустимо погано чи соромно, вона уникатиме страшних ситуацій і ніколи не зможе навчитися долати їх.

2. Не лякайтеся страхів своєї дитини, не намагайтеся відвертати її увагу від спогадів про страшний сон чи страшну фантазію. Якщо ми відганяємо страх – він переслідує нас і атакує тоді, коли ми найменше захищені від нього.

3. Допоможіть своїй дитині зустрітись із своїм страхом у безпечній атмосфері: коли ви поруч, коли вона почувається спроможною протистояти страху. Нехай вона розповість чи намалює вам те, що її лякає, і отримає від вас розуміння й підтримку.

4. Необхідно, щоб дитина зрозуміла, що боятися не соромно, що всі (і ви також) чогось боялися, нехай вона повірить у те, що теж зможе опанувати свій страх.

5. Нехай вас не бентежать невдалі спроби вашої дитини подолати свій страх. Хваліть її за незначні досягнення, відзначайте найменший прогрес: «Страх став трохи меншим. Отже, ти його поступово долаєш».

Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:

1. Визначити особистісні причини надмірної тривожності дитини.

2. Сформувати в дитини впевненість у своїх силах перемогти свої страхи.

3. Організувати ігрову діяльність, у якій можна моделювати страхи і тренуватися в їх подоланні.

4. Активізувати ті ресурси, які необхідні дитині для успішного подолання своїх страхів.

5. Допомогти батькам знайти психологічно правильні способи реагування на страхи своєї дитини.

Причини підвищення дратівливості, збудження, імпульсивності

АГРЕСИВНІСТЬ

Агресія – це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама по собі агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунення її агресії, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й висловити протестні почуття стосовно значущої особи (батька чи вихователя), у неї може виникати «безпредметна агресивність» - розповсюдження почуття злості на слабші та безпечні об’єкти – на дітей, тварин, предмети. Причиною підвищення дратівливості також можуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини, які виснажують її, підвищують збудженість та імпульсивність.

Чим можуть допомогти батьки

1.    Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на Вас. Навпаки, поставтеся до її обурення з розумінням й повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до Вас.

2.  Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, як Ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.

3. Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі придушуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

4. Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту.

Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:

1.     Визначити основні причини агресивної поведінки дитини.

2.  Розробити такі ігри, у яких дитина зможе не просто виявити свій гнів, а експериментувати з формами його прояву.

3. Допомогти дитині через гру навчитися розуміти свої та чужі негативні переживання.

4.     Разом із батьками знайти можливість оптимізації виховного впливу на дитину в сім’ї.

ЕНУРЕЗ

Енурез – нетримання сечі в дитини.

Причини:

· виховні впливи, що принижують гідність дитини;

· насильство над особистістю дитини;

· початок відвідування дитячого садка;

· конфліктна ситуація в родині, незгоди;

· поява в родині другої дитини. Почуття ревнощів може призвести до реакції протесту;

· різні типи темпераменту в матері й дитини у спілкуванні призводять до перевтоми;

·  захисна реакція – глибокий сон.

Як треба поводитися з дитиною, яка страждає від енурезу?

1. У жодному разі не карати й не сварити.

2. Ніколи не дорікати.

3. Робити вигляд, що нічого страшного не сталося.

4. Уселяти віру в себе.

5. Не давати замикатися на своїй проблемі.

6. Розвивати почуття впевненості в собі.

7. Заохочувати гратися з однолітками.

8. Заспокоювати й підбадьорювати.

9. Зайвий раз не демонструвати перед дитиною свою охайність.

10. Зробити все можливе і неможливе, щоб у малюка не було комплексу неповноцінності.

11. При народженні другої дитини дати зрозуміти, що дитину люблять так, як і раніше.

12. При бурхливій реакції протесту використати метод ігнорування (наприклад, тобі подобається ходити мокрим – будь мокрим).

13. Не забувати про метод заохочення  (коли прокинеться сухим – зробити йому щось приємне).

14. При нічному нетриманні сечі привчати спати на спині.

15. Не давати пити на ніч багато рідини, дайте кілька ложок солодкого сиропу.

16. Відгороджувати сонну дитину від сторонніх звуків і шумів.

Як не треба поводитися з дитиною, яка страждає від енурезу?

1. Постійно нагадувати, що малюк гірший за інших дітей.

2. Уселяти почуття невпевненості.

3. Змушувати прати свої простирадла і штанці й самому розвішувати їх.

4. Соромити й карати, особливо при сторонніх.

5. Придушувати віру в себе.

6. Кожним жестом підкреслювати нелюбов до малюка.

7. Демонстративно нагадувати йому про свою охайність.

8. При народженні другої дитини змушувати виконувати роль прислуги немовляти, не звертати на нього уваги.

9. Давати пити перед сном багато рідини.

10. Якщо енурез у дитини чомусь затягується, необхідне втручання фахівців: невропатолога, психіатра, психолога, уролога.

СОРОМ’ЯЗЛИВА ДИТИНА

Сором’язливість – засіб захисту. Щоб вижити, потрібно сховатись, як равлик, у сором’язливість: “Я не такий, як усі. Я – найгірший».

Причини:

·  коли батьки культивують відчуття залежності від дитини, у всьому підкреслюючи свою перевагу;

· коли батьки спеціально провокують у дитини тривогу перед звичайною життєвою ситуацією;

·  коли батьки помічають у дитини тільки недоліки.

Як треба поводитися батькам із сором’язливою дитиною?

1. Бути дуже делікатними з нею.

2. Не використовувати авторитарний метод виховання.

3. Не перетворювати дитину в Попелюшку.

4. Усе робити так, щоб дитина почувалася захищеною і незалежною.

5. Зменшувати тривогу.

6. Підвищувати рівень її самооцінки.

7. Учити самоповаги.

8. Хвалити її й робити компліменти.

9. Формувати впевненість у собі.

10. Любити.

11. Допомогти їй знайти те, у чому вона перевершувала б однолітків.

12. Учити йти на ризик.

13. Формувати навички спілкування.

14. Заохочувати ігри з однолітками.

15. Допомогти знайти друга-захисника.

16. Не порівнювати зовнішній вигляд дитини з виглядом інших.

17. Не критикувати вголос її інтелектуальні здібності.

18. Не створювати такі ситуації, в яких малюк почувався б неповноцінним і був об’єктом жартів та глузувань.

19. Дитина має відчувати, що вона неповторна.

20. Бути ніжним з нею.

21. Співчувати.

22. Підтримувати.

23. Зробити так, щоб довіра з’єднала вас і вашу дитину.

Як не треба поводитися із сором’язливою дитиною?

1.Культивувати в дитині комплекс неповноцінності й сором’язливості.

2.Критикувати фізичні недоліки та розум дитини.

3.Увесь час принижувати, знижуючи рівень її самооцінки.

4.Висміювати дитину в присутності інших.

5.Не дозволяти гратися з дітьми й ізолювати від однолітків.

6.Провокувати тривожність.

7.Підкреслювати незахищеність і залежність від вас.

8.Критикувати за сором’язливість.

АУТИЧНА ДИТИНА

Аутична дитина – дитина з порушенням  спілкування («аутизм» - занурення в себе).

Коли ви бачите, що ваша дитина  віддає перевагу самотності й уникає будь-якого спілкування, коли вона немов одурманена й дотримується ритуалів у кожній дрібниці; коли її візитною карткою є незграбність; коли, швидко все схоплюючи, дитина не може реалізувати свої здібності; коли вона говорить із пелюшок, як дорослий, або белькоче, ніби мала дитина, при чому все це відбувається не в екстремальних ситуаціях, а постійно, то в цих випадках необхідно терміново звернутися до психіатра.

Як треба поводитися з аутичною дитиною?

1.Намагатися викликати в дитини потребу емоційного спілкування й навчити відчувати радість від нього.

2.Установити особливий, теплий емоційний контакт із малюком.

3.Дозувати своє спілкування з ним.

4.Не залишати на самоті із самим собою.

5.Шукати дитині друзів.

6.Уселяти впевненість у собі.

7.Намагатися змусити малюка застосувати свої здібності.

8.Допомогти здобути побутові навички й навички самообслуговування.

9.Зацікавити грою і навчити гратися іграшками в рольові ігри.

10.Шукати шляхи, які допоможуть розвивати мовлення дитини, наблизивши її до вікового.

11.Учити замінювати монологи діалогами.

12.Визначити причини страхів і ліквідувати їх  раз і назавжди.

13.Підбадьорювати дитину, коли вона відчуває страх.

14.Придумувати ігри, в яких дитина тріумфувала б над страхом.

15.Не говорити в присутності малюка про вчинки, що вас дратують.

16.Намагатися симптоми або ознаки агресії перевести у фрагмент гри, переключивши увагу дитини на інші дії.

17.Не руйнувати ритуали, а повністю опиратися на них, прагнути допомогти дитині, тому що зазвичай  лише завдяки їм ваше маля здатне пристосуватися до дійсності.

18. Дозувати все нове в розумних межах.

19.Прагнути зробити свою діяльність із малям цілеспрямованою і своєчасною.

20. Проконсультуватись у психоневролога.

Як не треба поводитися з аутичною дитиною?

1.Блокувати емоційний контакт із нею.

2.Не надавати малюку уваги, заохочувати його усамітнення.

3.Пустити розвиток дитини на самоплив.

4.Спілкуватися з малюком до повної його знемоги.

5.Насильно змушувати дитину спілкуватися з незнайомими людьми.

6.Критикувати.

7.Усе робити замість дитини, не формуючи навички самообслуговування.

8.Не залучати до гри.

9.Звалювати на дитину все нове і незнайоме їй.

10.Глузувати з неправильної вимови або неправильного вживання слів у мові.

11.Навмисно лякати.

12.Сприяти агресії.

13.Карати за ритуали у поводженні дитини.

14.Не звертати уваги на дивну поведінку і не радитися з приводу цього з лікарем. 

КОЛИ ДИТИНА ЗАЇКАЄТЬСЯ

Причини:

·      заїкуватість уперше може з’явитись у два роки, коли дитина бурхливо освоює фразову  мову й виражає свої думки вже не односкладово, а реченнями, для складання яких вона має робити паузи, щоб дібрати необхідні слова;

·        у три роки причина заїкуватості – вразливість дитини, підвищена емоційність;

·        приводом для заїкуватості може бути «боротьба» з упертістю, коли батьки мріють переробити маля;

·        розлука з мамою, коли малюка оформлюють у дитячий садок, і він боїться, що мама його залишить;

·        коли в будинку з’являється друга дитина, а перша мріє повернути увагу батьків, змусити їх, як і колись, турбуватися про неї;

·        коли батьки самі в дитинстві були заїкуваті, якщо вони невиразно й дуже швидко говорять так, що маля не встигає  за їхнім темпом мовлення;

·        коли дитина замкнута й сором’язлива у спілкуванні, а батьки ходять із нею весь час у гості.

Як треба поводитися з дитиною, яка почала заїкатися?

1.Узяти себе в руки й не панікувати.

2.Спробувати розібратися в причинах дефекту.

3.Ліквідувати їх.

4.Створити вдома спокійну обстановку.

5.Не сваритися при дитині й не конфліктувати.

6.Оберігати малюка від бурхливих емоцій.

7.Виключити гучні ігри та дитячі компанії.

8.Зменшити інтелектуальне навантаження.

9.Допомогти позбутися страхів.

10.Сформувати впевненість у собі.

11.Знайти тактику правильного виховання.

12.У сім’ї має бути єдиний стиль виховання.

13.При народженні другої дитини приділяти первістку максимум уваги.

14. Навчити малюка правильно спілкуватися.

15. Почекати з оформленням  у дитячий садок.

16. Послабити нервове напруження.

17.Відволікати його від мовного дефекту й не фіксувати на цьому уваги.

18.Говорити в присутності дитини повільно й тихо.

19.Підвищувати загальну опірність його організму для профілактики різних захворювань.

Як не треба поводитися з дитиною, яка заїкається?

1.Підкреслювати занепокоєння.

2.Акцентувати увагу на дефекті й у присутності дитини жаліти її.

3.Панікувати.

4.Змушувати по декілька разів правильно вимовляти слова.

5.Передражнювати дитину.

6.Постійно залучати до бесід і розмов.

7.Заохочувати гучні товариства.

8.Сваритися, конфліктувати.

9.Лякати.

10.Збільшувати інтелектуальне навантаження.

11.Пам’ятайте, що термін звільнення від заїкуватості багато в чому залежить від вас.

Як діти адаптуються до умов дошкільного навчального закладу (ДНЗ)?

КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЯ АДАПТАЦІЇ

 Легка адаптація

Апетит: у перші дні може бути понижений, потім нормалізується. Відмови від їжі не спостерігається.

Сон: у перший тиждень можливі проблеми зі сном, він може бути нетривалим. До 20-го дня сон нормалізується.

Емоційний стан: настрій бадьорий, зацікавлений, може поєднуватися з плачем. Переважає спокійний емоційний стан. Будь-який новий подразник спричиняє за собою повернення як до позитивних, так і до негативних емоційних реакцій.

Поведінка: у перші дні можливий прояв пасивної активності. Активність дитини спрямована на сприйняття і переробку інформації. Може виявлятись як у мовному, так і в емоційному плані: сміх, голосові реакції.

Соціальні навички: стосунки з близькими дорослими не порушуються, але цікаві й інші дорослі. Дитина піддається ритуалам прощання і зустрічає батьків із позитивним настроєм. Відгукується і виконує вказівки дорослого. Ставлення до дітей може бути як байдужим, так і зацікавленим. Дитина вступає в активний контакт із дорослими і навколишніми предметами, може виявляти пошукову орієнтувальну зацікавленість.

Середня адаптація

Апетит: знижується, у перші дні  виникає відмова від їжі. Апетит відновлюється через 20-40 днів.

Сон: дитина погано засинає. Сон короткий, відновлюється через 20-40 днів.

Емоційний стан: спостерігається пригніченість, напруженість. Швидкий перехід до негативних емоцій, частий плач або, навпаки, загальмованість. Поступово, зазвичай до 20-го дня, емоційний стан нормалізується.

Поведінка: відсутність активності. Надалі активність вибіркова. Можлива відмова від участі в діяльності, у грі. Дитина не користується набутими навичками, ігри ситуативні й короткочасні.

Соціальні навички: ставлення до дорослих вибіркове. Спілкування лише в певних умовах. Ставлення до дітей: уникає, сторониться або проявляє агресію.

Важка адаптація

Апетит: знижений, стійка відмова від їжі. Дуже важко звикає до нової їжі. Апетит відновлюється до 60-го дня.

Сон: погано засинає. Сон короткий (до 30 хвилин), часто під час сну спостерігаються схлипування. Може скрикувати уві сні. Сон відновлюється приблизно до 60-го дня.

Емоційний стан: відсутність активності при негативних емоційних реакціях (тихий плач, пхикання, страх, загальмований стан, відсутність спроб активного опору). Настрій байдужий. Сильно і довго плаче.

Поведінка: пасивна. Активність відсутня. Часто заперечує будь-яку діяльність.

Соціальні навички: у перші дні переважає негативне ставлення до дорослих. Стосовно дітей проявляє байдужість або страх. У міру того, як дитина адаптується до умов ДНЗ, виникає вибірковість у спілкуванні з дорослими.

Чи варто карати своїх дітей за свої вчинки?

КАРАТИ ЧИ НЕ КАРАТИ?

А ЯКЩО КАРАТИ, ТО ЯК?

Сім'я - це своєрідний центр формування особистості дитини, виховання її характеру, волі, громадської свідомості.
Дуже часто батькам здається, що тільки вони знають шляхи впливу на свою дитину. Але вплив батьків не повинен загрожувати  життю та здоров'ю дитини, бо карати своїх дітей ми будемо за свої вчинки, за те чому ми їх навчили своїм прикладом. Згадайте про це, коли захочете вдарити свою дитину і подумайте, коли ж я їй це показав або - де вона могла це побачити? 
Проте продемонструвати неправоту дитині важливо, оскільки безнаказаність веде за собою наслідки, а наслідки можуть бути різні...:
1.   Покарання не має шкодити здоров’ю – ні фізичному, ні психічному. Більше того, покарання має бути корисним.
2.   Якщо є сумніви, карати чи не карати – не карайте. Навіть якщо вже зрозуміли, що ви м’які, довірливі, нерішучі. Ніякої профілактики, ніяких покарань «про всяк випадок».
3.   За один раз – одне покарання. Якщо поганих вчинків одразу скоєно багато, покарання може бути суворим. Але тільки одне за все одразу, а не по одному за кожен вчинок. «Салат із покарань» - це «страва» не для дитячої душі. Покарання – не за рахунок любові, що б не сталося!  Не залишайте дитину без нагороди і любові, на які вона заслуговує.
4.   Строк давності. Краще зовсім не карати, ніж карати із запізненням. Деякі батьки карають дитину за погані вчинки. Коли у них з’являється вільний час, забуваючи про те, що навіть у суворих дорослих законах беруть до уваги строк давності правопорушень.
5.   Покараний – пробачений. Інцидент вичерпано. Сторінка перегорнута, ніби й не було нічого. Про старі гріхи – ані слова. Не заважайте починати життя спочатку.
6.   Без приниження. Що б не сталося, якою б не була провина, покарання не має сприйматися дитиною, як велич вашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви не праві, покарання діятиме у протилежний бік.

https://www.youtube.com/watch?v=8c0gbDh9Hps

7.   Дитина не повинна боятися покарання. Не покарання вона має боятися, не гніву нашого, а нашого засмучення. Необхідно прийняти, як реальність, що дитина, не будучи досконалою, не може не засмучувати тих, хто її любить.

ФОРМУВАННЯ У ДІТЕЙ  ПЕВНИХ МОРАЛЬНИХ ПОЧУТТІВ

1. Почуття правди: дитина зацікавлена, щоб її уявлення  навколишній світ були достовірними, і тому прагне осягнути істину. Виховувати почуття правди дуже непросто, саме в дошкільному віці, коли дитина любить вигадувати і фантазувати. Отже, цей процес вимагає від дорослого педагогічного такту і почуття взаємної довіри.

2. Почуття довіри виявляється у дитини щодо тих людей, яких вона позитивно оцінює за сумлінність, щирість, доброзичливість, чуйність, готовність захистити слабшого.

3. Почуття справедливості – це переживання дитиною свого прагнення втілити правду в життя, неупереджено ставитись до однолітків або дорослих.

4. Почуття прихильності – здатність віддавати перевагу одним людям порівняно з іншими, орієнтуючись на власні зацікавлення чи потреби.

5. Почуття гідності виникає у дитини під час оцінювання іншими дітьми її дій та вчинків з огляду на їх відповідність моральним нормам.

6. Почуття чесності пов'язане з чесністю як із рисою характеру, з прагненням правди та справедливості.

7. Почуття відповідальності – сумлінне виконання дитиною певного обов'язку. Це почуття виховується змалку через залучення до виконання доручень.

8. Почуття сорому вже виходить за межі інстинктів. У дошкільнят воно виявляється як тривога за свою репутацію.

9. Почуття совісті – важлива форма прояву моральної свідомості, яка виникає як внутрішнє усвідомлення дитиною добра і зла.

10.    Почуття успіху має такі прояви: коли дитина досягає бажаного, вона відчуває радість, задоволення, а коли постають  перешкоди – засмучується, дратується, розгублюється.

11.    Почуття страху. Страх є інстинктивною  реакцією самозахисту, самозбереження.

12.    Почуття альтруїзму – це переживання, що виявляється у готовності діяти безкорисливо, попри власні інтереси.

13.   Громадянські почуття виявляються через любов до родини, рідної землі, рідної мови.

КОЛИ ДИТИНА ВИКОРИСТОВУЄ НЕЦЕНЗУРНІ ВИСЛОВЛЮВАННЯ

Діти роблять це по-різному:

•     безневинно, не розуміючи значення слова, але знаючи, що воно заборонене;

•     розуміючи значення слова і знаючи реакцію дорослих.

Тактика поведінки дорослих:

1.     Якщо дитина не розуміє значення слова й не має наміру когось шокувати, найефективніше просто сказати, що це грубе й неприємне слово, і краще його не говорити.

2.     Якщо дитина не знає значення слова, але знає, що воно за­боронене:

•     необхідно ігнорувати слова дитини і звернути на це увагу іншим разом. Дитина розчарується у лайці, якщо не справить нею на батьків бажаного враження;

•     різке й несхвальне «Досить!» впливає краще, ніж довгі ти­ради.

3. Якщо дитина знає і розуміє значення слів та реакцію дорос­лих, потрібно:

•     ігнорувати лайку і звертати на неї увагу лише тоді, коли дитина не лається;

•    твердо сказати: «Ти мені подобаєшся, я тебе люблю, але те, що ти говориш, — ні!»;

•     не звертати увагу інших на сказане. Фрази: «Ти послухай, що він говорить!», — у присутності дитини забезпечують їй і ау­диторію, й увагу, що буде стимулювати, а не запобігати лайці;

•    
корисно запропонувати альтернативу лайці для вираження емоцій, наприклад, необразливе «хай йому грець».

Як реагувати на складні ситуації?...

СКЛАДНІ СИТУАЦІЇ

Міра труднощів багатьох несподіваних ситуацій знайомства дітей зі статевими стосунками багато в чому визначається готов­ністю дорослих до таких ситуацій і вмінням попередити небажані наслідки.

Якщо дитина побачила оголеного дорослого

Почуття дитини: страх, нерозуміння, подив, сором.

Тактика поведінки дорослих:

1.     Спокійна й рівна реакція.

2.     Зауважити, що, входячи в кімнату до іншої людини, добре було б постукати, адже він може бути зайнятий будь-чим.

3.     Не нагнітати емоційне напруження, це перешкоджає довір­чому контакту дорослого й дитини, для якої оголеність асоціюватиметься з ганебністю.

4.     Не потрібно привчати дітей до оголення, до 4 років воно їх майже не хвилює.

Важливо! Ніяких єдиних правил стосовно оголення немає. Це залежить від культурних настановлень, традицій суспільства і родини.

Якщо дитина стала свідком фізичної близькості батьків

Почуття дитини: може сприймати як бійку, насильство, переживає одночасно страх і зніяковілість, сором і почуття без­порадності, може кинутися на захист матері.

Тактика поведінки дорослих:

1.     Після 1,5 року дитина не повинна чути і бачити проявів ін­тимної близькості батьків.

2.     Не потрібно витрачати час на з'ясування, чого й наскільки дитина злякалася, слід м'яко заспокоїти її й відвести у ліжко.

3.     Брати дитину для заспокоєння до себе у ліжко не треба.

4.     Маленьку дитину влаштує пояснення, що батьки просто «гралися», але потім вона повинна бачити мир і злагоду між ними.

5.     Старшим дошкільникам можна пояснити, що у житті людей є заняття і моменти, коли не хочеться, щоб тебе хтось інший бачив або відволікав від чогось. Тому люди стукають у кімнату, запитують, чи можна ввійти.

Небажаних наслідків зіткнень зі складними ситуаціями менше, коли в дітей є відповідні віку відомості про стать і пов'язані з нею стосунки.

Якщо дитина побачила сексуальну активність маленьких тварин

Почуття дитини: злучення великих тварин може бентежити й лякати маленьких дітей.

Тактика поведінки дорослих:

•   Спокійна і рівна реакція.

•   Можна сказати маленькій дитині, що тварини просто гра­ються. Повернутися до розмови пізніше, коли дитина підросте.