Шановні читачі

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ

У попередніх публікаціях  ми розглянули дуже важливий період у житті дитини,  перші три роки її життя. Зрозуміло, що саме там, образно кажучи, закладається контур та основа «фундаменту» майбутньої людини. Після трьох у дошкільному віці міць «фундаменту» особистості має зрости, що дає підстави для розбудови та розвитку майбутніх здібностей дитини.

Утім, дорослі досить часто поспішають у своїх намаганнях пришвид­шити ті чи інші процеси розвитку, тіла та душі, забуваючи про необхідність певного їх «дозрівання». Є велике бажання запитати всіх нас дорослих: чи споживали би ми в їжу винятково «зелені» нестиглі овочі, фрукти чи збіжжя? Відповідь зрозуміла всім! Чому ж тоді ми, як «Господь Бог» вирішуємо за природу та беремо на себе відповідальність за дії, що спотворюють і навіть позбавляють дитинства малюка, вирішуючи на наш власний розсуд його майбутнє? Чи можливо ми так упевнені у своїй непогрішності, що будь-які засоби досягнення нашої дорослої мети важ­ливіші за дитячі потреби та їх радість? Невже і надалі ми, дорослі, будемо насиллям забезпечувати «щастя» наших дітей? Ось чому й хочемо показати природні «береги» психофізіологічного єства дитини та дати певні поради, як їх не розмити, як спрямувати у природне русло творчу енергію.

Зрозуміло, що ми не ставимо за завдання показати «пульт керу­вання» дитиною. Наше завдання в іншому—показати безмежність, індивідуальність та деякі загальні механізми роботи психофізіоло­гічних механізмів дитини. Готові «рецептурні довідники» з проблем виховання та навчання дитини є досить неефективними тому, що не враховують різноманітності та багатоплановості у розвитку душі та тіла дитини. Досить часто одні й ті самі «рецепти» виховання та навчання для різних дітей мають протилежні результати і наслідки. Тому пам’ятаймо про це! Запропонована публікація не є панацеєю від всіх проблем, що виникають у дитини в процесі її виховання та навчання дорослими.

Насамперед ми бажаємо озброїти батьків знаннями певних зако­номірностей психофізіологічного розвитку дитини в її дошкільному віці, а саме 4-5 років. Ми усвідомлюємо, що цей вік наразі в Україні постає перед досить складною і доволі неоднозначною проблемою підготовки дитини до майбутнього її шкільного навчання так, як воно може починатись уже з шести років. Трагізм ситуації полягає в тому, що період підготовки до школи припадає саме на ці два роки — 4-й та 5-й рік життя дитини.

Пояснимо нашу позицію. Мама може перебувати у відпустці по догляду за дитиною до трьох років. Тому в садочок дитина може прихо­дити на четвертому році життя. До школи вона може вступати в шість, а досить часто, «заплющуючи очі» на вимогу настирливих батьків, і у «п'ять з хвостиком» (бо за твердженням ультрасучасних батьків, діти вже все знають і готові до навчання у школі, на їх погляд, а те, що вони не награлись, програючи у грі досвід дорослих, у майбутні соціальні ролі, соціокультурні стосунки, початкову стадію своєї самоідентифікації у світі казки,—це не проблема, її можна подолати, доклавши вольових зусиль з боку дорослих). А що вже казати про фізіологічну готовність до школи (сформованість очного яблука, пропорції голови до тіла і т.д.)? «Ми, дорослі, самі знаємо, як діяти нашим дітям» — обґрунтування на погляд ультрасучасних батьків досить залізне.

Втім, дослідження свідчать про його хибність і навіть небезпе­ку в подальшому становленні нормальної психофізіології дитини. Пришвидшуючи штучно природні закони розвитку дитини, забіга­ючи наперед, можемо наразитись на досить гіркі результати. Варто пам'ятати, що не може пшениця бути посіяна і дозріти за місяць і стати придатною для вживання, так само і дитина не може набути досвіду, все осягнути і стати дорослою за один-два роки свого життя, особли­во коли тобі три-чотири роки і є велике бажання досхочу погратись, побігати та пострибати. Коли на повні груди людина має «вдихнути» ДИТИНСТВА, а не прожити його заочно, догоджаючи самовпевненим амбіціям дорослих дядь та тьоть.

Матеріали наступних публікацій (Психофізіологія 4-5 років) допоможуть батькам зрозуміти дитячі потреби та бажання, а отже, наблизять дошкільне навчання до природних потреб дитини, зберігши унікальну «флору» та «фауну» СВІТУ ДИТИНСТВА. За це варто поборотись, пам’ятаючи про унікальну місію батьків, яка об’єднує в собі педагога з лікарем. Педагог працює з душею людини, а лікар з її тілом, а разом вони мають високу мету — «Не нашкодити людині»!!! Дорогі батьки!!! Давайте свідомо ставитися до батьківства і «не шкодити» своїм дітям.