ДИТЯЧІ СТРАХИ

ДИТЯЧІ СТРАХИ

Дитячі страхи - явище досить поши­рене, вони можуть виникати за будь-яких обставин. Страх - це захисна емоція, що з’являється під час загрозливої для життєдіяльності людини ситуації, спрацьовує інстинкт самозбереження.

Залежно від характеру загрози інтен­сивність та специфіка переживання стра­ху коливається в досить широкому діапа­зоні відтінків: побоювання, тривога, пере­ляк, жах.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ДИТЯЧИХ СТРАХІВ

1. Випадок, який дійсно відбувся з дитиною. Життя навколо досить різнома­нітне й не завжди безпечне: налякала со­бака, застряв у ліфті, на вулиці приставав якийсь чужинець. Ці страхи легше ніж інші піддаються корекції. Якщо подібні події більше не повторюються, більшість таких страхів проходять самі по собі.

2. Особливості характеру дитини. Появі й, головне, закріпленню страхів спри­яють такі риси як тривожність, підозрілість, недовірливість, пе­симізм, невпевненість у собі, над­мірна залежність від інших людей (батьків, вихователів, учителів), хворобливість. Усе це стає підґрунтям для розквіту страхів, які ви­никли під час екстремальної ситу­ації. А звідки ж беруться усі ці риси характеру? У більшості випадків - від нас, дорослих!

3. Виховання дітей методом залякування. «Не будеш їсти, за­бере тебе Бармалей!»; «Не плач, бо віддам тебе чужому діду»; «Якщо не будеш спати, прийде за тобою Баба-Яга!» тощо. Напевно, нам неодноразово доводилося чути подібні «шедеври» педагогічного впливу. Так, метод діє, але батьки повинні розуміти, що цей метод розвиває у дітей недовіру не лише до оточуючого світу, а й до самих батьків. Наслідки недовіри батькам проявляють себе не зразу, а через багато років – починаючи з підліткового віку. Можливо цей приклад буде  жорстоким стосовно Вас, батьки, але це правда, наприклад: небажана вагітність та багато іншого. За використання брехні дитина учитися брехати, адже вдійсності цих персонажів не існує. Тепер дитина знає, що близькі для неї люди можуть відда­ти її чужому дідові, ніхто не захис­тить її від Баби-Яги. Як же це несправедливо - карати дитину страхом! Краще повідомити дитині, що її поведінкою не задоволені ви особисто, саме ви, а не якась Баба-Яга. Тоді дитина побачить, що нею не задоволена найзначущіша для неї людина - мама або тато, вихователька чи учителька. Це дуже впливовий метод.

4. Тривожні батьки. Дуже часто діти бояться чогось не самі по собі, а тому, що цього бояться їхні батьки, бабусі. У біль­шості випадків така ситуація зустрічаєть­ся в сім’ях, де в мами чи бабусі спостері­гається високий рівень тривожності щодо дитини, особливо, якщо вона - єдина, пізня або не досить здорова. В такому випадку допомога потрібна не тільки дітям, а й мамі чи бабусі, а може, навіть, татові.

5. Дитячі фантазії. У когось ця якість розвинута менше, у когось - більше, однак світ фантазій звичне середовище для до­шкільнят та молодших школярів. І цей світ поки що не контрольований. Деякі фантазії виходять із-під контролю, стають неслух­няними й тому - страшними. У будь-яко­му випадку дитина сама створює стій світ та свої страхи.

6. Наявність іншого, більш серйозного розладу. Якщо поряд зі страхами у дитини з’являються й інші розлади поведінки: агресивність, порушення сну, заторможеність, тіки або заїкання —можливо, в неї невроз. Якщо дитячі страхи досить незвичайні за своїм змістом і способом прояву, якщо дитина чує погрожуючий голос або бачить щось, чого не бачать інші, тоді це привід для серйозного занепокоєння й для термінового звернення до спеціалістів: медиків та психотерапевтів.

ДІАГНОСТИКА ДИТЯЧИХ СТРАХІВ

Виявити тривожну дитину, зазвичай, не складає труднощів, якщо враховувати напруженість та занепокоєність, намагання уникати джерела загрози й позитивну відповідь на запитання про наявність страху.

Перед тим, як допомагти дитині, необхідно з’ясувати, які конкретно страхи у неї. Адже страхи, які з’являються в поведінці дитини, відображають далеко не повну картину її внутрішніх, часто невідокремлених від небезпек, страхів.

МЕТОДИ ПСИХОКОРЕКЦІЇ ДИТЯЧИХ СТРАХІВ

Терапія малюванням. Вивчення дитя­чих малюнків дозволяє краще зрозуміти інтереси, особливості переживань та внутрішній світ дітлахів. Відсутність пози­тивного емоційного стану та наявність страхів, із якими дитина не може впоратись, у малюнках підкреслюється перева­жанням сірих тонів і домінуванням чорно­го кольору. Під супроводом психотерапевта (арт-терапевта) малюнки сприятимуть втраті афективно-травмуючого страху в психіці дитини.

Казкотерапія. Тексти казок викликають інтенсивний емоційний резонанс у дітей. Тому психологові (батькам, вихо­вателям чи учителям) потрібно так викласти зміст казки, щоб дитина відчула себе хороброю, сильною і змогла побороти страх. Для цього використовуються  казки: вигадані психологом із врахуванням індивідуальних особливостей дитини або підібрані таким чином, щоб ство­рити сприятливі умови для подолання страху. Казка дає можливість відреагувати значущі емоції, виявити внутрішні конфлікти та труднощі. Під час прослуховування страшних казок або казок зі «страшними» епізодами дитина вчиться зменшувати інтенсивнісь своїх страхів, тоді  емоційний світ стає гнучким та насиченим.

Музикотерапія. Усім відомо, що музика заспокоює, підбадьорює та подавляє негативні емоції. Чітко підібрані музичні твори заспокоюють дитину, розслабляючи та відволікаючи її від страху.

Танцювальна терапія - метод психотерапії, в якому співвідносяться рухи тіла і вплив музики, які відволікають дитину від страхів, сприяють розумінню мови свого тіла, вмінню корегувати свої почуття та емоції.

Системний підхід в арт-терапії  дитячих страхів один із найбільш ефективних методів. Які методи корекції не були б вибрані (один чи декілька), вони принесуть лише користь дитині. Адже легше попередити розвиток патологічних страхів у дитячому віці, ніж лікувати фобії та нав’язливі стани в дорослих. Використання запропо­нованих методів для профілактики та ко­рекції дитячих страхів допоможе дитині легше пройти вікову обумовленість страхів та переключитися на здорову, життєрадіс­ну діяльність, гру.

Ігротерапія. Дитина, беручи активну участь у грі, переступає поріг страху та со­ром’язливості, отримує «перемоги» й за­знає «поразки». Наслідування улюблених героїв під час гри допомагає побороти страх та переляк. Граючись, можна побігати за Вовком (один із гравців одягає маску вов­ка) з пістолетом. І тепер уже боїться та про­сить пробачення за свої погані вчинки Вовк. У грі можна й самому побути Вовком, Бабою-Ягою, налякати своїх однолітків, маму чи бабусю (дати дитині можливість бути мужнім та хоробрим!), разом посмія­тися над їхнім страхом. Адже сміх вбиває страх. Зустрічаючись зі страхом у присут­ності значущих для дитини людей, дітла­хи навчаються долати його.

Батьки, психологи чи вихователі/учи­телі для подолання страхів у дитини мо­жуть використовувати давно відомі народні ігри, які допоможуть зняти заторможеність, скутість та страхи, що виникають у дитини в темряві, замкнутому просторі в новій, неочікуваній ситуації спілкування.

Ігрова терапія - природний спосіб вира­ження свого «Я», зміцнення впевненості у собі. Ігротерапія пробуджує активність дитини, її ініціативу й самостійність, роз­виває вміння володіти емоціями та приймати самостійні рішення.

НАРОДНІ ІГРИ СПРЯМОВАНІ НА ПОДОЛАННЯ СТРАХІВ

Гра«Піжмурки»

Мета: подолати страх раптового впли­ву; темноти та замкнутого простору.

Правила гри. Спочатку дитині, яка відчуває страхи, міцно зав’язують очі, вона повинна їх тримати закритими, тобто імітувати замкнутий простір. Пе­ред початком гри ведучий із зав’язани­ми очима повертається кілька разів на­вколо себе для ускладнення орієнтації в оточуючому просторі. Основне правило гри - стояти іншим гравцям на одному місці й нічим себе не виявляти, щоб ве­дучий не міг знайти. Проте можна виги­натися, нахилятися, присідати, лягати, коли ведучий проходить поряд і нама­гається доторкнутися витягнутими рука­ми до учасників гри. Але й тоді їхні ноги залишаються «приклеєними» до підлоги. Коли ведучий знайде одного з гравців, йому потрібно на дотик упізнати й наз­вати ім’я цієї дитини. Гра триває в серед­ньому 10-15хв.

Гра «Хованки»

Мета: подолати страх темряви, замкну­того простору, а також страх залишитись одному.

Правила гри. Дорослий, ховається в темні та безлюдні місця (в темну ванну кімнату, шафу), а дитина-ведуча шукає. А потім, навпаки. Але якщо дитина під час ховання уникає темних куточків, тоді зробіть вигляд, що вам страшно заглядати в такі місця й ви там шукати нікого не бу­дете. А самі й надалі ховайтеся в темні за­кутки. Через деякий час дитина, яка не могла залишитися одна у своїй кімнаті, боялася самотності й темряви, із задово­ленням ховається в темній кімнаті, шафі чи під ліжком. Тому, знайшовши дитину, щиро похваліть її - адже вона подолала свій страх.