ДІАГНОСТИКА РОЗВИТКУ
ДІТЕЙ 2-3
РОКУ ЖИТТЯ
Запропоновані
далі діагностичні методики з психомоторного розвитку дитини розроблені та
запропоновані болгарським психологом В. Мановою-Томовою (Психологическая
диагностика раннего детства. — София: Нар. просвета. — 1974).
Звертаємо вашу увагу, що методики розташовані у такому
порядку, в якому їх слід використовувати при організації обстеження дитини (ми
спиралися на книжку: Діагностика психічного розвитку дітей раннього віку:
Методичні рекомендації / Укл. Н. В. Карпенко-Сашньова. — К: ІЗМН, 1996. — 60
с.) Першим етапом має бути Шкала оцінки психічного розвитку дитини, будь-якого
періоду від одного до чотирьох років. Спостереження слід провести за кожним із
показників від 15 до 36 місяців за кожною зі сторін розвитку (незалежно від
того, зараз дитині 24 місяці, 30 чи 39, перевіряючи всі показники, починаючи з
15 місяців).
Це дасть змогу протягом тижня спостережень
переконатися, чи немає відставання за якимсь із конкретних показників або
виявити випередження порівняно з календарним віком (показники норми подано в розділі ПСИХІЧНИЙ
РОЗВИТОК У РАННЬОМУ ДИТИНСТВІ).
Щоб досягти більшої об'єктивності в оцінці рівня
психічного розвитку дитини, пропонуємо обстеження за дещо іншими показниками
(другим етапом) нервово-психічного розвитку. Результати спостережень
занотовуємо в таблиці. Робимо порівняльний кількісний та якісний аналіз, психолог
розробляє висновки та конкретні рекомендації щодо роботи з обстеженою дитиною.
ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ НОРМИ РОЗВИТКУ У ВІЦІ
ВІД 1 року 3 міс. ДО 3 років
ПОКАЗНИКИ-НОРМИ РОЗВИТКУ МОТОРИКИ
1 рік 3 місяці
Ходить самостійно, але часто падає
Характеристика. Цей показник виявляє початковий етап оволодіння
одним із найосновніших і найважливіших для розвитку людини рухів — ходіння, як
у дорослого. У цій початковій стадії ходіння ще невпевнене. Дитина дуже
нестійка і часто падає. Вона перебуває на початку оволодіння умінням ходити
самостійно. Вона вперто й часто прагне цього. Кінець цього періоду — 15-й
місяць. Це межа нормального часу початку самостійного ходіння. Зрозуміло, що потрібні
багаторазові, незліченні повторення і вправи на терплячість, багато вдалих і
невдалих спроб для того, щоб ходіння стало умінням, яким дитина повністю
оволоділа. Та в процесі розвитку це важливий момент: дитина фізично
позбавляється своєї безпосередньої залежності від дорослих, яка їй потрібна
була досі, пересуваючись у просторі. Така фізична незалежність є важливою
передумовою для зміни самовідчуття дитини. Це зумовлює виникнення і розвиток
прагнення до самостійності — важливої особливості поведінки дитини, яка
починає формуватися безпосередньо після спроб ходити самостійно.
Спосіб виявлення. Зовнішні ознаки, за якими можна
встановити, чи ходить дитина (хоч і часто падає), такі: перебуває під час стану
бадьорості, як правило, у випростаному вигляді; звичайним способом пересування
в просторі є самостійне ходіння (хоча й часто падає). Постава дитини пряма, що
свідчить про значне балансування в положенні тіла.
Оцінка. Ставиться в процесі тривалих спостережень
і на основі відомостей дорослого, який доглядає дитину. Експериментальна перевірка:
на відстані 10 м допускається одне падіння. Показник вважається виконаним.
1 рік 6 місяців
Ходить стабільно,
падає зрідка
Характеристика. Це вищий щабель оволодіння самостійним ходінням;
дитина оволоділа умінням, але ходіння ще не автоматизоване, і тому потрібна
увага. Уміння ходити вже наявне, але воно ще не повністю засвоєне і тому
вимагає уваги й зусиль. Рухове збудження на етапі оволодіння ходінням
здебільшого концентрується у відповідних рухових ділянках мозку, що схоже на
тримання тіла під час ходіння: ходіння відбувається тільки за допомогою ніг і
лише зрідка (коли нерівна місцевість) беруть участь інші частини тіла - нахиляється
верхня частина і руки розправляються в сторони.
Спосіб виявлення. Спостерігаємо, як ходить дитина протягом
1 хв, зважаючи на положення
тіла, яке має бути при нормальному ходінні: розправлене, без нахилу вперед.
Допускається певне похитування тіла під час ходіння, що свідчить про його
недосконалість.
Оцінка. Показник буде вважатися виконаним, якщо дитина ходить
вільно, ступає стабільно, не спираючись і не оглядаючи знайому поверхню.
Швидкість ходіння не береться до уваги. Якщо дитина зрідка й падатиме, то має
сама підвестися.
1 рік 9 місяців
Пробує бігти
Характеристика. Це одна з ознак, що автоматизація ходіння
настала. Хоч які невпевнені ці перші спроби бігти, все ж таки вони свідчать,
що початкові труднощі оволодіння технікою ходіння подолано. Спроби дитини бігти
вказують на те, що вона вже не думає і не зосереджує увагу на тому, де і як
поставити ноги, як ступити, щоб іти вправно. Біг — це ознака швидкої координації рухів, особливо рухів кінцівок
— рук і ніг.
Спосіб виявлення. Спроби дитини бігти можна перевірити і
виявити найприродніше, коли дорослий, взявши її за руки, скаже: «Тепер побігаймо».
Діти люблять бігати з дорослим — їм тоді весело й приємно. Якщо дитина почала
робити спроби бігати, то вона зазвичай залюбки погоджується бігати з дорослим
(знайомою і близькою людиною, до якої звикла). Зрозуміло, що такий біг ще дуже
невправний, але свідчить, що дитина досить швидко піднімає ноги, набагато
швидше, ніж тоді, коли йде. Якщо дитина не почала робити спроб побігти, вона,
як правило, опирається або висне на руці дорослого. Зрозуміло, треба мати на
увазі, щоб дитина не була стомлена, бо тоді вона поводитиметься так само або
відмовиться бігти, навіть тоді, коли може.
Після цього робимо новий дослід: ставимо на
відстані 4 - 5 м цікаву іграшку і просимо дитину «побігти» (принести) її дуже
швидко. У цьому разі перевіряється, як дитина намагається пробувати бігти.
Оцінка. Показник виконаний, якщо дитина вдало спробує прискорити
ходіння (щось схоже на біг) і подолає відстань 10 м удвічі швидше за звичайне
ходіння.
2 роки
Піднімається і
спускається східцями, тримаючись за поручні
Характеристика. Цей показник виявляє значну стабільність ходіння.
Підніматися і спускатися східцями, тримаючись за руку дорослого, дитина може
набагато раніше — майже одразу, як почне ходити, або навіть раніше. Але тоді
основний характер і суть цього руху — піднімання тіла відповідно до сходження
на вищу сходинку — здійснює дорослий, який веде дитину, а вона тільки ступає за
ним; більшість зусиль належить дорослому. Зовсім інша річ, коли дитина
піднімається або спускається східцями сама, тримаючись за поручні. Тоді вона
сама має здійснювати піднімання тіла, йдучи вгору, або підтримувати тіло, йдучи
вниз. Якщо дитина ще не автоматизувала ходіння, вона не може підніматися і
спускатися східцями, не тримаючись за дорослого. Піднімаючись та спускаючись
східцями за допомогою поручнів, дитина спонтанно здійснює координацію між
рухами ніг і рук та узгоджує з підніманням всього тіла. Без певної зрілості
координаційних механізмів неможливо здійснити таку складну систему рухів.
Спосіб виявлення. Ставимо дитину- перед п'ятьма
сходинками, висота однієї — 10 см; показуємо, як триматися за поручні, щоб не
впасти. Не можна дозволяти, щоб дитина сідала або сповзала. Якщо перша спроба
невдала, допускається друга й третя.
Оцінка. Показник вважається досягнутим, якщо
дитина підніметься і спуститься з п'яти сходинок один раз із трьох.
2 роки 6 місяців
Бігає значно краще
Характеристика. Цей показник виявляє значно більшу
зрілість рухового аналізатора. Але для його здійснення вагоме значення мають
вправи і можливість дитини рухатися на якомога більшому просторі. Суть цього
уміння зумовлена засвоєнням низки найпростіших рухових умінь і особливо —
ходіння. Уміння ходити має бути таким автоматизованим, що прискорення його аж
до бігу не має викликати жодних труднощів. Взагалі біг є зовнішньою ознакою
значно більшої концентрації рухового збудження у ногах.
Спосіб виявлення. Кажемо дитині: «А ти можеш бігати? Ну,
тоді принеси мені цю іграшку!» (заздалегідь на відстані 10 м від дитини ставимо
цікаву іграшку).
Оцінка. Показник вважається виконаним, якщо дитина бігом принесе
іграшку. З двох спроб одна має бути вдалою.
3 роки
Піднімається і спускається східцями, не тримаючись
Характеристика. Це свідчить про більш високий ступінь
фізіологічної зрілості і психічної врівноваженості. Мобілізація опорно-рухового
апарату вже на вищому рівні, ніж тоді, коли дитина піднімається або спускається
східцями, тримаючись за опору (попередній показник). Піднятися й спуститися без
опори вимагає стабільнішої координації між рухами рук, ніг і всього тіла.
Піднімаючись і спускаючись східцями у цьому віці, дитина ступає дуже часто
тільки однією ногою, а друга просто приєднується до першої; іноді дитина пробує
сходити або спускатися двома ногами послідовно. Це ознака дуже доброго розвитку
моторики.
Спосіб виявлення. Підводимо дитину до східців з поручнями,
висота сходинки — 10 см, і кажемо їй: «Можеш піднятися і спуститися східцями,
не тримаючись? Сходь, а я тобі скажу, коли слід повернутися. Тільки дивись —
треба зійти і спуститися не тримаючись». Якщо дитина не насмілюється зійти
сама, то експериментатор може показати, як це треба робити.
Оцінка. Показник виконаний, якщо дитина може
піднятися і спуститися не тримаючись з п'яти сходинок. Якщо не може — дитина
сяде або вхопиться за поручні, то дослід повторюється. З трьох спроб одна має
бути без помилок. Не беремо до уваги, чи піднімається і спускається дитина
однією ногою чи двома послідовно. Для цього віку важливо, щоб дитина
піднімалася і спускалася не тримаючись.
ПОКАЗНИКИ-НОРМИ РОЗВИТКУ ВМІННЯ РУКИ
1 рік 3 місяці
Характеристика. На початку другого року розвиток рухів
характеризується значною стабілізацією координації з добре виявленим зоровим
контролем. Взагалі відтепер і надалі розвиток та вдосконалення ручних умінь
відбувається переважно у напрямку зорового контролю, який поступово зростає,
регулює і робить рухи руки дедалі точнішими. Для того, щоб дитина цього віку
змогла поставити п'ять кубиків один на один, треба передусім, щоб вона набула
деякої вправності руки; має значення, як вона візьме кубик, як його триматиме і
як поставить на другий кубик. Для цього потрібна й увага — кожний кубик ставити
так на інші, щоб вони не впали; потрібна витримка, тобто значне вміння
зосереджуватись, бо п'ять кубиків у цьому віці дитина ставить один на один дуже
повільно.
Спосіб виявлення. Експериментатор кладе перед дитиною п'ять
кубиків з ребром 4 см — дерев'яні або пластмасові — і каже їй: «Можеш
побудувати з цих кубиків вежу (або трубу)? Ану, спробуй?». Якщо дитина не
зацікавиться, можна їй показати, як це робиться з двома або трьома кубиками.
Якщо дитина почне з двома кубиками і зупиниться, можна її заохотити: «Тепер
постав ще один, ще один» тощо.
Оцінка. З трьох спроб одна має бути вдалою.
1 рік 6 місяців
За допомогою іграшок зображує дії, спостерігає
Характеристика. Під час наступних трьох місяців другого
року дитина все ширше контактує з оточенням завдяки самостійному і значно
стабільнішому ходінню. Маніпулятивна діяльність і дії з предметами стають
різноманітнішими завдяки значному вдосконаленню рухів рук. Зростає
спостережливість дитини. Все це дає можливість дитині досить вдало відтворювати
дії, які часто відбуваються навколо і які дитина спостерігає: годує ляльку,
кладе її спати, сповиває ведмедика тощо. Суть цього вияву як показника
розвитку полягає в умінні дитини відтворювати з іграшками те, що вона часто
спостерігає. Це складний вияв, який включає, крім значно розвинених умінь руки,
ще й підвищену спостережливість і уміння спостережену дію відтворити з
іграшкою. Тут бере активну участь і здатність наслідувати, яка дедалі зростає.
Спосіб виявлення. Використовуємо відомості матері, які вона
висловила під час цілеспрямованої бесіди, відповідаючи на запитання: «З чим
любить гратися ваша дитина?», «Якими іграшками грається найчастіше?», «Як
грається? Опишіть гру, яку часто спостерігали». Слід, щоб експериментатор і сам
мав власне враження від зображуваної гри дитини. Для цього, звісно, потрібне
більш тривале спостереження у звичайному для дитини оточенні. Щоб перевірити,
чи дитина вже ввійшла в стадію зображувальної гри, треба провести такий експеримент:
покласти перед дитиною ляльку, чашку і ложечку. Не даючи жодних інструкцій
дитині, спостерігаємо, чи буде вона використовувати ці іграшки і як.
Оцінка. Показник вважається виконаним, якщо мати
опише дві зображувані дії з двома іграшками і якщо дитина відтворить годування
ляльки у створених експериментатором умовах.
1 рік 9 місяців
Кидає м'яч у скриньку (кошик)
Характеристика. Один з основних рухів рук — цілеспрямоване
кидання і хапання, який починає розвиватися у два роки. За його допомогою рука набуває
спритності і рухомості. Щоб успішно кинути і потрапити в ціль, слід:
а) попереднє елементарне визначення зусиль, за
допомогою яких треба кинути м'ячик. Це зусилля залежить від відстані, на якій
перебуває «скринька»;
б) увага, щоб м'ячик попав точно в скриньку.
Спосіб виявлення. Даємо дитині маленький м'ячик 5 см у
діаметрі, щоб вона могла добре його взяти. На відстані 0,5 м від пальців ніг по
прямій лінії вперед ставимо скриньку без покришки розміром 25×28 см (дно) і
завширшки 10 см. Кажемо дитині, щоб вона спробувала кинути м'ячик у скриньку.
Дитина має бути у випростаному положенні. Якщо вона утримується і не робить
нічого, треба їй показати, як кидати.
Оцінка. Щоб позитивно оцінити виконання цього показника,
слід принаймні, один раз із трьох потрапити м'ячиком у скриньку.
2 роки
Перегинає надвоє
аркуш паперу
Характеристика. Засвоєння цього вміння вимагає значно
більшої вправності та рухливості руки і особливо пальців. Необхідний також
тонкий зоровий контроль не тільки за рухами рук, а й за наслідком — чи папір
згинається. Успіх залежить значною мірою від здатності дитини бути уважною
тривалий час.
Спосіб виявлення. Даємо дитині квадратний аркуш паперу (для писання, не
товстий) завширшки 10 см. Експериментатор тримає в руці інший аркуш такої самої
величини і каже їй: «Ось аркуш, він схожий на носову хустинку; дивись, як я
згинаю цю хустинку». І він згинає аркуш надвоє: «Тепер ти спробуй зігнути свою
хустинку». Там, де аркуш зігнуто, потрібно зробити рубець.
Оцінка. Показник досягнуто, якщо з двох спроб зігнути «хустинку»
одна — успішна.
2 роки 6 місяців
Розстібає три ґудзики
Характеристика. З початку третього року посилено розвиваються досконаліші й
вправніші рухи рук і особливо пальців. Діти вже можуть гратися предметами
менших розмірів і виконують деякі дії з ними. Одна з таких дій — розстібання
ґудзиків. Здатність дитини розстібати ґудзики буде свідчити про зміцнення рухів
пальців, якщо вона зуміє вийняти ґудзик з петельки. Зрозуміло, що для цього
потрібна увага й наполегливість, які вказують на більшу стійкість психіки
дитини.
Спосіб виявлення. Показуємо дитині дерев'яну раму розміром 20×20 см, на двох
протилежних боках якої прикріплено кнопками два клаптики ситцю з трьома
петельками величиною 2,5 см на одному та з трьох ґудзиків завбільшки 2 см у
діаметрі на другому (аналогом рами може бути така ж дидактична гра з магазину).
Ґудзики застебнуті, й ми пропонуємо дитині їх розстебнути. Якщо вона не
розстібає, то експериментатор їй показує, як застібати ґудзики, і просить
дитину їх розстебнути.
Оцінка. З двох спроб дитина має розстебнути три ґудзики, принаймні,
один раз.
3 роки
П'ять кубиків вставляє один в один
Характеристика. На кінець третього року дитина починає більш точно
розрізняти великі й малі предмети. Це показує, що здатність порівнювати і
диференціювати розвивається нормально. А це суттєві, хоча й елементарні, форми
мислення. Розумово відсталі діти не в змозі розрізняти предмети за величиною,
особливо коли між ними невелика різниця, як, скажімо, тоді, коли дитина
вставляє кубики один в один.
Спосіб виявлення. Показують дитині п'ять кубиків, які
вкладені один в один. Потім їх виймають, розкидають, перемішують і просять, щоб
дитина вклала їх один в один.
Якщо після демонстрування дитина не робить цього сама, то допускається
можливість показати повторно. Добре, коли кубики яскраво пофарбовані або з
малюнками, щоб привертали увагу дитини.
Оцінка. З трьох спроб дитина має класти кубики
один в один двічі з двома помилками або один раз без помилок.
ПОКАЗНИКИ-НОРМИ ОВОЛОДІННЯ НАВИЧКАМИ
1 рік 3 місяці
Тримає ложечку,
коли їсть
Характеристика. Основна група навичок, які створюються у
ранньому віці, — це навички їсти. Як і всім навичкам, їм передують уміння, які
поступово після тривалого повторення переходять у навички. На другий і третій
рік поступово засвоюються уміння як складові частини різних навичок. Одним із
таких умінь, яке передує самостійному вживанню їжі, є уміння користуватися
ложечкою. На початку другого року рух хапання і тримання стає значно
цілеспрямованішим. Це необхідна передумова дальшого вдосконалення ряду дій.
Вона виявляється рано і швидко вдосконалюється, коли дитина тримає ложечку і
їсть. Вона є сильним подразником і тому служить основою для легкого утворення
умовних рефлексів. Створюються умови для тренування, бо існують природні
рефлекси для того, щоб цей рух повторювався кілька разів на день.
Спосіб виявлення. Під час їжі даємо дитині ложечку в руку. Спостерігаємо, чи тримає вона
її і чи пробує користуватися, зрозуміло, спершу невдало, але все ж чи
намагається доторкнутися до їжі і піднести її до рота.
Оцінка. Показник вважається досягнутим, якщо
дитина, маючи в руці ложку, намагається спрямувати її або до їжі, або до рота.
Взагалі дитина має рухами показати, що розуміє — ложечка існує для того, щоб
їсти. З трьох спроб дві мають бути вдалими.
1 рік 6 місяців
Пробує їсти
самостійно
Характеристика. Цей показник — важливий крок у виробленні
навички самостійно їсти. Тобто стадія вироблення самого вміння: дитина вчиться
самостійно їсти. Вона бере ложку незвично для дорослого (всією рукою), але,
мабуть, зручно для себе; простягає її до їжі, пробує набрати в неї їжу і
піднести до рота. Окремі операції як складові частини уміння самостійно їсти в
цей період дуже недосконалі. Але тут важлива не досконалість дій, а вироблення
координації рухів рук і прагнення дитини реалізувати послідовність у рухах.
Спосіб виявлення. Під час їди даємо дитині другу ложечку
(першою її годує дорослий). Спостерігаємо, як вона намагається користуватися
нею.
Оцінка. Слід, щоб із перелічених послідовних рухів
дитина зробила хоча б два: простягнувши руку з ложечкою до їжі, намагалася зачерпнути або, зачерпнувши їжу,
піднести її до рота. Важливо, щоб ці дії виконувалися послідовно. Чи їжа з
ложечки потрапить у рот, чи ні - це для оцінки не має значення.
1 рік 9 місяців
Їсть самостійно
Характеристика. Це показник, який виявляє закріплене
вміння дитини тримати порівняно зручно ложку, набирати в неї їжу і підносити
до рота. Очевидним є те, що це складніше уміння, в основі якого покладено низку
простіших. Але щоб виробити і закріпити це, необхідно передусім, щоб дитина
прагнула робити все самостійно: це особливість цього віку. Прагнення самостійно
їсти — це один з виявів відомого і незліченного дитячого «Я сам!».
У фізіологічному аспекті цей показник
виявляє більш зміцнілу можливість концентрації рухового збудження і
зосередження її головним чином у рухах руки. Зрозуміло, що для цього має
велике значення тренування рухового уміння. Це показує, що в цей період дитина
має певні фізіологічні і психологічні передумови розвитку цієї навички. Але
ступінь самого розвитку залежить від виховання. Тому виявляючи і перевіряючи,
чи має дитина навичку самостійно їсти, експериментатор має завжди дізнатися, чи
давали їй можливість спробувати їсти самостійно, чи давали другу ложечку тощо.
Спосіб виявлення. Спостерігаємо за дитиною під час їди:
даємо ложечку; перевіряємо, чи зручно сидить дитина за столиком.
Оцінка. Показник вважається виконаним, якщо дитина
може зачерпнути (може й невміло) їжу ложечкою і піднести її самостійно до
рота, при цьому те, що в ложечці, має потрапити в рот. Треба, щоб дитина тричі
виконала цю дію послідовно і правильно.
2 роки
Регулює свої фізіологічні потреби — майже
не намочує штанців Характеристика. В оволодінні основними гігієнічними навичками у ранньому
дитинстві регулювання фізіологічних потреб займає важливе місце. Самоконтроль
фізіологічних потреб можливий тільки за певної зрілості й функціональної
стабільності нервової системи і особливо — головного мозку. У звичайних умовах
життя дитини така зрілість виявляється у другій половині другого року, і до
кінця цього періоду вона має вміти регулювати фізіологічні потреби, як правило,
з інтервалом у півтори —
дві години. Це час, за який у нормальних умовах наповнюється сечовий міхур
здорової дитини цього віку. Коли дитина привчена дорослими до виконання
фізіологічних потреб приблизно в такі періоди, то легко створюється ритмічність
такої діяльності, й таким чином досягається самоконтроль, який по-справжньому здійснюється
у три роки. Але наприкінці другого року мають бути закладені основи такого
ритму.
Спосіб виявлення. Виконання цього показника виявляємо головним
чином з відомостей матері або людини, яка доглядає дитину. Однак для того щоб
орієнтуватися у дійсному стані, експериментатор має користуватися запитаннями:
«Скільки разів на день дитина ходить на горщик?», «В який саме час протягом
дня?», «Часто мочиться в штанці » тощо. Треба виявити, чи дитина засвоїла
навичку робити фізіологічну потребу в певні інтервали, у певному порядку чи безладно. Важливою для
показника є й кількість штанців, намочених дитиною за день.
Оцінка. Дитина мочить штанці, як виняток, не
більше ніж 1-2 рази на добу.
2 роки 6 місяців
Систематично
повідомляє про фізіологічну потребу
Характеристика. Повне оволодіння самоконтролем фізіологічних
потреб пов'язане з розвитком мовлення та другої сигнальної системи взагалі. У
перше півріччя третього року дитина вже може виявити словесно самоконтроль
фізіологічних потреб і повідомляє, що її треба посадити на горщик. Для
закріплення цієї навички має значення, з одного боку, певний розвиток і
зрілість нервової системи (діти з ознаками розумового запізнення і психічної
вади у цьому віці зазвичай не можуть подавати сигналів фізіологічної потреби;
це одна з ознак розумової відсталості); з другого боку, для створення цієї
навички велике значення має виховання. Якщо у дворічної дитини виникне навичка
ритмічне користуватися горщиком, то у три роки неважко досягти того, щоб дитина
сама повідомляла словами про це.
Спосіб виявлення. Виявляти це можна головним чином і переважно з відомостей
матері або людини, яка доглядає дитину. Ставимо такі запитання: «Як повідомляє
про фізіологічну потребу — словами чи іншим знаком?», «Систематично повідомляє,
чи трапляється, що забуває, як часто?», «Чи трапляється, що повідомить про
потребу, а не виконує її, коли садять на горщик, або навпаки — намочить штанці
і тоді скаже?»
Оцінка. Показник виконаний, якщо дитина систематично сповіщає
словами про фізіологічну потребу і тільки у виняткових випадках - ні.
3 роки
Самостійно роздягається і роззувається
Характеристика. Цей показник є виявом створеної звички дитини і закріплених
умінь за певних обставин (перед сном, після прогулянки тощо) роздягатися
самостійно. Він містить закріплені уміння рук, вправність при маніпуляціях з
певними видами одягу; він також є
виразником засвоєння досвіду: після того як дитину багато разів роздягали, вона
набуває здатності сама виконувати це. Показник містить складну координацію
рухів рук і здатність відтворювати побачені дії.
Спосіб виявлення: а) за допомогою відомостей від матері або того, хто доглядає
дитину, ставлячи запитання: «Може роздягатися сама чи потребує допомоги?»,
«Який одяг знімає легше — верхній чи нижній?», «Намагається розстібати ґудзики
чи шукає допомоги?» тощо; б) завдяки безпосередньому спостереженню запитуємо у
дитини: «Можеш сама роздягнутися? Ану, побачимо». Якщо важко розстібаються
ґудзики, можна їй допомогти, але роздягтися дитина мусить сама, хоча й невміло.
Важливо виявити, чи є якась послідовність дій.
Оцінка. Показник виконано, якщо дитина зможе самостійно зняти два
предмети одягу, причому дивитися, чи вперше вона пробує це зробити; треба
дізнатися, чи може вона впоратися сама. З двох спроб одна має бути вдалою.
Розстібання ґудзиків при оцінці не береться до уваги.
ПОКАЗНИКИ-НОРМИ РОЗВИТКУ ПЕРЕДОБРАЗОТВОРЧОЇ
Й ОБРАЗОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1 рік 3 місяці
Може тримати
олівець і лишати сліди
Характеристика. На початку другого року дитина ненароком
відкриває для себе, що «олівець пише». Якщо їй в цей час дати олівець в руку,
то вона не завжди починає ним креслити. Випадково взявши його, не звертає уваги
на загострений кінець. Вона довго може стукати ним, не підозрюючи, що ним
можна креслити. Але потім, коли «відкриє», що ним можна залишати сліди, або
якщо дитині показати, починає спрямовувати увагу і дуже невміло повертати
олівець загостреною частиною до аркуша. Не завжди малюк може залишати сліди,
але дуже помітно, що чекає цього. Це перший крок до графічної діяльності. І цей
перший крок є ознайомленням з олівцем як із предметом, який, рухаючись, може
залишати сліди. До кінця цього періоду (15 місяців) вона починає активно шукати
кінчик олівця, втім, не завжди може його використати доцільно й вміло. Суть
цього показника полягає в тому, що дитина звертає увагу на олівець як на
особливий предмет, тримає його і намагається спрямовувати один кінець до аркуша
паперу або іншої площини.
Спосіб виявлення. Від близьких дитини дізнаємося про те, чи
давали їй олівець і як вона до нього ставилася. Під час самого дослідження
експериментатор дає дитині загострений олівець та аркуш паперу і спостерігає,
що вона робитиме. Спостерігає, чи дитина звертає увагу на олівець і як ним
користується. Якщо вона цього не робить, а роздивляється або стукає олівцем,
то експериментатор бере його і креслить кілька ліній на аркуші, потім знову дає
олівець дитині і спостерігає, чи вона почне ним користуватися.
Оцінка. Показавши дитині, що олівець пише (залишає
сліди), і давши їй олівець, будемо вважати показник виконаним, якщо вона візьме
його і почне рухати ним по аркушу, незалежно від того, чи залишаються сліди на
ньому, чи ні. Для позитивної оцінки одна з трьох спроб має бути вдалою.
1 рік 6 місяців
Креслить спонтанно
і завзято
Характеристика. Цей показник виявляє елементарне уміння
дитини брати і тримати предмети в руці, використовуючи для певної дії. Часто можна
бачити, як слід від олівця — каракулі — ще більш стимулює бажання дитини
креслити. Слід від олівця служить ніби позитивним стимулятором руху руки і
робить цю діяльність дуже завзятою.
Наявність довільного і спонтанного
креслення показує, що утворюється комплексне уміння руки. Воно містить
властивість брати предмет, який використовується для малювання. Якщо ця дія не
здійснюється, то дитина дуже незадоволена. У цьому разі вона діє олівцем як
інструментом для досягнення бажаного ефекту.
Спосіб виявлення. Кладемо перед дитиною аркуш і даємо
олівець. Спостерігаємо, чи почне вона креслити. Якщо вона не робить цього, то
експериментатор сам бере олівець і починає креслити або малювати щось, але так,
щоб дитина це бачила. Після цього знову кладе аркуш перед нею і подає олівець.
Чекає, поки дитина візьме олівець і почне креслити, що, звісно, відбувається
тоді, коли дитина розвивається нормально.
Оцінка. Дитина має зробити хоча б два-три рухи
олівцем і залишити сліди. Якщо після першого показу дитина не хоче креслити,
показуємо їй вдруге. Якщо ж і після цього вона не виявляє бажання це робити, то
оцінка показника буде негативною. Для позитивної оцінки необхідна одна вдала
спроба з двох.
1 рік 9 місяців
Креслить в межах
аркуша
Характеристика. Це перший крок в оволодінні «технікою»
передобразотворчої діяльності. Дитина бере й тримає олівець ще невміло, але
новий момент у тому, що креслення відбувається, під контролем зору. Тому дитина
може креслити тільки в межах аркуша, якщо їй показати, як це робити. Це вияв
того, що виробляється затримка і в певному розумінні здатність керувати рухами
під впливом зовнішньої вказівки (інструкції), підвищена здатність дитини у
цьому віці виконувати досить складне завдання, поставлене перед нею. Показник
свідчить, що спонтанна діяльність креслення дитини може перейти у звичайну
врегульовану діяльність.
Спосіб виявлення. Даємо дитині олівець і аркуш розміром 20×20
см. Аркуш треба покласти на щось темне, щоб він чітко окреслювався. Експериментатор
каже дитині: «Можеш креслити олівцем на цьому аркуші, не виходячи за його
межі? Ось так (показує)». Потім дає олівець дитині, нагадуючи, що виходити за
межі аркуша не можна. Якщо дитина не зможе креслити в межах аркуша, даємо
другий аркуш, а якщо потрібно, — і третій.
Оцінка. Показник вважається виконаним, якщо хоч
одна спроба буде вдалою — дитина креслить в межах аркуша.
2 роки
Наслідуючи,
креслить вертикальні й горизонтальні лінії
Характеристика. Цим виявляється здатність дитини вийти з
періоду каракулів і креслити лінії, їх може бути більше або менше, але важливо,
щоб це були окремі лінії і нагадували вертикальні та горизонтальні — залежно
від моделі, яку їм надати. У цей період генералізоване збудження нервової
системи все ще дуже сильне і переважає в усій руховій діяльності, так само і в
рухах рук. Можливість дитини креслити окремі лінії, хоч і наслідуючи, засвідчує
такий ступінь зрілості вищих відділень нервової системи, який дає можливість
для певної концентрації збудження. Крім того, можливість дитини креслити лінії,
наслідуючи, свідчить, шо вона вже може відтворити за допомогою діяльності руки
те, що робить хтось інший. Отже, цей показник свідчить про поступове закріплення
наслідування завдяки визначеній меті й поставленому завданню. Це справжня
потреба для цього вікового періоду. При цьому показнику зоровий контроль за
рухами руки має ще більше значення. Саме завдяки цьому контролю рука формується
і вдосконалюється як інструмент людської діяльності.
Спосіб виявлення. Даємо дитині аркуш і олівець. На цьому
самому аркуші експериментатор креслить одну-дві вертикальні лінії й вимагає від
дитини зробити те саме. Потім, незалежно від того, чи накреслить вона її чи ні,
він креслить горизонтальну лінію і знову просить накреслити точнісінько таку.
Якщо дитина починає карлючити замість того, щоб креслити послідовно вертикальні
і горизонтальні лінії, то даємо їй новий аркуш і знову креслимо на ньому
горизонтальні й вертикальні лінії. Горизонтальні й вертикальні лінії можна
подати комбіновано у вигляді драбини.
Оцінка. Щоб оцінити позитивно виконання цього
показника, дитині слід на одному з двох аркушів (з двох спроб) накреслити лінії
з чітко горизонтальними або вертикальними напрямами.
2 роки 6 місяців
Креслить криву
замкнену лінію
Характеристика. Зміст цього показника виявляє вищий ступінь
передобразотворчої діяльності. Криву замкнену лінію можна накреслити за
допомогою складного пересування руки по колу під контролем зору. Кругові рухи
(каракулі) діти роблять ще в два роки в період креслення в межах аркуша. При
цих каракулях виходить нанизування кругоподібних ліній, що свідчить, швидше,
про рухи руки за інерцією. Коли ж дитина креслить тільки одну криву замкнену
лінію, то це свідчить про здатність дитини керувати і регулювати кругові рухи
руки при активній зоровій координації. Особливо важливо під час креслення
кривої замкненої лінії те, що дитина може припинити креслити в точно визначений
момент. Цього досягти важко, бо в цьому віці дитина схильна багаторазово
повторювати кругові рухи руки.
Спосіб виявлення. Кладемо перед дитиною аркуш паперу і
олівець. З одного боку аркуша експериментатор малює коло і просить дитину
спробувати намалювати те саме. Коло можна назвати «кулькою», «м'ячиком» тощо.
Коли перша спроба не вдалася, робимо другу.
Оцінка. Показник виконано, якщо дитина один раз із
двох зможе намалювати криву замкнену лінію. Правильність кола не береться до
уваги при оцінці. Треба лише, щоб була накреслена крива лінія, початок і кінець
якої збігалися б.
3 роки
Малює кулю, яблуко,
м'ячик тощо
Характеристика. Хоча за своїм технічним виконанням у цьому
показнику майже той самий зміст, що і в попередньому (креслить криву замкнену
лінію), з незначними додатками (хвостик яблука, нитка від кульки, що є
комбінацією кривої з прямою лінією), існує в цьому показнику й новий момент,
який робить його якісно відмінним від попереднього: дитина, використовуючи
набуті уміння креслити прямі й криві замкнені лінії, за допомогою цих елементарних
засобів зображення може намалювати предмет навколишньої дійсності —
кульку, яблуко тощо. В цьому полягає основний зміст такого показника: не тільки
в умінні креслити криву замкнену лінію, а й у здатності дитини зрозуміти,
що, креслячи лінії — прямі й криві, можна зобразити предмет навколишньої
дійсності. Саме розуміння того, що предмети можна намалювати, означає
важливий момент в психічному розвитку.
Спосіб виявлення. Кладемо перед дитиною аркуш і олівець. Експериментатор
каже: «Зараз я тобі намалюю кулю. А ти зумієш? Ану, намалюй і ти кульку, тільки
щоб була з ниточкою, як моя». Після того, як малюнок з кулькою готовий,
експериментатор говорить: «Тепер намалюй мені яблуко, але з хвостиком». Якщо
дитина не починає малювати, то експериментатор сам малює, а потім цього вимагає
від дитини.
Оцінка. Якими б недосконалими були яблуко чи куля, якщо їм надано
круглої форми і особливо якщо дитина стверджує, що одне — яблуко, а друге —
кулька, то оцінка буде позитивною. Отже, в оцінку входить два критерії:
утворення кривої замкненої лінії і ставлення дитини до намальованого як до
якогось зображення. Із трьох спроб дві мають бути вдалими для того, щоб вважати
показник виконаним.
ПОКАЗНИКИ-НОРМИ ЕМОЦІЙНО-СОЦІАЛЬНОГО
РОЗВИТКУ
1 рік 3 місяці
Послідовно виконує два завдання за вказівкою дорослого
Характеристика. Для реалізації цього показника потрібно,
щоб дитина розуміла елементарні вказівки та інструкції дорослого; могла
орієнтуватися в обставинах, де треба виконувати доручення; знати розташування
предметів у навколишньому середовищі, запам'ятати два завдання; мати певну
рухову вправність при самому виконанні. Дитина може виконати два послідовні
завдання, які отримує в одній інструкції у звичайному для неї оточенні та за
вказівкою близької людини. У неї має існувати певний соціально-емоційний
зв'язок з людиною, яка дає вказівку, має бути довіра до цієї людини, дитина має
відчувати добровільний обов'язок виконати обидва завдання.
Отже, цей показник є комплексом
пізнавальних виявів (дитина має знати і пам'ятати місце певних предметів,
запам'ятати і зрозуміти словесну інструкцію); емоційно-соціальних виявів
(повинна мати певний зв'язок з людиною, яка дає інструкцію, і мати бажання її
виконати, тобто бажання відповісти на вимоги іншої людини, що є виразним
соціальним виявом); дійових (має уміти здійснювати доцільні рухи,
виконуючи завдання).
Спосіб виявлення. Людина, з якою дитина добре знайома і до
якої звикла, каже: «На столі стоїть скринька — бачиш? Піди вийми м'ячик зі
скриньки і поклади його на стіл». Завдання даємо усно, нічого не показуючи
дитині. Друге завдання: «Візьми ляльку з ліжечка і поклади її на стіл». Обидва
завдання даємо послідовно, незалежно від того, чи перше завдання виконане чи
ні.
Оцінка. Обидва доручення мають бути виконані
безпомилково. Якщо ж є сумнів, то даємо нове завдання.
1 рік 6 місяців
Хоче все робити
самостійно
Характеристика. На початку другого року і особливо
наприкінці 15-го місяця дитина вже самостійно ходить, хоч і не зовсім
стабільно. Цей великий здобуток незалежності створює підвищене самопочуття
дитини. Унаслідок цього вона наполегливо починає намагаєтися робити все сама,
хоча реальні можливості для самостійної діяльності ще зовсім незначні. Коли
дитину миють, годують, одягають, то вона все це хоче робити сама. Таке яскраво
виражене прагнення до самостійності є закономірним етапом розвитку і показує
новий ступінь її ставлення до навколишнього середовища, особливо до людей.
Дитина хоче звільнитися від постійної опіки старших і показати, що вона може й
сама зробити те, що роблять інші. Цей прояв показовий для розвитку. Він є
своєрідним виявом початкового етапу формування соціальної поведінки, виявом
нового ставлення дитини до себе і до інших. Це прагнення до самостійності
завжди дуже емоційно насичене: дитина радіє, якщо може виконати щось сама;
плаче, протестує, коли їй заважають.
Спосіб виявлення. Цю особливість поведінки можна встановити
і чіткіше простежити в процесі тривалого спостереження. Використовуються
відомості матері або людини, яка постійно доглядає дитину. Для цього потрібно,
щоб експериментатор поставив запитання: «Коли ви годуєте (миєте, одягаєте тощо)
дитину, то вона хоче їсти (одягатися, митися тощо) чи сама не виявляє такого
бажання?», «Як виявляє своє бажання зробити щось самостійно: плачем, рухами?»,
«Що робить, коли не дозволяєте?», «Як ви ставитеся до такого бажання дитини:
дозволяєте чи ні?», «Що робить дитина, коли забороняєте?». Експериментатор
повинен мати конкретне враження від вияву самостійності дитини. Найкраще
спостерігати під час їди, коли дитина найчастіше виявляє бажання їсти сама.
Оцінка. Показник вважається виконаним, коли
виявиться, що дитина прагне все робити щонайменше, у двох випадках, один з
яких має, якщо можливо, спостерігати сам експериментатор.
1 рік 9 місяців
Шукає допомоги в
дорослого, якщо хоче забрати іграшку
Характеристика. Це показник, який відображає вже значно
складніший соціальний зв'язок: дитина шукає допомоги в дорослого, якщо з
досвіду знає, що він допоможе у скрутному становищі. Це ставлення виявляє вже
певний соціальний досвід дитини, і вона розраховує на нього. Що менше
соціальний досвід дитини, то рідше вона звертається по допомогу до дорослого,
хоч і є потреба. Таким чином, цей показник значною мірою є критерієм
соціального зв'язку даггини з іншими людьми, які її оточують. Діти, які не
зверталися по допомогу до дорослих, звісно, не отримували її за певних умов.
Багато досліджень підтверджують, що діти, які доглядаються у сім'ї, частіше
звертаються по допомогу до дорослого, ніж діти в дошкільних закладах, особливо
ті, які ростуть без сім'ї — в дитячих будинках. У цих закладах у разі вияву
цього показника особливо відчутне значення емоційно-соціального зв'язку: діти,
які користуються більшою симпатією персоналу, частіше шукають допомогу у
дорослих, ніж інші діти, які лише «обслуговуються».
Спосіб виявлення: а) через відомості матері або дорослого,
який доглядає дитину. Ставимо запитання: «Коли інша дитина бере іграшку, то що
ваша робить — шукає допомоги в дорослого чи сама справляється?». Відповідь має
бути орієнтиром, чи існують соціально-емоційні зв'язки між дитиною і дорослими,
які її оточують; б) через безпосередні спостереження. Складаємо таку ситуацію:
одна дитина бере у другої іграшку, спостерігаємо, що вона робитиме, щоб
повернути її собі; поруч має бути близька дитині людина.
Оцінка. Позитивна оцінка буде тоді, коли дитина
звернеться по допомогу до дорослого хоча б один раз (із трьох), якщо у неї
забрати іграшку.
2 роки
Починає
спілкуватися з іншими дітьми
Характеристика. У другому півріччі другого року дитина
починає активно цікавитися іншими дітьми, їй приємно, коли інша дитина дасть
іграшку або виявить до неї увагу; їй неприємно, коли щось забере. Вона рідко
виявляє ініціативу вступити в контакт, але коли виявлена ініціатива іншої
дитини, вона ніколи не залишається байдужою, а завжди з цікавістю й добровільно
підкориться старшій дитині, якщо їй приємно, або починає плакати, якщо їй
неприємно. Взагалі в цей період виявляється досить характерна, хоч і дуже
примітивна, тенденція до зв'язку з іншими дітьми. Це тенденція до соціалізації
поведінки, яка буде розвиватися в подальшому. Але в цьому початковому вигляді
вона є найхарактернішою для розвитку другої половини другого року.
Спосіб виявлення. Дуже корисна спершу цілеспрямована розмова
з матір'ю. Відповіді, які вона дасть на поставлені запитання, можуть створити
досить точну уяву про початок розвитку тенденції до соціалізації дитини.
Запитання до матері мають бути такими: «Як поводиться дитина з іншими дітьми —
знайомими і незнайомими?», «Кому надає перевагу?».
Самому експериментатору треба виявити, як
вступає в контакт і поводиться дитина в присутності інших дітей. Найкраще
спостерігати за реакціями дитини в присутності іншої дитини. Це легко
встановити в дитячих яслах. Складніше в домашніх умовах, де часто доводиться
утворювати експериментальні обставини, привівши до піддослідної дитини іншу і
спостерігаючи за реакціями обох дітей.
Оцінка. Показник оцінюється позитивно залежно від
того, чи дитина вступає в позитивні стосунки з іншою дитиною хоча б один раз із
трьох, не беручи до уваги, чи вона сама виявила ініціативу, чи підключилася
потім.
2 роки 6 місяців
Можна переконати
словами, щоб відмовилась від чогось
Характеристика. Це один з вищих ступенів соціалізації, яка
ґрунтується на довірі дитини до дорослого. Зазвичай протягом усього раннього
віку поведінка дитини визначається передусім безпосереднім впливом
навколишнього середовища. Але на третій рік усний вплив починає набувати ваги.
Дитина у віці двох з половиною років може (не завжди легко) відмовитись від
чогось, що їй подобається, якщо про це їй говорить людина, яку вона любить,
якій вірить. Цікаво зазначити, що коли те саме говорить незнайома людина або
майже незнайома, то її слова діють здебільшого як заборона, а у разі підвищеної
чуттєвості — і як образа. Переконують тільки слова близької та улюбленої
людини. Це ще більш підкреслює глибоко емоційний характер соціалізації поведінки
дитини. Особливо велике значення для стосунків з іншими мають позитивні
почуття. Взагалі соціальна поведінка дитини у цьому віці будується на
позитивних емоціях стосовно інших людей. Таке соціально-емоційне ставлення
утворюється поступово на глибокій і міцній прихильності дітей до всього
навколишнього. Початкова соціалізація поведінки виявляється жвавіше і частіше у
ставленні до людей, яких дитина любить, з якими перебуває у постійному
контакті.
Спосіб виявлення: а) із розмови з матір'ю слід вияснити, чи
дитину легко переконати відступитись від свого; б) експериментатор може
інсценувати ситуацію, в якій дитину треба переконати відступитись від чогось,
що їй подобається. Найкраще, звісно, щоб її переконала близька людина.
Оцінка. Оцінка ставиться за поведінку дитини,
поставленої в ситуацію, коли треба її переконати словами. Оцінка буде
позитивною, якщо два рази із трьох дитина відступиться від іграшки, якщо її
переконати в цьому.
3 роки
У своїх іграх
відображає навколишнє життя і входить у роль
Характеристика. У друге півріччя третього року дитина
поступово входить у стадію сюжетних ігор, тобто може пов'язати певну кількість
дій з іграшками в один сюжет і сама може відігравати певну роль у цьому сюжеті.
Щоб братися за сюжетну гру і входити у певну роль, необхідні важливі
психологічні передумови: здатність виконувати послідовні дії в певній системі,
відтворювати побачені життєві ситуації навколишнього середовища, які справили
враження на дитину і здобули якусь значущість для неї, включати себе у це
відтворення життя (хоч і дуже примітивно) у ролі головної дійової особи. Для розвитку найелементарнішої
сюжетної гри у ролях слід мати уяву, уміти дотримуватися і володіти певним
умінням та вправністю. Для
розвитку сюжетної гри у ролях потрібні розвиток і мислення, і мовлення. Взагалі
за складністю задуму та його реалізацією в сюжетній грі у ролях можна значною
мірою робити висновки про рівень розвитку пізнавальних та емоційних виявів і
про цілісний розвиток дитини.
Спосіб виявлення. Експериментатор спостерігає за тим, як
дитина грається: гра буде примітивною і безсюжетною, якщо вона лише маніпулює
іграшками або відтворює окремі, не пов'язані між собою дії. Гра стає сюжетною,
коли дитина на основі однієї, хоча й простої, системи окремих дій включається і
стає сполучним ланцюжком у цій системі та головною дійовою особою сюжету.
Оцінка. Показник виконано, якщо дитина відіграє
певну роль (якщо скаже, хто вона у грі) і у зв'язку з нею виконує систему
певних дій з іграшками.
ПОКАЗНИКИ-НОРМИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ
1 рік 3 місяці
Користується 10 і більше словами
Характеристика. Цей показник характеризує перший період
«мовлення окремими словами». Це ефекторне мовлення, яке не досягло свого
розвитку. Невелика кількість слів, якими користується дитина, має значення не
так своєю абсолютною кількістю, як тим, що дитина користується ними для того,
щоб позначити предмети і особи, які доводиться найчастіше сприймати.
Взагалі у цей період — до початку другого
року — кількість слів збільшується повільно. Дитина переважно слухає, що їй
кажуть, вчиться дедалі більше розуміти складне мовлення дорослих, ніж говорить
сама. Наші та закордонні спостереження й дослідження свідчать, що часто-густо
після перших слів, які дитина вимовляє наприкінці першого року, настає
відносна затримка у збагаченні словника. В.Штерн, систематизуючи наслідки
спостережень багатьох авторів і власних досліджень, встановлює, що часто діти
першими 4-5 словами користуються протягом двох-трьох з половиною місяців. І
лише пізніше, тобто у 14-15 місяців починають вживати деякі нові слова. Взагалі
перший період другого року характеризується повільним розвитком активного
мовлення. Мовлення відбувається за допомогою окремих слів, бо, використовуючи
слова, дитина кожному з них надає різного функціонального значення: «мама» у
різних випадках може по-різному використовуватися дитиною, наприклад, для того,
щоб сказати «хочу до мами», або «де мама», або «це мама» тощо. О. Decroly правильно зазначає,
що такі окремі слова, якими промовляє дитина на початку другого року, не мають
точного значення і свідчать не тільки про особу або предмет, якого стосуються,
а й усе, що чула дитина, яка знає або що хоче від цього предмета або особи.
«Щодо процесів узагальнення, то ще в передмовний період відбувається
елементарне узагальнення у вигляді генералізації умовних рефлексів».
Окремі слова, якими користується дитина, є
власне словами-реченнями. Тривалість цього періоду слів-речень у різних
дітей різна. Більшість авторів вказують на тривалість 4-5 місяців (W. Stern; О. Decroly). Деякі автори спостерігали вельми довгий
період слів-речень — до 8-10 місяців при загальному нормальному психічному
розвитку дітей. Але у всіх нормальних випадках він зазвичай закінчується до
кінця другого року і переходить у наступну фазу — речення з двох слів. О. Decroly спостерігаючи за
своєю донькою, говорить, що перші слова з'явилися у неї у 12 місяців, а у 16
місяців дитина утворювала речення з двох слів.
Наші спостереження останніх років свідчать,
що дуже часто трапляються випадки, коли дитина перестає говорити окремими
словами до кінця 15-20-го місяця.
Спосіб виявлення. Кількість слів, якими користується дитина,
не можна установити лише за допомогою одного спостереження. Слід дати вказівки
матері або виховательці, щоб вони їх записували протягом кількох днів. У момент
дослідження можна перевірити, скориставшись послугами близької людини, чи знає
дитина назви деяких звичайних навколишніх предметів за допомогою запитання: «Що
це?» (показуємо їй відповідний предмет).
Оцінка. Ставиться на основі відомостей (записаних
слів) матері та особистих спостережень. Потрібно записати (виявити у
користуванні) щонайменше 10-12 слів.
1 рік 6 місяців
Пробує з двох слів
утворити речення
Характеристика. Початком оволодіння справжнім мовленням є
спроби дитини утворити елементарне речення, тобто пов'язати два слова у одне
ціле або утворити простий словниковий ланцюжок (Н. Красногорський). Спроби дітей
утворювати речення у цей період мають різну міру успішності. Самі двослівні
ланцюжки бувають різного виду: перші речення не завжди складаються з іменника
та дієслова — «ляля ам-ам» (дитина їсть); часто зв'язок відбувається між
іменником та займенником — «мама там» (там мама). Відносна кількість дієслів у
словнику дитини до 1 року 6 місяців значно менша, ніж іменників. Взагалі більшу
частину словникового запасу дітей становлять іменники. Тому в перших реченнях
часто не вистачає дієслів, але іменник завжди є. Предмети і люди — це основні
об'єкти початкового мовлення дітей цього віку.
Здатність пов'язати два слова є важливим
здобутком розвитку мовлення. Дитина ставить слова у певну залежність, і вони
починають губити свою багатозначність, таку характерну для попереднього періоду,
і все більше уособлюється їх специфічний зміст. Поява першого речення є
важливим кроком вперед у розвитку мовлення. Вимова речення пов'язана із
загальним інтелектуальним розвитком дитини (R. Zazzo). Спостереження свідчать, що перші слова
вимовляють в кінці першого — на початку другого року й діти розумово відсталі.
Але вимова перших речень у них завжди є пізнішим явищем, ніж у нормальних
дітей.
O.Decroly вважає, що стадію
двослівного речення треба приймати за реалізацію добору різних сполучень (композицій);
одне слово уточнює значення другого. Замість того, щоб сказати: «Мамо, я хочу,
щоб ми пішли на прогулянку», — що для дитини неможливо і недоступно у цьому
віці, вона каже: «Мамо, тпру!», або «Мамо, гулі» тощо.
Спосіб виявлення. Рідко у цьому віці можна почути фразу в
момент самого дослідження. Найкраще її виявити, записуючи на слух олівцем або
на магнітофон мовлення дитини. Це може зробити людина, яка постійно біля неї.
Оцінка. Показник вважається виконаним, якщо
вдасться записати автентичні два речення, які складаються з двох слів.
1 рік 9 місяців
Може назвати п'ять
зображень на картинці
Характеристика. Характерним для цього показника є те, що в
ньому інтегруються більш прості вияви: уявлення про знайомі предмети; дитина
може пізнати ці предмети на картинці, тобто при зображенні їх у площині;
відтворити їхні назви тощо. Найважливіше те, що дитина має виконати трансфер
(перенесення) своєї уяви, отриманої від сприймання реального предмета, на
сприйняття відповідного зображення на картинці та ідентифікувати їх. Узагалі за
допомогою цього показника можна перевірити, як дитина розуміє, що предмети
мають назву, і як вона зберігається і тоді, коли предмет зображений. Тут можна
побачити і зв'язок між можливістю дитини розуміти графічне зображення
(розуміти намальоване) та називати це зображення. Це підготовка до того, що
дитина почне називати у наступні періоди і свої власні «малюнки».
Спосіб виявлення. На 20 білих картинках (розміром 5×5 см) наклеюємо кольорові зображення
яблука, кульки з ниткою, стільчика, чашки, м'ячика, хатки, черевичка, ляльки,
ведмедика, квітів, зайчика, східців, машини, телефона, фонтана, ключа, дерева,
гребінця, ножиць, трьох кубиків.
З цих 20 картинок вибираємо довільно п'ять;
різним дітям даємо їх у різних комбінаціях. Експериментатор послідовно показує
їх дитині, говорячи: «Я тобі зараз покажу одну картинку, а ти мені скажеш, що
зображено на ній». Показуємо одну картинку. Якщо дитина мовчить, можна
стимулювати додатковим запитанням: «На що це схоже?». Кожну окрему картинку не
можна тримати перед дитиною більше 30с, бо при довшому сприйнятті образ дитині
не буде зрозумілим, а навпаки, вона перестає на нього дивитися, і починає
гратися картинкою.
Оцінка. Дитина має назвати всі п'ять картинок, що
їй показують. Можна замінити одне зображення іншим, якщо дитина його не пізнає
на картинці.
2 роки
Ставить перші запитання
Характеристика. Поява запитань — це перший яскраво
окреслений вияв зв'язку мислення і мовлення у дитини. Приводом для виникнення
кожного питання, навіть найелементарнішого, є така сама і елементарна думка.
Тому своєчасна поява питань — це явний вираз того, що мовленнєва функція та
функція мислення перехрещуються і переплітаються.
Вербальне запитання
є основою діалогічної форми мовлення, яка не тільки передує монологічному
мовленню, а й швидко стимулює подальший розвиток мовлення і посилює його
комунікативну функцію.
В окремих випадках
перші запитання виникають ще на початку другого півріччя другого року, десь у 1
рік і 7-8 місяців. Але у більшості дітей це характерно для останніх трьох
місяців другого року. Перші запитання типу «Що це?» найчастіше мають дуже
недосконалий звуковий вияв, їх виникнення викликане сприйняттям нового
предмета, який є новим незнайомим для дитини подразником; вона хоче мати певну
інформацію про нього. Це стає потребою дитини, і вона хоче її задовольнити.
Водночас з першим
виникає і другий вид запитання: «Де..?». За походженням він протилежний
запитанню «Що це?». Дитина запитує «Де..?» про предмет, який тривалий час був
перед її очима, і його зникнення викликає у дитини пошуки; вона хоче отримати
відомості про предмет або особу, яких звикла бачити на певному місці.
Отже, в обох
випадках приводом для запитань дитини є потреба, яка виникає у разі
недостатності інформації; у першому разі — необхідна інформація про новий,
незнайомий досі об’єкт, з яким дитина хоче встановити стосунки, вмонтувати у
свій зовнішній стереотип; у другому разі — при запитанні «Де..?» потреба у
поінформованості виникає від зникнення чогось, до чого дитина звикла, тобто
знову порушується її стереотип. Для всього цього, однак, треба, щоб дитина
помітила наявність нового предмета або зникнення знайомого предмета і почала
шукати можливість інформованості про них, і треба, щоб розвинулася низка
суттєвих проявів у поведінці дитини, особливо спостережливість, ініціативність,
допитливість, здатність порівнювати, розрізняти, володіти елементарним
мовленням, навичка звертатися до людей, що оточують, за відомостями тощо. Тому
саме цей показник має особливо вагоме значення в оцінці психічного розвитку в цьому
віці.
Спосіб виявлення. Використовуються відомості батьків під час
цілеспрямованої розмови з ними: «Дитина часто ставить запитання?», «З якого
приводу?», «Які ставить запитання?».
Власне, кожне з
цих запитань може бути викликане експериментально, якщо показати дитині щось
цікаве або нове, заховати щось, що вона добре знала. Запитання зазвичай
виникають, коли цей етап розвитку настав.
Оцінка. Показник
здійснено і оцінюється позитивно, якщо у мовленні дитини встановлюють
експериментальне або у природних умовах два запитання («Що це?» і «Де..?») або
одне, але поставлене двічі.
2 роки 6 місяців
Ставить різноманітні запитання
Характеристика. З початку
третього року перші запитання «Що це?» і «Де..?» стають частішими. Незабаром
після цього настає новий вид запитань. Одне з найчастіших запитань — це
запитання «Чому?». Спочатку це запитання, хоч за формою і є каузальним (причинним),
власне, ще не спрямоване на пошук причини явища. Але все ж воно містить щось
відмінне від «Що це?», «Чому?» як запитання дитини віком 2—2,5 роки є, швидше,
способом, коли вона може ставити одне за одним запитання одного виду,
пов'язаних одноманітним ланцюжком. Але, збільшуючи кількість запитань, «Чому?»
має значення для підтримки психічної активності дитини. Через нього словесний
зв'язок з іншими людьми все більше утверджується.
Ще одне
запитання, яке виникає у першу половину третього року, це запитання «Як?». По
своїй суті воно спрямоване на з'ясування способу якоїсь дії. Його виникнення
пов'язане зі збільшенням дієслів у мовленні дитини у три роки. Хоча запитання
«Як?», так само як і «Чому?», не стосується самої суті, яка стоїть за ними,
вони в думці спрямовують до пошуку відповіді. Вона може бути зовсім незначною;
дитина задовольняється навіть відповіддю з одного слова. Це показує, що основне
призначення різноманітності запитань полягає передусім у підтримці
комунікативного зв'язку, а потім і в тому, щоб одержати інформацію про певний
предмет або дію. Тому ці запитання показові як для соціалізації дитини, так і
для розвитку її інтересу до навколишнього середовища, які вже стоять на вищому
рівні. Тому цей показник важливий і надійний як норма загального психічного
розвитку дитини у цьому віці. Розумово відсталі діти не можуть ставити
різноманітні запитання до кінця третього року.
Спосіб виявлення. Цей вияв
психічного розвитку дитини можна помітити в процесі тривалого спостереження і
прослуховування мовлення дитини. Найкраще про це може довідатися людина, яка
тривалий час буде з дитиною і якій можна дати відповідні вказівки, що треба
занотувати, коли, як часто і у яких випадках дитина ставить запитання.
Оцінка. Щоб вважати
показник досягнутим, слід записати щонайменше двічі поставлені дитиною
запитання «Чому?» і «Як?».
3 роки
Може зв'язно розповісти (переказати)
простий випадок або оповідання
Характеристика. У другій половині
третього року за умов правильного догляду і виховання дитина засвоює пов'язане
мовлення як засіб висловлення і як спосіб зв'язку з іншими людьми так, що може
розповісти певним чином і зрозуміло для інших якийсь випадок або щось таке, що
її вразило. Вона може досить пристойно розказати маленьку казку або оповідання,
які чула. Це вже рівень мовного розвитку, який говорить про достатній запас
слів і зрозумілу вимову.
Спосіб виявлення. З відомостей
матері дізнаємося про те, чи дитина пробує розповісти так, щоб було зрозуміло
для інших. У момент дослідження це можна перевірити, попросивши дитину
розповісти щось або розказати їй маленьке оповідання з чотирьох-п'яти речень і
попросити його переказати. Можна дати прослухати частину казки з платівки або з
магнітофонного запису і потім попросити дитину розповісти, що вона чула.
Оцінка. Щоб позитивно
оцінити цей показник, треба, щоб дитина розповіла або переказала щось
чотирма-п'ятьма реченнями з трьох і більше слів.
Немає коментарів:
Дописати коментар