Психофізіологія мозку дітей 1-3 року

ПСИХОФІЗІОЛОГІЯ МОЗКУ ДИТИНИ

ЕВОЛЮЦІЯ ПСИХІКИ

Безпосередньо після народження у дитини є лише безумовні рефлек­си (автоматизми), але вже в перші тижні життя починають формуватися умовні рефлекси, наприклад харчовий. Утворення умовних рефлексів відбувається в такому порядку: вестибулярні, слухові, зорові, шкірні, м'язові.

Пізніше поступово проявляється здатність до диференціювання, що дає змогу дитині певною мірою виділяти з оточення окремих людей і реагувати на них. Наприкінці першого місяця встановлюються емо­ційні контакти.

Визначальними утвореннями умовних рефлексів є орієнтовні до­слідницькі реакції дитини. Однак рефлекторна сфера дещо випереджає розвиток моторної активності, рухи дитини ще в основному некоор­диновані.

Надалі розвиток і удосконалення моторики — кінестезії — стають важливим моментом у психічній еволюції дитини, бо саме хапальні рухи визначають її перше ознайомлення з предметним світом. Досконалість моторики проявляється у повзанні, спробах ходити і стояти.

На другому році життя у дитини досить швидко розвиваються умовні рефлекси і диференціювання. На перший план виступає зорово-слухова реакція. У цей період вагоме значення має спілкування з дорослими, дитина засвоює ряд дій, наслідуючи їх (починає їсти ложкою, намага­ється одягнути сорочку тощо).

Важливим чинником еволюції психіки на цьому етапі є розви­ток мовлення! Запас слів швидко збільшується, поряд із пасивним словником (розуміння) з'являються й елементи активного словника, «виголошена» мова. Наприкінці другого року окремі слова діти складають у речення. Дії дитини в цей час мають, загалом мимо­вільний характер, а її ігрову діяльність регулюють і організовують дорослі.

У цей період під впливом батьків формуються навички, звичайні форми поведінки дитини. Емоційні переживання в цей час є важли­вим компонентом життя дитини, її емоції поступово збагачуються, бо велике значення має позитивний емоційний контакт з тими, хто її оточує. Наприкінці другого року душевна діяльність дитини стає все повнішою, сприймання довкілля удосконалюється, розширюється обсяг безпосереднього запам'ятовування сприйнятого. З'являються зачатки мислительної діяльності.

На третьому році життя швидко розвивається мовлення, зміст ігор збагачується, стає різноманітнішим, з'являються тенденції до спільних ігор, удосконалюються такі психічні процеси, як сприймання, пам'ять, з'являються зачатки наочно-образного мислення. Емоційне життя стає повнішим, диференційованішим і багатшим. Спілкування з оточенням тепер складніше і різноманітніше.

Візміть до уваги! Четвертий — шостий роки характеризують­ся удосконалюванням ігрової діяльності, в яку додаються, елементи трудового порядку. Розвивається мислення, з 'являється здатність до узагальнення і простих форм міркування. Швидко розвивається уява. Згодом з'являються навички навчальної роботи, довільної пам'яті. Коло інтересів розширюється.

Дитина може довільно управляти своєю діяльністю. Але емо­ційне життя ще преважає над інтелектуальним. У цілому за цей період дитина долає складний шлях розвитку (насамперед мис­лення і мовлення), поступового переходу від ігрової діяльності до практичної, стає більш самостійною, її стосунки з оточенням змінюються і розширюються, поступово формується певна осо­бистість дитини.

Слід зазначити, що початок формування мовлення (2-й рік) і розвитку нервової системи збігається з інтенсивною мієлінізацією внутрішньокіркових волокон і з посиленою диференціацією нервових клітин. Головний мозок важить втричі більше, ніж у ново­народженого.

Надалі відбувається удосконалення психічної діяльності, поступо­вий і непомітний перехід психіки дитини в психіку дорослої людини. З погляду лікаря на цих етапах (ранній шкільний вік) слід більше уваги приділяти дітям з гостро вираженим домінуванням уяви, оскільки в них проявляється схильність до гіперболізації і відхід у своїх уявленнях від безпосередніх даних.

У від одного до трьох років відбувається активний розви­ток психіки дитини, який впливає на подальший розвиток та ста­новлення творчих здібностей людини. Тому у ранньому дитинстві варто регулярно проводити обстеження стану її психічних функцій. Батькам корисно знати, що це обстеження проводиться за певними правилами.

1. Доросла людина, яка проводить цю роботу, не має викликати у малюка неприємних емоцій. Це має бути «добра тьотя», а не «недо­солений суп». Важливо враховувати, що захоплено-позитивна реакція дитини на дослідника, так як і негативна, є суттєвою перепоною для оцінки стану психіки малюка. Тому найсприятливішою умовою буде та, за якої дитина довіряє дорослому, іде на контакт з ним, але водночас віддає перевагу не іншим заняттям, а спілкуванню.

2.Обстеження психіки слід проводити тоді, коли дитина фізич­но здорова та не відчуває фізичного дискомфорту. Почуття голоду, бажання спати або мокрі штанці можуть погіршити результати до­слідження.

3. Не можна для проведення обстеження відривати дитину від цікавого, на її погляд, заняття. Реакція невдоволення загальмує прояв інтелекту. Батьки, лікар або вихователь мусять спочатку зосередити увагу дитини на своїх діях (зацікавити її), знайти з дитиною спільну мову і лише потім приступати до роботи.

4. Обстеження має відбувається в ігровій, невимушеній формі. Воно полягає в тому, що дорослий повинен пропонувати малюку ви­конувати те чи інше завдання. Від дитини не можна вимагати, а тим паче наказувати, виконувати завдання. Під час правильного проведення роботи малюк отримує від неї насолоду і всіма своїми доступними засобами висловлює позитивні емоції від процесу своєї діяльності. Заняття має подобатись дитині, позаяк результат дій, як правило, для неї не є важливим.

5.Варто насамперед визначити, чи є у цієї дитини виразні засоби для виконання завдань. Безглуздо, наприклад, малюку з порушенням моторики пропонувати побудувати будиночок із кубиків (оцінка рівня узагальнень в завданні «яким буває будиночок»), а дитині з серйозними порушеннями мовлення — розповісти про будинок (з тією самою метою у тому самому завданні).

6.      Якщо у дитини підвищена психічна збудливість, більша частина завдань проводиться у формі стороннього спостереження за її самостій­ною поведінкою. При цьому дорослий тільки надає у розпорядження маленького діяча різноманітний ігровий матеріал. Дитина використовує всі предмети на свій розсуд. Інформація про психіку дитини міститься у виборі, який вона робила, форм діяльності та стійкості уваги до об­раних предметів.

7.За підвищеної психічної виснажливості малюк швидко втом­люється і не може тривалий час зосереджувати свою увагу на одному й тому самому об'єкті. Тоді обмежують час обстеження або розбивають дослідження на велику кількість коротких сеансів. При цьому варто пам'ятати, що кожен сеанс має бути для дитини завершеним завданням. Крім цього, дорослий під час роботи з дитиною, яка швидко стомлю­ється, зобов'язаний виразом схвалення стимулювати виконання нею запропонованого завдання.

Обстеження стану психіки дитини раннього віку є комплексним. Воно складається з кількох не залежних один від одного розділів.

Перша частина полягає в спостереженні за діяльністю малюка з різними предметами та іграшками. Предмети та іграшки, які пропо­нуються дитині, мають бути різними за розміром, формою, кольором, функціональним призначенням, характером поверхні. 5-10 предметів та іграшок є довільними для складання кількох наборів. Розглянемо їх використання на прикладі.

Дитині пропонують набір предметів № 1. Протягом 5-10 хвилин малюк грається з предметами, а дорослий спостерігає за цим. Важливо зафіксувати у формі записів:

•  чи виявляє дитина цікавість до цих предметів та іграшок, через скільки хвилин після початку спостережень дитина звернула на них увагу, тобто подивилась і зупинила свій погляд, потяглася до них, узяла до рук;

•  який вибірковий інтерес у дитини до елементів набору: віддає перевагу якомусь кольору чи розміру, близькі предмети чи віддалені, знайомі предмети чи незнайомі; яким предметам більше радіє: порожнім іграшкам (кубикам) або тим, які потрібно складати (пірамідкам), тим, які звучать чи «мовчазні» тощо;

•            як довго дитина підтримує інтерес до обраних предметів та ігра­шок: за тривалістю часу, який об'єкт привертає увагу, самостійно ви­ділений нею з набору, можна визначити присутність цікавості, ступінь активності та настирливості дитини;

•            як виявляється інтерес дитини до об'єкта: дивиться, бере до рук, перекладає з руки в руку, намагається розібрати, пробує зубами та язиком тощо.

Після невеликої перерви, що становить кілька днів, спостереження за описаною програмою повторюють, використовуючи набір предметів №2. Отримані результати кількох сеансів узагальнюють і передають фахівцям, які порівнюють їх із віковою нормою.

Другу частину оцінки розвитку психіки дитини становлять результати виконання нею спеціальних завдань. Під час проведення цих випро­бовувань важливо, щоб увагу дитини від завдань ніщо не відвертало: ні іграшки, ні гучні та пронизливі звуки чи яскраві світлові плями, ні поява у кімнаті улюбленої бабусі. Єдиним цікавим об'єктом для малюка на час дослідження має стати експериментатор, точніше, його завдання.

Варто пам'ятати про те, що в ранньому дитинстві дитина здатна виконувати завдання дорослого тільки за умови співпраці. Тому екс­периментатор не має уникати спілкування з малюком тоді, коли той зайнятий виконанням завдання.

Проведення занять цього розділу слід насамперед продумати та підготувати: підібрати картинки, іграшки, предмети тощо. На цьому підготовчому етапі від дорослих потрібні певні творчі здібності, які слід спрямовувати на досягнення кінцевої мети.

Під час виконання завдань визначають таке:

ž чи впізнає дитина знайомі їй предмети (наприклад, м'ячик) у ви­гляді їх зображення на картинках, чи може назвати предмет на картинці («що це?»), або впізнання відображається тільки мімікою (погляд на м'ячик, що лежить у кутку кімнати), або жестом (показує пальчиком на м'ячик, що лежить у кутку кімнати);

ž чи здатна дитина виконати просте завдання за зразком, запропо­нованим дорослим (наприклад, зібрати з кубиків такий самий будинок, який щойно на її очах зібрав дорослий);

ž чи орієнтується дитина в просторі («де у нас верх?»);

ž чи здатна дитина розрізняти прості геометричні фігури (напри­клад, круглі отвори в дошці одразу закриваються колами без пробного прикладання трикутників);

чи може зібрати дитина знайоме їй зображення (приклад, простий великий пазл) після того, як у неї на очах дорослий розібрав це зображення на кілька (не більше шести) приблизно рівних частин;

ž - чи розуміє дитина звернену до неї неголосну і чітку мову (прослуховування коротеньких казок «Про курочку Рябу» або «Ріпку» або коротких дитячих віршиків і проведення бесіди про героїв, сюжет, розуміння, почуття тощо).

Виконання малюком спеціальних завдань варто поєднувати зі спо­стереженням за тим, як проходить робота. У результаті цього експе­риментатор отримує відповіді на додаткові запитання:

1.   Як дитина виявляє свою пізнавальну активність та ініціативу? Чи ставить уточнювальні запитання? Чи знаходить не схожі на зразки варіанти рішень?

2.   Чи може дитина під час роботи керувати своєю поведінкою? Чи концентрує свою увагу на виконанні завдання? Чи робить нові спроби після невдач?

3.   Яка продуктивність дитячої діяльності? Розпочавши будівництво будиночка з кубиків, чи доводить дитина його до кінця без допомоги дорослих або може покинути це заняття на проміжному етапі і повер­нутись до нього тільки за порадою дорослого.

4.   Які завдання дитина виконує легше, отже, з меншою кількістю помилок і за менший відрізок часу: ті, які потребують словесної ін­струкції («збери точнісінько такий будиночок з цих кубиків»), або ті, які можуть виконувати без неї («зроби такий самий»)?

5.   Чи сприймає дитина з радістю або роздратуванням прохання дорослого «розкажи, що ти робиш»? Чи прискорює або уповільнює роботу дитини її розповідь?

Такі обстеження за допомогою спеціальних завдань слід повторю­вати не частіше одного разу на місяць, щоб у малюка не вироблялися умовні рефлекси на типи завдань. Відносна рідкість експерименталь­ного дослідження допомагає також побачити якісні зміни в діяльності дитини (наприклад, прояв елементів індивідуальної творчості) та її мовному супроводженні. Щоб картина була більш повною, вже під час першого обстеження слід звернути увагу і на творчі прояви дитини, і на її спонтанне мовлення.

Третю частину оцінки стану психічних функцій дитини другого або третього року життя дає аналіз її стосунків із дорослим, який про­водить дослідження. При цьому звертають увагу на таке:

ž  на те, як дитина реагує на прояв допомоги з боку дорослого (радіє їй чи обурюється з цього приводу);

ž  як продуктивно дитина здатна використовувати допомогу до­рослого, його поради, похвалу, зразки виконання дій для розв'язання задачі;

ž  чи стежить дитина під час розв'язання задачі за реакцією дорос­лого: дивиться в його бік, реагує чи ні на зміни виразу обличчя дорос­лого, на його жести;

ž  чи звертається дитина по допомогу до дорослого поглядом, жес­том, словами.

Здійснення широкої програми вивчення малюка допоможе вам кра­ще уявити його справжні можливості та індивідуальні особливості. Без такої інформації неможлива правильна об'єктивна оцінка його розвитку. Тому знання можливостей дитини допоможе батькам і вихователям уникнути багатьох непорозумінь з малюками, розкриє для батьків їх творчі можливості, що обов'язково позначиться на розвитку творчих здібностей дитини.

ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ПІВКУЛЬ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Упродовж століть великі мислителі писали, що між логічним (раціо­нальним) мисленням та почуттєвим (ірраціональним мисленням) немає зв'язку. Отже, протиставлялися почуття і мислення.

Наприкінці 50-х років нашого століття психологи — і насампе­ред американець Роберт Орнштейн — відкрили, що цими відміннос­тями людини керують півкулі мозку, між якими є своєрідний розподіл функцій.

Ліва півкуля відповідає за логічні дії, а права — за рухові, почуттєві.

В історії фізіології склалося так, що з двух півкуль людини одна (ліва) тривалий час вважалась домінуючою. Позаяк перехрещуються нервові шляхи, що починаються від кінцівок і закінчуються півкулями мозку, то при домінуванні лівої півкулі головного мозку часто була домінуюча права рука. Головування лівої півкулі пояснювали тим, що в ній зосереджено управ­ління найважливішими психічними функціями свідомості: контролю, мови і абстрактного мислення, а також (бо наші руки — ноги керуються навхрест) провідної правої руки. Але розвиток науки свідчить, що і права півкуля не обділена управлінням: підсвідомості, інтегруванням психічних процесів, практично-наочною діяльністю, музичною та художньою творчістю, образним мисленням...

Дуже важливим для людини є процес оволодіння мовою (нагадаємо, що саме період раннього дитинства є для неї сензитивним (найспри­ятливішим) у мовленні. Дослідження Е.Гольдберга і Л. де Коста встановили, що права півкуля має більшу здатність до активізації всієї кори вцілому, а ліва — забезпечує всі процеси обробки стимулів і рухових дій в окремих ділянках кори головного мозку.

Цей висновок безпосередньо стосується механізму мовленнєвого розвитку в ранньому віці ще й тому, що права півкуля вважається філогенетично (в історичному розвитку) давнішою порівняно з лівою, а отже, її роль в перші роки життя дитини більш суттєва.

Встановлено, що ліва півкуля забезпечує аналіз вербально-логічної (словесної) та абстрактно-схематичної інформації, а права — синтез водночас сприйнятої наочно-образної, конкрет­ної інформації, але на несвідомому рівні. У ранньому дитинстві ліва півкуля не відіграє особливої ролі у становленні і розвитку мовлення, як це відбувається у дорослих, і порушення мовлення в дитячому віці найчастіше виникають у разі ураження правої, а не лівої півкулі.

Все це дає змогу зробити висновок, що у процесі становлення мов­лення у ранньому віці провідна роль належить правій півкулі, бо саме вона відповідає за становлення домовленнєвого етапу і насамперед за становлення інтонації звуків, темпу та ритму вимовляння, образних і емоційних компонентів, пов'язаних зі становленням вокалізації. Щодо лівої півкулі, то її роль зростає у період становлення так званого ак­тивного мовлення (другий та третій рік життя дитини), а також після п'яти-шестирічного віку, коли остаточно встановлюється її домінуюча позиція.

Також стало зрозумілим, що мозок працює не за стереотипом, а динамічно, «керуючись ситуацією». Під час обробки інформації першою півкулею на певний час друга зменшує свою активність, ніби гальмуючи. Взаємодоповнювальний та водночас синхронний режим півкуль створює умови для повноцінної, гармонійної психічної ді­яльності.

З відомою долею умовності функціональну активність півкуль можна поділити так:

СПРИЙНЯТТЯ

Ліва півкуля:

ž  дискретне (частинами);

ž  аналітико-розсудкове;

ž  мовлення (смислового аспекту);

ž  висоти звуків

Права півкуля:

ž цілісне;

ž емоційно-почуттєве;

ž музики та шумів;

ž низьких звуків.

ПЕРЕРОБКА ІНФОРМАЦІЇ

Ліва півкуля:

ž повільніша;

ž у поняттях;

ž словесно-знакова-логічна, послідовна.

Права півкуля:

ž більш швидка;

žв образах;

ž  миттєвий чуттєвий аналіз складних сигналів, інтуїтивна орієнтація в оточуючому світі.

ЕМОЦІЇ

Ліва півкуля:

ž хвилювання, почуття насолоди, щастя;

ž переважно внутрішнього (імпресивного) плану.

Права півкуля:

ž страх, сум, гнів, лють та інші негативні емоції;

ž переважно зовнішнього (експресивного) плану.

СВІДОМІСТЬ

Ліва півкуля:

ž центр свідомості і контролю, управління довільними психічними процесами;

ž почуття індивідуальності, усвідомлення та виділення себе з ото­чення («Я»).

Права півкуля:

ž центр підсвідомих та безсвідомих психічних процесів;

ž почуття єднання, суспільності, спільністю з природою і людьми («Ми»).

МОВА

Ліва півкуля:

ž центр мовлення і мови, знакових систем;

ž смисловий аспект мовлення;

ž читання і лічба, письмо, опора на приголосні.

Права півкуля:

ž інтонаційний аспект мовлення;

ž міміка, жестикуляція під час мовлення, опора на голосні.

МИСЛЕННЯ

Ліва півкуля:

ž швидше раціональне;

ž абстрактно-логічне, формальне, програмоване;

ž індукція (виділення-часткового);

ž оперування цифрами, математичними формулами та іншими знаковими системами.

Права півкуля:           

ž швидше емоційне;

ž наочно-образне, інтуїтивне спонтанне;

ž дедуктивне (утворення загального);

ž використання відчуттів, здогадок, передчуттів, уявлень наочних життєвих прикладів.

ПАМ'ЯТЬ

Ліва півкуля:

ž на цифри, формули, слова;

ž довільна;

ž послідовність подій та їх ймовірні властивості;

ž прогноз майбутнього (екстрополяція).

Права півкуля:

ž зорово-наочна, образна, емоційна;

ž мимовільна;

ž дійсність, реальний час, інформація про минуле.

ІТЕЛЕКТ

Ліва півкуля:

ž вербальний (словесний), логічний компонент, відданість теорії.

Права півкуля:

ž невербальний, інтуїтивний компонент, відданість практиці.

ДІЯЛЬНІСТЬ

Ліва півкуля:

ž орієнтація на час.

Права півкуля:

ž орієнтація у просторі, слідкування за рухомими предметами, ке­рування рухом, почуття тіла.

Сучасна система виховання дитини дуже рідко звертається до можливостей функціонування правої півкулі мозку дитини (образного мислення), найчастіше вона апелює до механізмів лівої півкулі (до логічного мислення). Однією з причин цього є відсутність розуміння того, що рухова активність дитини суттєво впливає на створення і становлення образного мислення.

Як ми вже зазначали, Роберт Орштейн наблизився до розв'язання - проблеми «логіків» та «ліриків». Він установив, що ліва та права пів­кулі мозку мають своєрідну «спеціалізацію».

Наступні факти вам дадуть деяку інформацію (яку важливо врахову­вати в ігровій, навчальній, трудовій діяльності, щоб зберігати психічне здоров'я дитини) про типові риси поведінки малюків із вираженою домінантою однієї з півкуль.

Ліва півкуля

Людина:

ž схильна до формального навчання;

ž настирлива, відповідальна;

ž віддає перевагу індивідуальному навчанню;

ž здатна нерухомо сидіти тривалий час;

ž чудово справляється зі шкільним завданням.

Основною сферою спеціалізації лівої півкулі є логічне мислення, а досі лікарі вважали цю півкулю домінуючою. Однак фактично вона домінує тільки під час виконання функцій.

Обробка вербальної інформації: лівий мозок відповідає за мовлен­нєві здібності. Цей мозок контролює мовлення, здібності до читання та письма. Він також запам'ятовує факти, імена, дати та їх написання.

Аналітичне мислення: лівий мозок відповідає за логіку та аналіз. Саме він аналізує всі факти.

Буквальне розуміння слів: лівий мозок здатен розуміти тільки бук­вальне значення слів.

Послідовне мислення: інформація обробляється лівим мозком по­слідовно за етапами.

Математичні здібності: числа та символи також розпізнає лівий мозок. Логічний та аналітичний підходи, які необхідні для розв'язання математичних задач, також є наслідком роботи лівого мозку.

Контроль за рухами правої половини тіла: коли дитина підводить праву руку, це означає, що команда її підвести надійшла від лівого мозку.

Ліва півкуля відповідає за довільне, вербальне регулювання поведін­ки, допомагає нам розв'язувати задачі за допомогою відомих способів, які зберігаються у нашій пам'яті, переважно пов'язані з позитивними емоціями, з оцінкою приємного та смішного, обумовлює сприйняття та переробку позитивної емоційної інформації.

Тут розташовані центри логіки, раціонального мислення, знакової інформації, тобто впливають та контролюють заняття із розвитку мовлення та іноземної мови, математики (а також раннього навчання читання).

Права півкуля

Людина:

ž любить неяскраве світло і тепло;

ž не може довго сидіти без руху;

ž віддає перевагу груповому навчанню;

ž любить рухатись, торкатися предметів і брати їх до рук;

ž не проявляє особливих успіхів у школі.

Основною сферою спеціалізації правої півкулі є інтуїція, як пра­вило, її не вважають домінуючою, вона відповідає за виконання таких функцій.

Обробка невербальної інформації: правий мозок спеціалізується на обробці інформації, яка виражається не в словах, а в символах та образах.

Паралельна обробка інформації: на відміну від лівого мозку, який обробляє інформацію тільки в чіткій послідовності, правий мозок може наразі обробляти багато різнопланової інформації. Він здатен розглядати проблему, загалом не застосовуючи аналізу.

Правий мозок також розпізнає обличчя, і завдяки цьому учень може сприймати сукупність рис як одне ціле.

Просторова орієнтація: правий мозок відповідає за сприйняття місця розташування і просторову орієнтацію загалом. Саме завдяки правому мозку можливо орієнтуватись на місцевості та складати мо­заїчні малюнки-головоломки.

Музикальність: музикальні здібності, а також здібність сприймати музику залежать від правого мозку, хоча за музичну освіту відповідає лівий мозок.

За допомогою правого мозку дитина буде розуміти метафори і результати роботи чужої уяви. Метафори полягають в уподібненні й перейменуванні явищ, у перенесенні властивостей і ознак одного явища на інше на основі подібності. Завдяки йому діти можуть розуміти не тільки буквальний зміст того, що чують або читають.

Уява: правий мозок дає дітям можливість мріяти і фантазувати. За допомогою правого мозку діти можуть вигадувати різні історії.

Художні здібності: правий мозок відповідає за здібності до зобра­жувального мистецтва, художні смаки та вподобання.

Почуття та елюції: хоча емоції не є продуктом функціонування правого мозку, але вони пов'язані з лівим. Почуття зароджуються, роз­виваються та вдосконалюються саме тут. Релігійність, містичність — це теж результат діяльності правого мозку.

Контролює рухи лівої половини тіла: коли діти підводять ліву руку, це означає, що команда підвести її надійшла з правого мозку

Права півкуля відповідає за мимовільну, невербадьну регуляцію. Вона забезпечує комбінаторну діяльність, коли слід знайти новий спо­сіб розв'язання. Більше пов'язана з негативними емоціями з оцінкою неприємного і жахливого, обумовлює прийом та переробку негативно емоційної інформації. Встановлено, що права півкуля активно задіяна під час здійснення основних зорово-перцептивних процесів: спри­ймання орієнтації ліній, глибини та просторової локалізації стимулів. Отже, виходячи з цього, стає зрозумілим вроджений характер багатьох перцептивних здібностей дитини.

Тут розташовані центри почуттів, ірраціонального мислення, осво­єння простору, кольорів, музичних звуків, психомоторики, тобто вони впливають та контролюють роботу над предметами «другої групи» за­нять (до речі, міф існує і в сучасній дошкільній освіті, про що свідчить непомірне зростання кількості послуг з вивчення різних предметів за умов скорочення часу на працю, образотворче мистецтво, хореографію, музичні заняття, заняття з фізичної культури) в пріоритеті є завдання навчити читати, писати та рахувати (підготувати, так би мовити, до школи), а решта неважлива і не є визначальним...

Візьміть до уваги! Отже, треба пам'ятати, що у переважної кількості дошкільників та учнів початкової школи активніше діє правий мозок. При тому, що програма навчання в початковій осві­ті (а останнім часом і в дошкільній освіті) більше спрямована на функціонування лівої півкулі мозку. Далі в учінні дитина активніше працює саме лівою півкулею мозку і дуже слабко використовує можливості правої півкулі. На це вказують наші дослідження та роботи Е. де Боно, Дж. І. Ніренберга, М. Зденека, О. Р. Винницького, В. С. Ротенберг, С. М. Бондаренка та ін.

ЛІВОРУКІСТЬ - ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ВАРІАНТ НОРМИ

Останні тенденції розвитку людини вказують на певне зростання лівшів. За даними, отриманими у 80-ті роки, лівші становили 3,2% мешканців Луганська, 3,4% -— Москви, 6% — Вірменії, 33,8% корін­них мешканців Таймиру були лівшами і тільки 10,2% — тих, які при­їхали. У Голландії ліворукість встановлена у 11,2%, а в середній смузі Росії сягає 6,7%. Зростання ліворукості у людини у період з 1900 р. по 1969 р. Брекенбрідж пов'язує з:

а)  покращенням акушерства (щодо акушерства в сучасній Україні є великі сумніви, а отже висновки робіть самі…);

б)  зниженням соціально культурного тиску на ліворуких.

Але, на жаль, це відбувається повільно, бо традиції цього ставлення до небажаного розвитку лівої руки досить сильні. Тому все-таки переважно впливають на розвиток правої руки (лівої півкулі).

Відомо, що більша частина людства — правші і тільки 5-12% з них лівші. Але потрібно розуміти, що і правші і лівші — це нео­днорідні групи. Серед них є виключно лівші і виключно правші, але є і ті, хто виконує однією або другою рукою тільки деякі дії, серед них і амбідекстри (обоєрукі), люди які однаково добре володіють як правою, так і лівою рукою. Закордонні вчені наголошують, що кількість лівшів збільшується: 1928 р. — серед дорослих було виявлено 3,3% ліворуких жінок і 4,7% — ліворуких чоловіків. У 1973 р. кількість ліворуких жінок збільшилася до 8,8%, а чоловіків до 10,4%, а у 1979—1988 рр. сягнула 12,4% серед жінок і 13,9% серед чоловіків. Кількість ліворуких, яку представляють дослідники з різних країн, різниться від 5% до 30%.

Зрозуміло, що ліворуких — меншість, та з часом їх стає ще менше. Ліворукість не зникає, просто агресивність праворукого середовища примушує ліворуких, часом з великими потугами, пристосовуватись, перевчатись, ставати як всі.

За даними дослідників, кількість ліворуких серед наших громадян не перевищує 5,5%, і це не дивно, бо протягом багатьох десятиліть в нашій країні перевчали, не замислючись над тим, чи корисно це. За даними ней­рофізіолога А. Айрапетянц, 1987р. серед школярів 7-9 років виявлено 13,3% ліворуких хлопчиків і 10% ліворуких дівчаток, у 14 років їх уже було 4,4% серед хлопчиків і 4,1% — серед дівчаток. Отже, в середній школі залишається мізерна кількість дітей, які зуміли обстояти своє право на ліворукість. Останніми роками кількість ліворуких дітей дошкільників і у початковій школі становить 15-23%.

Сьогодні кількість ліворуких дітей збільшується. Напевно, сьогодні немає жодного класу, в якому не було б хоча б однієї ліворукої дитини. Тому проблеми, пов'язані з навчанням таких дітей, цікавлять багатьох вихователів і батьків. Спробуймо розібратися докладніше: що ж таке ліворукість? якою вона буває?

Хочемо одразу сказати і наголосити: ліворукість — індивідуальний варіант норми. Адже якщо у ліворукої дитини немає ніяких порушень у стані здоров'я, мовнленнєвому і психічному розвитку, то можна стверджувати, що в неї практично немає ніяких особливостей, що відрізняють ліворуку дитину від праворукої. Часто можна чути, що ліворукі діти більш збудливі, емоційні, неспритні. А хіба мало таких дітей серед праворуких?! Тому ще раз наголошуємо: ліворукість — індивідуальний варіант норми. Але ліворукість буває різною. Вона може бути генетично закріплена, тобто передаватися в спадщину, як за жіночою, так і за чоловічою лінією, від бабусі до онуків, від батьків до ді­тей. Таких людей у будь-якій популяції приблизно однакова кількість — 9-11%. Це число ліворуких людей є постійним упродовж багатьох де­сятків років.

Так хто ж ці ліворукі діти? Це зовсім особлива група дітей. У спе­ціальній літературі подібна ліворукість, що не має генетичного під­ґрунтя, тобто не передається в спадщину, називається патологічною, тому що підґрунтям для її виникнення є порушення функціонування лівої півкулі. Чому саме лівої? Встановлено, що усі властивості руки визначаються складною фізіологічною структурою розподілу функцій між правою і лівою півкулями кори головного мозку.

Дії кожної руки регулює протилежна півкуля: у праворуких людей — ліва, а у ліворуких — права. Відомо, що дитячий організм дуже пластичний, отже, якщо в дитини є порушення функціонування лівої півкулі, то права може компенсувати це порушення, узявши на себе її функції. Але в цьому разі провідною рукою стає ліва. Дуже часто подібна ліворукість з огляду на її механізм, має ще назву компенсаторної.

Отже, якщо не переучувати ліворуку дитину і повторно не змушувати ліву півкулю виконувати ті функції, від яких вона сама відмовилася, тоді у дитини не буде ніяких проблем у навчанні. А якщо все-таки будемо переучувати ліворуку дитину працювати правою рукою, тобто будемо змушувати трудитися ліву — збиткову, подразливу півкулю, — тоді ми створимо весь комплекс проблем. Це друга група ліворуких дітей.

Але це ще не всі. Ліворукість може бути вимушена. Така ліворукість виникає в результаті травми правої руки, що сталася в період активно­го освоєння роботи руками. Внаслідок цього дитина починає берегти травмовану праву руку й активно використовувати ліву. Такі діти не є лівшами за організацією мозку, але найактивнішою в них буде ліва рука. Чи означає, що цих дітей треба переучувати? Звісно, ні! Адже в результаті травми, особливо тривалої, складається визначена система зв'язків, що включає роботу руки і мозку.

Таким чином, серед ліворуких дітей можна виділити, щонайменше, три групи. Отже, переважне володіння тією чи іншою рукою визнача­ється небажанням чи вередливістю дитини, а також організацією роботи її мозку. Тому вкрай важливо визначити головну руку ще до навчання в школі. Зазвичай «рукість» встановлюється у дитини до чотирьох років. Саме в цей час батьки мають визначити, чи ліворука їх дитина?

Для цього пропонуються такі завдання (які успішно можуть про­водити і батьки), розроблені М.Князевою та В.Вільдавським. Ці тести містять ігрові завдання, підібрані з урахуванням способів маніпуляції, властивої дітям дошкільного та молодшого шкільного віку.

Візьміть до уваги! Запропоновані завдання неповною мірою відпо­відають віковим можливостям дітей раннього віку, але певні елементи можуть бути використані, тому від дослідників вимагається творчий підхід. Зрозуміло, що всі завдання не мають виконуватись один раз, увага дитини ще є нестійкою. Тому уважно ознайомтесь із завданнями і продумайте, що можна зробити за аналогією, якщо завдання є за­надто складним для дитини раннього віку.

Під час виконання завдань експериментатор має сісти навпроти ди­тини (краще за столом), але не збоку. Обстановка має бути спокійною, доброзичливою, не варто фіксувати увагу дитини на те, що ви визначаєте «рукість». Можна почати тестування такими словами: «Зараз я з тобою пограю», або «Ми попрацюємо разом: я даватиму тобі завдання, а ти спробуй їх добре виконати». Всі пристосування, посібники, предмети треба покласти перед дитиною точно на середину стола на рівній від­стані від правої та лівої руки.

Перше завдання — малювання. Покладіть перед дитиною аркуш паперу і олівець (фломайстер), запропонуйте їй намалювати те, що вона бажає (або вміє). Не підганяйте дитину. Після того, як вона закінчить, попросіть її намалювати те саме іншою рукою. Часто діти відмовляють­ся: «Я не вмію», «У мене не вийде». Можете її заспокоїти: «Я знаю, що важко намалювати такий самий малюнок правою (лівою) рукою, але ти постарайся», підбадьорте, що вона робить все правильно. У цьому завданні враховується не тільки те, якою рукою дитина працює, а якою рукою краще виконаний малюнок.

Друге завдання — відкрити невеличку коробочку, наприклад сір­ників. Дитині пропонується кілька коробочок (можна пофарбувати їх у різні кольори або оклеїти кольоровим папером). Завдання: «Знайди сірник у одній з коробочок». Головною буде вважатись та рука, яка здійснює активні рухи: закриває, відкриває, виймає сірник.

Трете завдання — збудувати колодязь із сірників. Головна та рука, якою активніше виконуються всі дії.

Четверте завдання — гра у м'яч. Потрібен невеликий (можна тенісний) м'яч, який можна кидати та ловити однією рукою. М'яч кладуть на стіл прямо перед дитиною, і ви просите дитину, наскільки це можливо, точніше кинути його в якусь наперед намічену ціль кілька разів. Головна та рука, якою дитина кидає м'яч.

П’яте завдання — вирізати ножицями по контуру малюнок на будь-якій листівці (вирізати квітку, машину тощо). Головна та рука, якою дитина тримає ножиці. Але буває так, що дитина погано володіє ножицями: вона просто тримає їх і активніше працює (повертає лис­тівку) іншою рукою. У цьому разі спробуйте попросити її взяти ножиці в іншу руку і оцініть, якою рукою завдання виконується краще.

Шосте завдання — нанизати бісер, намистинки або гудзики на голку з ниткою. Головною вважається та рука, яка виконує активний рух, незалежно від того, в якій руці голка. Активний рух може здій­снювати як рука з голкою, так і рука, що тримає та нанизує намистинку або ґудзик на голку.

Сьоме завдання — виконати обертальні рухи при відкручуванні і закручуванні кришечок на пляшечках. Пропонують 2-3 пляшечки з кришечками які закручуються (краще від мазей, ліків з широкою кришкою). Головна та рука, яка здійснює активні рухи (крутить кришку або пляшечку).

Восьме завдання —розв'язати вузлики. Попередньо потрібно не­щільно зав'язати кілька вузликів (на невеличкій відстані) на мотузці середньої товщини. Головна та рука, яка розв'язує вузлик.

Дев'яте завдання — збудувати з кубиків дім, машину, фортецю тощо. У цьому завданні головну руку оцінити складніше, ніж у по­передніх, позаяк цей вид роботи діти виконують найчастіше обома руками. Тому не підганяйте дитину, а спостерігайте, якою рукою дитина частіше бере, складає, поправляє кубики.

Якщо ви помітили, що дитина стомилася, потрібно дати їй мож­ливість відпочити, встати, розім'ятись. При виконанні завдання не потрібно фіксувати увагу на тому, якою рукою дитина це робить.

Для того, щоб мати об'єктивні результати виконання кожного за­вдання, зручно під час дослідження заповнювати таку таблицю (тоді не треба буде все «тримати в пам'яті», згадувати):

Завдання	Ліва рука	Права рука	Обидві руки
1	+
2			+
3	4-
іт.д.

Після виконання кожного завдання (1,2,3 і т.д.) потрібно поставити знак плюс (+) до графи «ліва рука», якщо головною була ліва рука, або до графи «права рука», якщо головною була права. У тому разі, якщо дитина однаково спритно діяла і правою, і лівою рукою, слід поставити плюс до графи «обидві руки».

Ліворукою буде вважатися та дитина, у якої в графі «ліва рука» більше плюсів. Якщо дитина однаково добре володіє і правою, і лівою рукою, то вибір руки для письма буде визначатись не тільки тим, якою рукою вона малює та пише, а й тим, яка якість малюнка, зроблена і лівою і правою рукою.

Варто пам'ятати, що при визначенні ліворукості можна говорити про її ознаки: домінантність ока, вуха, нижніх кінцівок (за дослідженнями Д.Крилова, Т.Кулакової). Тому варто ці ознаки брати до уваги. Це дасть можливість більш точно визначити «рукість» дитини.

Між іншим важливо усвідомлювати, що діти-лівші мають певну специфіку пізнавальної діяльності. Ця особливість має місце у тих дітей, хто є справжнім лівшею, так і для тих, кого перевчили, у яких півкулі мозку виконують невластиві їм функції.

У діяльності дитини-шульги (ліворукої) особливості організації її пізнавальної сфери можуть мати такі прояви:

1.     Знижена здатність зорово-рухових координацій: діти погано справляються із задачами на змальовування графічних зображень, осо­бливо їх послідовності; з певними труднощами утримують рядок при письмі, читанні; як правило, мають поганий почерк.

2.     Вади просторового сприйняття і зорової пам'яті, труднощі при аналізі просторових співвідношень: в шульги часто спостерігаються спотворення форми і пропорції фігур при графічному зображенні, дзеркальність письма, пропуск та перестановка букв при письмі, оптичні помилки, змішування при письмі близьких за конфігурацією літер букв (т-п, м-л, н-к, и-н), помилки при визначенні правої і лівої сторін, при визначенні розташування предметів у просторі (під-над, на-за тощо).

3.     Особлива стратегія переробки інформації, аналітичний стиль пізнання: для шульги характерна поелементна робота з матеріалом, розкладання його «по поличках», на підґрунті такого ретельного аналізу будується цілісна уява про об'єкт діяльності. Цим у багатьох випадках пояснюється повільність шульги, бо для повного сприйняття і розуміння їм необхідна більш тривала поетапна проробка матеріалу.

4.     Слабкість уваги, складнощі у перемиканні та концентрації.

5.     Мовленнєві порушення: помилки звукобуквеного аналізу.

Перелічені особливості безпосередньо впливають на успішність оволодіння навчальними навичками, насамперед письмом (у меншій мірі — читанням), у засвоєнні якого в шульги простежуються най­більші складнощі.

Однією з найважливіших особливостей ліворуких дітей є їх емоцій­на чутливість, підвищена вразливість, тривожність, образливість, роздратованість, а також знижена працездатність та підвищена стомлюваність. Це є наслідком не тільки специфіки міжкульової асиметрії, а й спроб перенавчання, якого не уникли багато шульг (декстрастрес).

Крім цього, неабияку роль може мати і той факт, що у близько 20% шульг в анамнезі (відомості про попередній стан) простежу­ється ускладнення в процесі вагітності та пологів, пологові трав­ми (за деякими даними, пологова травма може виступати однією з причин ліворукості, коли функції ушкодженої лівої півкулі, більш схильної до впливу несприятливих умов, частково бере на себе права півкуля).

Підвищена емоційність шульги є фактором, який суттєво ускладнює адаптацію його до садочка (школи). У шульги входження у життя садоч­ка (шкільне життя) відбувається значно повільніше, ніж у однолітків. Тому шульга на початку адаптації до садочка (та у першому класі) по­требує ретельної уваги з боку вихователів, батьків та психологів ДНЗ, які мають допомогти йому.

Батьки та вихователі! Пам'ятайте: перевчаючи дитину з дії од­нієї руки на другу (лівшу на правшу), ви руйнуєте своєрідний світ вашої дитини, що може призвести до непоправних, негативних наслідків у її психіці. Не робіть цього!