Чи варто карати своїх дітей за свої вчинки?

КАРАТИ ЧИ НЕ КАРАТИ?

А ЯКЩО КАРАТИ, ТО ЯК?

Сім'я - це своєрідний центр формування особистості дитини, виховання її характеру, волі, громадської свідомості.
Дуже часто батькам здається, що тільки вони знають шляхи впливу на свою дитину. Але вплив батьків не повинен загрожувати  життю та здоров'ю дитини, бо карати своїх дітей ми будемо за свої вчинки, за те чому ми їх навчили своїм прикладом. Згадайте про це, коли захочете вдарити свою дитину і подумайте, коли ж я їй це показав або - де вона могла це побачити? 
Проте продемонструвати неправоту дитині важливо, оскільки безнаказаність веде за собою наслідки, а наслідки можуть бути різні...:
1.   Покарання не має шкодити здоров’ю – ні фізичному, ні психічному. Більше того, покарання має бути корисним.
2.   Якщо є сумніви, карати чи не карати – не карайте. Навіть якщо вже зрозуміли, що ви м’які, довірливі, нерішучі. Ніякої профілактики, ніяких покарань «про всяк випадок».
3.   За один раз – одне покарання. Якщо поганих вчинків одразу скоєно багато, покарання може бути суворим. Але тільки одне за все одразу, а не по одному за кожен вчинок. «Салат із покарань» - це «страва» не для дитячої душі. Покарання – не за рахунок любові, що б не сталося!  Не залишайте дитину без нагороди і любові, на які вона заслуговує.
4.   Строк давності. Краще зовсім не карати, ніж карати із запізненням. Деякі батьки карають дитину за погані вчинки. Коли у них з’являється вільний час, забуваючи про те, що навіть у суворих дорослих законах беруть до уваги строк давності правопорушень.
5.   Покараний – пробачений. Інцидент вичерпано. Сторінка перегорнута, ніби й не було нічого. Про старі гріхи – ані слова. Не заважайте починати життя спочатку.
6.   Без приниження. Що б не сталося, якою б не була провина, покарання не має сприйматися дитиною, як велич вашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви не праві, покарання діятиме у протилежний бік.

https://www.youtube.com/watch?v=8c0gbDh9Hps

7.   Дитина не повинна боятися покарання. Не покарання вона має боятися, не гніву нашого, а нашого засмучення. Необхідно прийняти, як реальність, що дитина, не будучи досконалою, не може не засмучувати тих, хто її любить.