РЕКОМЕНДАЦІЇ З РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ

Для того, щоб в наших діток емоції розвивалися адекватно, в першу черго потрібно самим вивчити базові емоції та дослідити свій емоційний світ.

З власного досвіду, хочу сказати, скільки б не проходила терапію в групі, постійно отримую новий емоційний досвід. В такі миті не знаю як правильно назвати свої емоції, оскільки вони для мене нові, але важливо не те як їх назвати, а те – які вони, приємні чи ні. Збагачуючи свій емоційний світ – ви збагачуєте емоційний світ своїх дітей. Якщо ви цього прагнете, не нехтуйте самоосвітою в любій формі – читання, навчання, індивідуальна та групова консультація психолога. Що до мене, я надаю перевагу груповій терапії – чим більше людей, тим більше різних реакіцій, різного досвіду, різних емоцій.
Для прикладу
Гравець в снукер, Шон Мерфі, володіючи хорошою технікою не міг виграти через занижену сомооцінку. Кожного разу на порозі виграшу він думав: "Я не достойний бути чемпіоном..." - через що починав хвилюватися і тремтіти. А це неправильне емоційне ставлення батьків до нього, яке призвело до невпевненості в собі. Для того, щоб оволодіти ТОПовим відчуттям, яке надає впевненості він ходив до психотерапевта. Результат - чемпіон світу 2005.

Трохи про базові емоції(за класифікацією К.Ізарда):

1. Інтерес – позитивне переживання. Інтерес відіграє важливу мотиваційну роль у формуванні та розвитку навичок, умінь, інтелекту і творчих прагнень, забезпечує працездатність.
2. Радість – активне внутрішнє задоволення, переживання впевненості в собі, власної значущості, успіху своєї діяльності. Домінування цієї емоції комфортне для людини.
3. Подив – пов’язаний зі сприйняттям чогось раптового, несподіваного, неочікуваного.
4. Сум – зневіра, безнадія, ізоляція. Ця емоція гальмує розумову і фізичну активність.
5. Гнів – обурення, невдоволення чимось. Гнів – один із компонентів агресивної мотивації. Контроль над нею відіграє важливу роль у процесі соціального розвитку.
6. Відраза – украй неприємне відчуття, викликане чимось бридким, огидним, потворним.
7. Презирство – переживання глибокої зневаги до когось (чогось) морально низького. Презирство призводить до збільшення почуття власної значущості і до знецінювання об’єкта презирства.У ситуаціях, що активізують гнів, водночас актуалізуються емоції відрази та презирства. Комбінація цих трьох емоцій розглядається як тріада ворожості.
8. Страх – відчуття сильного переляку, боязні когось (чогось). Переживання страху сприймається як загроза особистій безпеці, супроводжується почуттям невпевненості, незахищеності, неможливості контролювати ситуацію.
9. Сором – невдоволення собою, яке викликає бажання сховатися, втекти.
10. Почуття провини – пов’язане з переживанням порушень моральних та етичних норм.

Інші емоції, відповідно до теорії К.Ізарда, є похідними. Особливості їх зовнішнього прояву визначаються за виразними рухами тіла, за інтонацією, тембром голосу. Виразні дії не лише визначають, але й формують почуттєву сферу.

Як поводитися батькам для формування емоцій

Тепло

Словом «тепло» ми позначаємо інтерес до дітей, доброзичли­вість і реагування на їхні потреби. Завдяки цьому діти відчувають, що їх люблять, цінують, приймають.

Щоб виявити тепло:

• будьте завжди поруч;
• ніжно торкайтеся дитини;
• установлюйте і підтримуйте з нею зоровий контакт;
• використовуйте можливість, аби поговорити з дитиною;
• розмовляючи з дитиною, нахиляйтеся до неї так, щоб вона вас бачила.

 Чуйність

Коли реакція дорослих доброзичлива і передбачувана, діти очікують комфорту й затишку, світ для них безпечний. Постійна реакція батьків чи вихователя на дитину та стосунки, які виникають між ними, — найважливіші чинники, що визначають подальший успіх. Взаємостосунки, засновані на щоденному позитивному контакті дитини й дорослого, роблять дитячий світ захищеним і передбачуваним.

Можливі реакції чуйного дорослого на дії маляти:

• щойно малюк починає плакати, візьміть його на руки, з'ясуйте причину сліз та усуньте її;
• обговорюйте з іншими членами сім як пово­дитися з дитиною;
• у певних ситуаціях поводьтеся згідно з особливостями дитини: наприклад, коли Тетянка лягає спати, то любить, щоб її погойдали, а Юрко — аби йому погладжували спинку;
• пестіть дитину, коли є така можливість.

 Повага

Повага до дітей базується на вірі в їхні здібності та потенційний розвиток.

Щоб проявити повагу:

• приділяйте увагу особливостям, інтересам, потребами, схильностям дитини;
• робіть так, аби діти самі шукали рішення;
• просіть дітей поділитися з вами своїми ідеями.

 Емпатія

Емпатія — це здатність розуміти і приймати емоційний стан, недоліки, думки іншого. Емпатія формується за наявності досвіду емпатійного ставлення до себе.

Дорослі можуть по-різному виявляти емпатію до малюка:

• пристосовуючись до настрою дитини;
• виражаючи її почуття мімікою, голосом, жестами;
• повторюючи за дитиною звуки;
• називаючи емоції дітей просто і без оцінки: «Ти почуваєшся щасливим», «Ти дуже розхвилювався», «Ти засмучений»;
• хвалячи дітей, коли вони виявляють емпатію стосовно ін­ших: «Як ти гарно мене обійняв», «Ти пожалів Марійку»;
• у відповідь на жести дитини промовляють: «Ти хочеш персик»;
• повторюють і розвивають сказане дитиною. Наприклад, дитина каже: «Черевик». Дорослий: «Ти хочеш знайти свій улюб­лений червоний черевик».

 Щирість

Щирість означає, що дорослі мають бути правдиві, справед­ливі, розумні і повинні помічати в дітях хороше.

Способи виявлення щирості:

• чесно зізнайтеся, коли щось не так;
• не вселяйте дітям помилкові надії;
• будьте поруч, коли вони чимось самостійно займаються, аби їх підтримати і підбадьорити;
• подякуйте дітям за допомогу чи спробу щось зробити;
• пояснюйте, чому ви просите їх зробити те, що їм спочатку робити не хочеться.

 Автономність і впевненість

Для розвитку автономності і впевненості можна використо­вувати такі прийоми:

• дайте дітям можливість самостійного вибору;
• нехай вони самі вирішують, з якої чашки пити, яку книжку розглядати, які фрукти їсти, чим зайнятися, яку руку мити першою;
• дайте дітям змогу самостійно обслуговувати себе: вони можуть самі налити сік, одягтися і допомогти прибрати іграшки;
• дозвольте дітям, не забуваючи про їхню безпеку, досліджу­вати матеріали, не коментуйте, як саме це слід робити;
• дайте змогу фізично досліджувати навколишній світ — ви­лазити на гірку, ходити по колоді, стрибати з невисоких східців: повторюючи ці дії, діти вдосконалюються;
• дайте дітям доволі часу для роботи з різноманітними ма­теріалами, щоб вони експериментували, пробували, вибирали, бачили результати своїх дій.

Як не варто поводитися

Діти вчаться керувати своїми емоціями, взаємодіючи з іншими людьми. Вони спостерігають за тим, як дорослі справляються зі своїми емоціями. З цього досвіду діти виносять корисні або шкідливі уроки. Якщо дорослі ігнорують емоційні сигнали дітей, малюки відчувають, що їхні почуття не мають значення для до­рослих або просто «неправильні».

Дорослі часто дозволяють собі неправильно поводитися — вони нав'язують, забороняють, не об'єктивно трактують дійсність, допускають раптові зміни у власній поведінці. Вони роблять це, на­приклад, коли хочуть уникнути неприємної ситуації чи залагодити н гостроту. Ефект  у такому випадку—зворотний. При цьому ситуа­ція непросто не вирішується, а загострюється, і діти позбавляються можливості зрозуміти, як можна було справитися зі своїм станом.

Шляхи сприяння емоційному розвитку дитини

Іноді дорослі заперечують наявність почуттів у дітей, заборо­няють емоції. Слова «не бійся», «не можна сердитися», «ану, по­сміхнися», «чого тут плакати» спростовують переживання емоцій.

Часом дорослі знецінюють емоції дітей— «нічого страшного тут немає», «нічого поганого з тобою не трапиться». Як правило дорослі хочуть зробити, як краще, але, на жаль, така реакція сиг­налізує дітям, що їхні почуття та емоції неправильні, не сприйма­ються дорослими, що вони роблять щось неправильно.

Правильна стратегія у таких випадках—визначити почуття дитини і спробувати пояснити, чому потрібно робити якось інакше.

Жартувати над дитиною, соромити її, щоб вивести з емоцій­ного стану, неправильно. Діти ображаються, коли чують: «Ти ж не маленький», «Ти ж не дівчинка», «Ось я бабусі розповім, як ти по­водився». Такі фрази підривають віру дитини у справедливість любов дорослого, змушують сумніватися у власній правильності й адекватності.

Визнайте наявність страху в дітей і не тисніть на них, коли вони бояться. Помилково вважати, що якщо малят залишати віч-на-віч зі своїми страхами, діти подолають цей стан. На жаль, коли страхи зрос­тають, вони можуть залишитися на все життя. А неправильна поведін­ка дорослих у цій ситуації може підірвати дитячу довіру до них. Страхи не слід ігнорувати, потрібно допомагати дитині поступово долати їх.

Іноді, щоб захистити дітей від хворобливого емоційного досві­ду, дорослі спотворюють те, що відбувається. Потрібно говорити, що бувають складні, хворобливі ситуації. Важливо пояснити дітям, що з ними відбувається. Ретельно добирайте слова, аби не за­шкодити розвиткові здорових емоцій.

Будьте послідовні, не допускайте різкої зміни настрою. Якщо настрій дорослих різко змінюється, діти починають їх боятися. Поводьтеся так, щоб ваша поведінка викликала у дітей довіру.

Як розмовляти з дітьми про їхні емоції

Батьки починають говорити з дітьми про їхні емоції одразу ж після народження маляти. Важливо весь час продовжувати знайомити дітей з «емоційним» словником. Найкраще діти навча­ються на власному досвіді, тому треба називати їхні емоції й опису­вати їх. Наприклад, коли Катруся сердито відштовхує руку батька, він може сказати: «Катрусю, ти сердишся». Так дорослий пов'язує набутий досвід із поняттям гніву, показує дитині, що її емоційний стан зрозумілий, піддається опису. А з тим, що зрозуміло, що мож­на описати, легше впоратися. Якщо дорослі так поводяться, діти вчаться краще розуміти і свій стан, і стан інших людей.

Уважно спостерігайте за дітьми

Значення або зміст будь-якої ситуації можна зрозуміти, лише ро­зуміючи загальний контекст, в якому ця ситуація відбувається. Уваж­но спостерігайте за дітьми, за виразом їхнього обличчя, за жестами, рухами, звуками чи словами. Якісь почуття можуть бути загострені, а якісь — помірні. Важливо називати емоції, які б вони не були.

Визначте, що почуває дитина, і скажіть, звертаючись до неї: «Ти, здається, чимось стурбована?», «У тебе задоволений вигляд». Описуючи емоції, використовуйте різні слова. Розпочніть із назв базових емоцій: радісний, сумний, сердитий, зляканий. Потім по­ступово використовуйте слова, щоб якомога точніше визначити відтінки емоцій і почуттів: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований.

Після нового слова поясніть його значення, наприклад: «Ти розчарована, Катрусю? Ніяк не можеш скласти пірамідку». Навіть коли дитина ще не розуміє цих слів, ви самі звикатимете спосте­рігати та якомога точніше описувати стан дитини. З часом ваші слова будуть значити для малюка все більше й більше, і дитина краще розумітиме свої почуття.

автор - Наталія Володимирівна Галамейко