Чому покарання не спрацьовує?

ЧОМУ ДІТИ «ПОГАНО» ПОВОДЯТЬСЯ? 

або

 ЧОМУ ПОКАРАННЯ НЕ СПРАЦЬОВУЄ?

Принцип «правий той, хто сильніший» - один з найдавніших і діє й досі. Але цікаво: рабовласництво у всьому цивілізованому світі вже давно засуджується й переслідується законом, вимогою рівних прав чоловіків і жінок у цивілізованих країнах уже нікого не здивуєш, проте щодо дітей, найслабших і найбеззахисніших істот, насильство, як і раніше, лишається найбільш розповсюдженим способом поведінки.

Застосування насильства у вихованні давнє, як світ:

-    Давня Греція та Рим, де з’явилася ідея, що людина – вимір усіх речей, були рабовласницькими державами;

-       Середньовіччя – жахлива нерівність чоловіка та жінки, спалювання відьом;

-       Близький Схід – жінка прирівнювалася до худоби.

Тому немає нічого дивного у тому, що насильство було засобом виховання дітей у всі часи і вважалося нормою життя. Навіть діти королів щодня «об’їдалися» різками, а материнські пестощі та поцілунки змінювалися на стусани вихователів.

Чому діти «погано» поводяться?

Загалом, коли дитина «погано» поводиться, для цього завжди є конкретні і дуже вагомі причини. У 40-х роках ХХ сторіччя американський педагог і психолог Рудольф Дрейкурс запропонував класифікацію мотивів «поганої» поведінки дітей. Їх лише 4: привертання уваги, вплив, помста та уникнення невдач.

1.     Привертання уваги – «мені потрібна твоя особлива увага».

Напевне, найнеприємніше для будь-якої людини – відчувати себе порожнім місцем. Коли батьки, ровесники, колеги не реагують на вашу присутність: не бачать, не відповідають, не помічають – що хочеться зробити нормальній людині? Підвищити голос, розсердитися. Хочеться так чи інакше дати зрозуміти: я – не порожнє місце!

Півторарічний малюк методом спроб та помилок швидко знаходить спосіб привернути увагу. Для цього потрібно зробити щось погане. Наприклад, робити, розлити, вдаритися. І тоді мама відірветься від телефона і зверне бодай якусь увагу – нехай негативну, але увагу! У дитини формується стійкий умовний рефлекс: хочеш уваги – поводься погано.

2.     Вплив – «Ти мені нічого не зробиш».

У сучасному світі існує мода на «сильну» особистість, на «крутих». Діти бачать лише зовнішній ефективний бік цього і просто не знають, що для того щоб бути сильним зовсім не потрібна агресивність, достатньо бути впевненим у собі.

Головна відмінна риса «впливу» від «привертання уваги» - як поведеться дитина після того, коли ви зробите їй зауваження. Якщо вона одразу припинить «погано» поводитися – вона досягла своєї мети. Але якщо її поведінка стане ще гіршою, її мета – вплив.

3.     Помста – «шкодити у відповідь на образу».

Помста схожа на владу, але причини «поганої» поведінки глибші. Якщо владолюбець просто випробовує вас, то месник викорінює внутрішній біль, якого завдали, можливо, ви самі, не помітивши цього, а може хтось інший. Відчувши свою нікчемність, страх, образу, людина схильна помститися за все це комусь.

4.     Уникнення невдачі – «не буду й намагатися – все одно не вийде».

Ці тихі діти – цілком слухняні, просто вони безініціативні та безпомічні. Часто намагаються занадто підкреслити свої слабкості та переконати дорослих, що дурні або незграбні. Такі діти очікують у відповідь жалю та допомоги в елементарних речах.

Чому покарання не спрацьовує?

Дітей часто карають як у дома, так і в садку. Погрози, докори, ляпаси, пасок чи обмеження рухової активності (куток, стільчик, заборона на прогулянку, ігри тощо). В такій спосіб дитині прививається почуття провини та сорому! Річ не тільки в тому, що карати дитину не гуманно, а й ще неефективно. Не вірите? Пропоную розібратися в цьому питанні уважніше.

Покарання викликає у дитини страх. Від страху вона перестає погано поводитися. Але, це лише поверхневий ефект. Якщо уважно поспостерігати за поведінкою дитини, стає зрозуміло, що вона шукає засобів, як «віддячити» тим, хто її образив. Дитина може капризувати, псувати речі, робити щось на зло, прагнути відігратися на братах і сестрах. Крім того, застосування покарання викликає в ній лють, образу, бажання помститися. Ці почуття небажані, якщо, звісно, ви не хочете виховати в ній саме це. Іншими побічними ефектами покарання можуть бути нерішучість, невпевненість у собі, психосаматичні захворювання – зниження імунітету, порушення травлення, роботи серця, неврози, неврастенія, істерія, психостенія, поведінкові порушення, шкідливі звички.

Покарання і погрози вчать дитину не попадатися, вивертатися, приховувати свої вчинки. Небажана ж форма поведінки тим часом видозмінюється, і ми її не помічаємо. Але це – міна уповільненої дії. Незабаром вона може вибухнути вчинком, причин якого ми не в змозі пояснити.

Усі батьки люблять своїх дітей, але не завжди вміють правильно виявити свою любов. Якщо в батьків немає з дитиною довірливих взаємин, заснованих на любові, усе інше (дисципліна, взаємини з однолітками, успіхи в школі) формуються на неправильній основі і тоді неминуче виникнуть проблеми.

Практика сімейного виховання свідчить, що досить часто батьки застосовуть покарання (за низькі оцінки, за неадекватну поведінку в школі, тощо), як спосіб контролю та корекції поведінки дитини, але при цьому забувають, що покарання не повинно завдавати дитині ні морального приниження, ні фізичного страждання. Одна з небезпек покарання – в пригніченні особистості дитини. Принижуючи почуття гідності, батьки виховують у дитини схильність до пристосування та до поганих, негідних вчинків. Бездушні покарання породжують страх, а страх – хитрість та брехливість. Виникає замкнене коло в якому діти навчаються як їм жити:

1.       якщо діти живуть в умовах постійної критики, вони навчаються засуджувати;

2.       якщо діти живуть в умовах ворожнечі, вони навчаються насильству;

3.       якщо дитину постійно висміювати, вона навчається зневажати себе;

4.       якщо дітей постійно соромлять, вони навчаються почувати постійну провину;

5.       якщо діти живуть в умовах толерантності, вони навчаються терпимості;

6.       якщо дітей підтримують, то вони навчаються впевненості в собі;

7.       якщо дітей схвалюють, вони навчаються самоповаги;

8. якщо діти живуть в умовах справедливості, вони навчаються бути справедливими;

9.       якщо діти живуть у безпеці, вони навчаються довіряти;

10. якщо діти живуть з визнанням, вони навчаються дружелюбності. Вони навчаються знаходити любов на землі.

Щоб виявити причину «поганої» поведінки дитини, важливо порівнювати  її, взаємини вихованця в різних середовищах. Якщо в школі (садочку) і вдома поведінка різна (у школі дитина слухняна, а вдома ні), то причина цьому наймовірніше – вдома, в сімейних стосунках.

А якщо дитина скрізь поводиться недобре, то причина, очевидно, криється  у природі особистісних якостей дитини.

Якою ж має бути тактика дорослих, зокрема батьків, у стосунках з дітьми?

1.     Необхідно спиратися на позитивні риси особистості.

2.     Показувати власний приклад позитивної поведінки, не допускати розходження між словами і власними діями: «Роби, як я», а не «Роби, як я кажу».

3.     Давати оцінку не особистості, думкам, емоціям дитини, а її поведінці: «Ти розумна дівчинка, але зараз чиниш не вірно.»

4.     Зауважувати позитивне в житті.

5.     Жити «тут і сьогодні», не згадувати без особливої потреби негативні ситуації з минулого.

6.     Не жити замість дитини, але бути поруч, щоб допомогти, якщо необхідно.

Створюйте відповідне середовище для виховання. Відомий педагог Шаталов якось сказав: «Аби засолити огірки, не потрібно ніяких особливих зусиль – їх просто варто опустити на деякий час у солону воду. Так і з вихованням: створіть середовище – і проблем не буде».

А для тих, кому важко зразу покинути звичку карати дітей, пропоную правила покарання психотерапевта, батька двох дітей Володимира Леві, які допомагають не зіпсувати стосунки з дітьми. Правила за посиланням: 

http://keytochildrenhearts.blogspot.com/search?updated-max=2015-05-20T12:20:00-07:00&max-results=7&start=17&by-date=false

Правила виховання дітей

Не можна принижувати дитину

Приниження руйнують позитивну самооцінку. Малюк починає почувати провину за те, що він живе на світі. У результаті може вирости глибоко нещасна людина.

Не треба погрожувати

Погрози змушують дитину боятися й ненавидіти дорослого, який їй погрожує.

Від погроз дитина не перестане поводитися абияк, а якщо навіть і перестане, то лише в присутності дорослого, але потім обов'язково «відіграється».

Не слід вимагати обіцянку загрозами

Обіцянка, як погроза, відноситься до майбутнього - коли ще вона здійсниться? А дитина живе сьогодні, в теперішньому часі. Насильне вимагання обіцянок розвине в ній почуття провини, або цинічність у словах та справах.

Нерозумно вимагати негайної покірності

Дитина не робот і не зомбі. Їй потрібен час, щоб зрозуміти й прийняти чи не прийняти вашу настанову. Попереджайте малюка, що час гри скоро закінчиться. Навіть у беззастережних обов'язках має лишатися ілюзія самостійності.

Не слід допікати опікуючись

Інакше дитина ніколи не відчує, що може зробити щось сама. А це знижує самооцінку й призводить до формування психологічних комплексів. Окрім цього, зайва опіка привчає дитину до думки, що можна не напружуватися - й так усе для тебе зроблять,

Не можна сліпо потурати дитині

Чим конкретніші «так» і «ні», тим простіше дитині зрозуміти, чого хоче від неї дорослий. Деякі правила малюк засвоюватиме швидко, інші ж потребуватимуть часу й терпіння.

Слід бути послідовним, аби досягнути розуміння.

Дитина не в змозі зрозуміти дорослі «інколи», «можливо», «подекуди» й «лише на свята». Чи можна навчитися переходити дорогу, якби в понеділок, вівторок і четвер червоний колір означав «стоп», а в середу й суботу - «можна перейти»?

Любов довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не гордиться, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. 

Новий завіт.

Перше послання до Коринфян