5 помилок батьківської любові

П’ЯТЬ ПОМИЛОК БАТЬКІВСЬКОЇ ЛЮБОВІ

Дуже часто, ми, батьки, думаючи, що любимо свою дитину калічимо її, а тоді в прихильному віці звинувачуємо в невдячності. Оскільки любов буває різна, хотілося б попередити про помилки в любові:

1.     Власницька

Вона заохочує в дитини почуття надмірної залежності від батьків. Мамі й татові здається, що лише вони знають, яку кашу найбільше полюбляє чадо, яке платтячко одягнути в садок, у який гурток ходити після уроків тощо. Маніпулюючи, опікуючи, використовуючи свою владу, батьки намагаються  тримати дитину залежною від себе. Вона – їхня власність, вони мають усі права на неї. Ці батьки й поводяться з дитиною, як з власною річчю. Забуваючи, що вона – істота, нехай і маленька, котрій необхідно розширювати свої права й ставати впевненою в собі людиною.

Власницькі почуття є в кожного з батьків. Але спробуйте відокремити їх від щирої турботи про благополуччя дитини. Поважайте в дитині право бути самою собою. Звичайно, це не означає відмови від усіх обмежень і дозволу всього. Просто заохочуйте в ній прагнення думати, брати на себе відповідальність.

Надмірна опіка заважає емоційному розвитку дитини, їй, цілком покірній батькам,  буде важко знайти себе у цьому світі. Вона може стати легкою здобиччю вольових, впливових особистостей або груп. Або ваші взаємини з дитиною погіршуватимуться в міру її дорослішання, вона все менше піддаватиметься вашому керівництву.

2.     Амбіційна

Ми всі до деякої міри задовольняємо свої амбіції через дітей. Недавно на концерті в дитячому садку ви з’ясували, що ваша дівчинка непогано танцює. Спостерігаючи за граціозними рухами дочки, ви думкою перенеслися в ті дні, коли самі палко мріяли стати балериною. Вам це не вдалося, але от, може, дочка здійснить мамину мрію. Чи син повинен стати спортсменом, тому що ним не зумів стати тато.

Будь-які ваші зусилля втілити свою не здійснену мрію  через дитину будуть помилковими, якщо вона сама цього не захоче. Чим частіше батьки задовольняють свої амбіції через дітей, тим більш умовна їхня любов. Адже вона залежить від того, наскільки добре дитина виправдала сподівання мами й тата.

У такому разі в дитини не виникне розуміння особистих прав. Вона не навчиться думати самостійно й покладатися на себе. Батьківська любов має допомагати дітям виконати в життя те, що визначено долею, а не вказівками дорослих.

3.     Лише аргумент під час сварки

Найчастіше під час сварок між людьми відбувається зміна ролей. Через брак інших аргументів мама чи тато апелюють до своїх дітей. Більшою мірою це властиво жінкам, які намагаються відстояти у сварці з чоловіком свою правоту, скаржаться на нього маленькому синові чи залучають в спільники дочку. Батьки поводяться з дитиною як з дорослою й дивляться на неї як на джерело підтримки, комфорту для себе.

На жаль, майже всі ми вдаємося до такої форми спілкування,  розраховуючи, що дитина допоможе нам вийти з важкого становища. Не має значення, чим воно викликано: хворобою, депресією, втомою.

Не чекайте, що, перейнявшись ситуацією, дитина виявить дива поступливості, розуміння, слухняності. Та ще й стане вашим захисником і втішальником. Ваші вимоги непомірні й надто передчасні для неї, вона не  в змозі виконати те, чого від неї хочуть, і реагувати належним чином. Якщо нав’язати їй цю роль утішальника, вона не буде нормально розвиватися.

Звичайно, дитина повинна вміти й поспівчувати батькам, і виявити про них турботу, але на рівні свого віку. Не можна навіть припускати, що вона може задовольнити ваші емоційні потреби. В батьків має бути особисте духовне життя, свої захоплення, вірні друзі, улюблені люди, надійні подружні стосунки. Ви можете дати дитині більше, якщо самі будете емоційно й духовно наповнені.

4.     Спокуслива

Поки дитина ще зовсім маленька,  важко втриматися від спокуси потискати її, зацілувати, залишити в батьківському ліжку. Ми зворушуємося, коли синочок із почуттям цілує свою неньку просто в губи. Сміємося, коли дочка заявляє, що вийде заміж за тата. Замість того щоб визначити деяку дистанцію у стосунках.

Якщо не зробити цього вчасно, дитина може сприйняти батьківську ласку зовсім не так, як треба. Наслідки ж цього - невміння створити особисте життя й прихильності до когось із батьків будучи в же дорослим від занадто раннього пробудження чуттєвості.

5.     Нелюбов

Усі ці взаємини шкідливі як для батьків, так і для дітей, і нормальні дорослі, зрозуміло, хотіли б їх уникнути. Але зі страху виявити «неправильні» почуття батьки впадають в іншу крайність. Вони утримуються від вияву своєї любові.

Це найпоширеніша помилка у вихованні.

Тож не допускайте ситуації, коли ваше серце переповнене любов’ю, але її занадто мало в повсякденному житті вашої дитини. Вона їй дуже потрібна.

Психічне здоров'я дитини

ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ДИТИНИ

Роль сім’ї у формуванні характеру, самооцінки дитини, її  становленні є найголовнішою і найважливішою. Причиною негараздів чи, навпаки, досягнень у справі виховання молодого покоління вважається сімейна атмосфера. Саме сім’я насамперед впливає на гнучку психіку дитини і тому несе головну відповідальність за поведінку й особистісні особливості своєї дитини.

Сучасні дослідники встановили, що в школі дитина проводить 70% свого активного життя протягом 12 років, але доведено, що лише 20-40% негативних впливів на психічне здоров’я дитини пов’язані зі школою. Найважливішим для психічного здоров’я дитини є психологічний клімат родини, ставлення до дитини в сім’ї. Це стосується невротизації дитини, тобто причин виникнення і перебігу хвороби. Найчастіше неврози та інші психічні захворювання починаються з дошкільного періоду. Щоб корегувати та налагодити гармонійний розвиток дитини використовують психопрофілактику – це корекційні та психологічні заняття з дітьми.

Безумовно, найкращий профілактичний засіб – добрі подружні стосунки. Вони іноді навіть є важливішими за взаємини дітей з батьками. І взаємини дитини з батьками, і її відчуття безпеки сильно залежать від взаємин чоловіка та жінки. Спочатку важливо створити найкращі взаємини між чоловіком та дружиною, перш ніж налагодити теплі стосунки з дитиною.

Н.Корольчук визначоє психічне здоров’я як такий рівень діяльності психіки людини, що забезпечує її оптимальне й адекватне функціонування на психологічному, соціальному, біологічному й професійному рівнях.

Психічне здоров’я, як адекватне відображення усвідомлення людиною себе й навколишнього світу у всьому його різноманітті, забезпечує задоволення потреб у діяльності, спілкуванні, пізнанні, відновленні психічних і фізичних сил і при цьому дає відчуття психологічного й фізичного комфорту.

Для здоров’я дитини важливо не тільки те, щоб задовільняти її пізнавальні потреби, а й соціальні потреби у спілкуванні, психологічні потреби у повазі до свого почуття власної гідності, до її почуттів та переживань, інтересів та здібностей (не тільки у навчальній діяльності). На думку І.Дубровіної, психічне здоров’я – це те, що робить особистість самодостатньою. Суспільство ж ззовні задає їй норми і рамки. Воно озброює її засобами саморозуміння, самоприйняття й саморозвитку в констексті взаємодії з людьми в умовах культурних, соціальних, економічних та екологічних реальностей навколишнього світу.

Показники психічного здоров’я-

це індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей – збудженість, емоційність, чутливість, схильність до стресів, афектів, особливості мислення, характеру, здібностей, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, настанов, уявлень, почуттів тощо.

Індикатори, які відображають індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини: наявність проблем спілкування, відчуття комфорту перебування в колективі, характер стосунків із близьким оточенням, уміння керувати своїм психічним станом, ступінь стресу, ступінь самозадоволення.

Перехід від психологічного до соціального рівня досить умовний. Психологічні властивості особистості просто не існують за межами системи суспільних відносин.

Що таке особистість?

Метафізична особистість має свої фізичні прояви: у поведінці, вчинках, властивостях характеру. Цілком матеріальні прояви нематеріальної особистості свідчать про факт її існування. Сутність особистості, в її психологічному розумінні, проявляється тільки через ставлення до інших людей. Думка про те, що умовою існування особистості є інша людина, про те, що особистість пізнається й проходить становлення лише через інших людей, пронизує всю вітчизняну психологію та філософію. Л.Виготський писав про особистість: «Через інших ми стаємо собою».

Розуміння особистості не може лежати поза зв’язком із мораллю. Цей зв’язок такий очевидний, що ігнорування й виключення морального компоненту неминуче призводить до формування аморальної особистості.

Суспільство егоцентричних та егоїстичних людей – ущербне суспільство.

Відомо, відхилення особистості й невротичний розвиток (психічне здоров’я) тісно пов’язані з егоцентричною орієнтацією людини, є причиною різних невротичних і особистісних розладів.

Експериментальне дослідження типів особистості виявило: коли домінують мотиви самоствердження, благополуччя, особистого успіху на шкоду іншим – це егоїстична спрямованість; якщо домінують мотиви допомоги іншим, пізнання, творчості – це суспільна (ділова) спрямованість.

Виявилось, що особи, в яких спрямованість егоїстична, менш благополучні у своєму психічному розвитку. Вони роблять усе для себе, для свого успіху, досягнень, а виходить, що живуть собі на шкоду. З такими людьми менше товаришують. Вони хочуть бути визнаними, любимими, але виявляється, що їх менше люблять. Виникає парадоксальна ситуація: що більше людина прагне до самоствердження, визнання, то менше вона виявляється задоволеною.

Людина, як особистісить, насамперед є істотою суспільною. Тут на перший план  виходить питання впливу (як позитивного, так і негативного) з боку різних соціальних зв’язків – родини, друзів, педагогів, роботи, дозвілля, приналжність до релігійних та інших організацій тощо. Тільки люди зі здоровою психікою почуваються активними учасниками соціальної системи.

Реалізація ідеї психічного здоров’я в соціальному плані потребує від суспільства перегляду невиправданих традицій і пріорітетів у сфері виховання та навчання, професійної зайнятості, організації дозвілля й відпочинку, індустрії харчування тощо.

Критерії оцінювання психічного здоров’я

Питання оцінки психічного здоров’я є ключовим. Деякі автори для характеристики психічного здоров’я пропонують окремі його ознаки. Особливовї уваги серед цих ознак заслуговує критерій психічної рівноваги. За його допомогою можна говорити про характер функціонування психічної сфери людини (пізнавальної, емоційної, вольової).

Від ступеня виразності психічної рівноваги залежить урівноваженість людини з об’єктивними умовами, пристосованість до них (В.М’ясшиев). Врівноваженість людини й адекватність її реакцій на зовнішній вплив мають велике значення в плані розмежування норми й патології.

Тільки у психічно здорової, тобто врівноваженої, людини простежуються ознаки:

- відносної стійкості поведінки й адекватності її зовнішнім умовам;

- високої індивідуальної пристосованості організму до звичайних коливань зовнішнього середовища;

- здатності підтримувати звичайне комфортне самопочуття, морфофункціональне збереження органів і систем.

Цей критерій органічно пов’язаний з двома іншими: органічністю організації психіки і її адаптивними можливостями.

За одним критерієм неможливо оцінити психічне здоров’я. Ідея комплексного підходу  до оцінювання психічного здоров’я людини є перспективною.

Критерії основних ознак здорової психіки поділяються за видами виявлення психічного (психічні стани, процеси, властивості, ступінь саморегуляції тощо).

Критерії психічного здоров’я:

- властивості особистості: оптимізм, зосередженість (відсутність метушливості), врівноваженість, етичність (чесність, совісність, тактовність тощо), адекватний рівень домагань, упевненість у собі, неуразливість (уміння позбутися образ), працьовитість, незалежність, безпосередність, відповідальність, почуття гумору, доброзичливість, терпимість, самоповага, самоконтроль;

- психічні стани: емоційна стійкість (самовладання); зрілість почуттів, відповідно до віку; вільний природний вияв почуттів та емоцій; здатність радіти; збереження звичайного оптимального самопочуття;

-  психічні процеси: максимальне наближення суб’єктивних образів до об’єктів дійсності, яка відображається (адекватністю психічного відображення); адекватне сприйняття самого себе; здатність до логічної обробки інформації; креативність (здатність до творчості, уміння використати інтелект); знання себе; дисципліна розуму (керування думками).

Характерні ознаки психічного нездоров’я:

- властивості особистості: залежність від шкідливих звичок, невідповідальне ставлення до себе; втрата віри в себе, свої можливості; пасивність (духовне нездоров’я);

- психічні стани: емоційне отупіння, безпричинна злість; ворожість; слабкість як вищих, так і нижчих інстинктивних почуттів; підвищена тривожність;

- психічні процеси: неадекватне сприйняття самого себе, свого Я; нелогічність, зниження когнітивної активності; хаотичність (неорганізованість) мислення; категоричність (стереотипність) мислення; підвищена сугестивність; некритичність мислення.

Критерії оцінювання психічного здоров’я:

- усвідомлення й відчуття безперервності, сталості й ідентичності свого фізичного й психічного Я;

-       відчуття сталості й ідентичності переживань в однотипних ситуаціях;

-       критичність у ставленні до себе, своєї діяльності, її результатів;

- адекватність психічних реакцій силі впливів середовища, соціальним обставинам і ситуаціям;

-   здатність до самоконтролю поведінки відповідно до соціальних норм, правил, законів;

-       здатність планувати своє життя й реалізовувати його;

-     здатність змінити спосіб поведінки залежно від зміни життєвих ситуацій та обставин.

Рекомендації батькам щодо виховання дітей

ДІАЛОГ З ДИТИНОЮ

Основою виховного підходу є здатність установлювати з дитиною діалогічні взаємини. Навчитися діалогу з дитиною можна, якщо навчишся діалогу з собою. Діалог із собою – це вміння оголосити собі (зовнішньому, емпіричному, своєму наявному стану) війну, щоб виявити красу внутрішньої людини.

Гідність людини засипана різним мотлохом, чекає, коли про неї згадають і подбають. Ця забута й занедбана внутрішня людина живе в кожному, а отже, і в дитині. Іноді, коли перебуваєш у владі  емпіричного, зовнішнього й суєтного, починаєш вірити, що немає гідності ні в тобі, ні в інших. Спілкування з дітьми так, ніби ти апелюєш до внутрішньої людини, в якої є гідність і своя місія, вирощування внутрішньої людини – ось завдання виховання. Завдання непросте. Якщо ти по-справжньому поважаєш себе, то поважатимеш і інших.

Що ж у собі, та й у інших, ти можеш і повинен поважати? Що є підставою для цього? Прихована внутрішня людина, яка може любити, терпати, пробачати, співчувати. Людська гідність – це гідність образу Божого в людях, і діти – не виняток. Міра виразності такого образу не повинна виключати належного ставлення ні до себе, ні до інших, ні до дітей. Подолання в собі того, що не відповідає цій внутрішній людині, і створення умов для такого подолання в дітей – завдання виховання дітей, а також завдання виховання в собі батька. Якщо зрозуміємо це – то ми на шляху до діалогу із собою та дітьми, тому що діалог – це взаємодія мого й твого духовного «Я», що супроводжується радістю єдності та взаєморозуміння.

Багато прикладів діалогу з дітьми можна знайти у В.Сухомлинського. В одній із його книжок є опис, як він разом із дітьми пішов у похід, до якого вони дуже довго готувались. Усі радісно смакували, як вранці зустрінуть світанок, посидять біля багаття, як радісно буде їм на природі разом. Настав довгоочікуваний день. Вони, веселі й натхненні, вирушили в похід. Але дорогою зустріли тракториста зі зламаним трактором, що самотньо стояв у полі. Нікого не було, і не було від кого чекати допомоги. Тоді вчитель звернувся до дітей: «Що будемо робити? Підемо далі чи допоможемо трактористу?». Він дав свободу вибору, бо сподівався, що діти вчинять правильно. І вони це зробили. Усі дружно допомогли трактористові.

Вищенаведений приклад – свідчення того, як звертання до внутрішньої людини, віра в неї в поєднанні зі свободою стали основою морального вибору дітей. Подібний досвід вільного вибору, і при цьому переживання радості від того, що ти вчинив по совісті, подолав себе й допоміг іншому, робить його по-справжньому цінним.

Як же правильно виховувати дитину, щоб вона максимально засвоїла право називатися людиною? Зрозуміло, що у кожній сім’ї існують свої традиції, принципи, норми та правила. Але, мабуть, немає сім’ї, в якій батьки не хотіли б бачити свою дитину доброю, щирою, доброзичливою, справедливою. Не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна було б, не змінюючи «застосовувати» до своєї дитини. Індивідуальне ставлення до дітей – це невід’ємне право кожного батька.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

1. Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона – єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.
2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її  сильні властивості.
3. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.
4. Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.
5. Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.
6. Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато – лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.
7. Ніколи не давайте дитині особистих негативних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».
8.  Намагайтеся впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй інструкції. Якщо прохання не виконується, треба переконатись,  що воно відповідає вікові й можливостям дитини. Лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій, наказів, що буде досить ефективним для дитини, яка звикла реагувати на прохання батьків. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання – найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний – вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
9. Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття, про життєві правила та цінності, зможете краще зрозуміти одне одного.
10. Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.
11. Нехай не буде жодного дня без прочитаної разом книжки (день варто закінчувати читанням доброї, розумної книжки).
12.  Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Щодня цікавтеся її справами, проблемами, переживаннями, досягненнями.
13. Дозволяйте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити, працювати з конструктором. Заохочуйте її до цього, створюйте умови.
14. Відвідуйте разом театри, музеї (спершу достатньо одного залу, щоб запобігати втомі, а згодом поступово, за кілька разів, слід оглянути всю експозицію), організовуйте сімейні екскурсії, знайомлячи дитину з населеним пунктом де ви мешкаєте.
15. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підтримуйте ініціативу й бажання допомагати вам).
16.  Дайте вашій дитині більше самостійності, не забирайте у неї право на помилку, адже, виправляючи свої помилки, дитина вчиться. Краще порадьте їй як вчинити правильно, й обов’язково аргументуйте свої думки. Розкрийте дитині наслідки її майбутнього вчинку і потім надайте право вибору.
17. Дотримуйтесь єдності вимог у сім’ї, інакше дитина навчиться пристосовуватись, обманювати.
18. Ніколи не з’ясовуйте стосунки у присутності дитини. Виникнення дитячих неврозів має тісний зв’язок із негативною дією сварок між батьками у присутності дітей. Не маніпулюйте дитиною у власних інтересах, особливо, коли вона це бачить і чує.
19. Не соромтеся визнати перед дитиною свою помилку чи неправоту, попросити у неї вибачення. Покажіть їй, що ідеальних людей не існує і ви теж можете помилятися.
20. У спілкуванні уникайте наказових форм дієслів.
21. У конфліктіній ситуації уникайте «ти-висловлювань», замінюючи їх «я-висловлюваннями»:

-       Ти завжди кричиш на мене! – Я дуже хочу, щоб на мене не кричали, бо я тоді погано розумію, чого від мене вимагають.

-       Ти знову розкидав іграшки! – Я так втомилася на роботі, невже мені доведеться ще й іграшки складати? Здається це твій обов’язок.

-       Ти не любиш мене! – Я знаю, що ти мне любиш, просто зараз трохи сердишся на мене, давай вибачимо один одному і помиримося.

-       Ти знову погано їси! – Невже я зовсім не вмію готувати? Як шкода, що моя їжа несмачна…

22. Уникайте абстрактних висловів, що не описують конкретної ситуації:

-       Скільки разів тобі казати!

-       Ти знову…

-       Коли ж ти навчишся?

-       Ти все робиш не так!

23.Ніколи не займайтесь цілеспрямованим словесним вихованням. Краще покажіть дитині гідний приклад. Адже дитина на підсвідомому рівні засвоює і копіює ваші правила поведінки та моральні норми. Дитина ваше – дзеркало.

24. Демонструйте оптимізм. Виражайте впевненість у хорошому результаті, у можливостях дитини – цим ви укріплюєте віру дитини в себе, сприяєте позитивному ставленню до світу і оточення, зміцнюючи її психічне здоров’я.

Психологи радять розглядати виховання не як однобічну спрямованість впливів, а двосторонній процес, де дитина – не лише об’єкт цих впливів, а й активний учасник, суб’єкт виховання. Це можливо, коли стосунки між дорослими і дітьми в сім’ї формуються на засадах особистісної рівності, довіри, взаєморозуміння, визнання права кожного на свою точку зору в різних життєвих ситуаціях. Навть коли йдеться про 6-7-річного малюка, треба пам’ятати: перед вами не просто маленикий хлопчик чи дівчинка, а особистість з унікальним внутрішнім світом, з тільки їй притаманними індивідуальними відмінностями. Знання та врахування цих відмінностей – неодмінна складова успішного виховання. Батьки мають бути пильними й дуже чутливими до реакцій, слів, вчинків своїх дітей. Дуже часто син чи донька в непрямій формі сигналізують дорослим про їхні ж помилки та прорахунки.

Здатність почути, зрозуміти дитину – своєрідний місток між батьками та дітьми.

«Чим досконаліше виховання, тим щасливіші народи». (Гельвецій)

«Дитина – рентгенівський знімок сім’ї». (Макаренко)

«Важкі діти – ті, в яких немає душевного контакту з дорослими». (Соловейчик)

«Виховання в тому і полягає, що доросле покоління передає свій досвід, свою пристрасть, свої переконання молодшому поколінню». (Макаренко)